15.09.2017

ГОЛОСКІВСЬКА КРАСА У ДЕТАЛЯХ

Голі скелі й більше нічого – якимось таким мав би бути пейзаж навколо населеного пункту, що має назву Голосків. Саме від голих скель село отримало ім’я, і саме до нього ми вирушаємо цього тижня з інспекцією.

Видовжене, наче засушена таранька, та сперізане річкою Смотрич, яка в цьому місці робить химерні вихиляси, воно залишається привабливим для життя. І цю привабливість формують не лише надзвичайна близькість до міста, а й тамтешній мікроклімат. Голосків буденний на перший погляд, але незвичний у деталях. 

Шлях до Голоскова проходить через мікрорайон Жовтневий. Не встигнете оком змигнути, як Кам’янець плавно перетече в село, залишивши позаду багатоповерхівки та гаражі. Тож не дивно, що автобус до населеного пункту курсує чи не кожних півгодини. Щоправда, ціна на квиток різна (від 7 до 10 грн), залежно від маршруту, який плануєте подолати. У 1967 році під однією назвою об’єдналося три населених пункти, два з яких рівновіддалені один від одного – Цівківці та Кептинці. Перші знаходяться на початку села, другі – в хвості, а в золотій сере­динці – власне історичний Голосків. 

МАЙЖЕ КОМПОЗИТОРСЬКІЙ СЛІД
Давність населеного пункту очевидна: перші згадки про нього зустрічаються в історичних документах у половині 15 ст. За польського панування король Сігизмунд-Август подарував Голосків разом із Кептинцями Івану Свірчу та його сину Івану. Пізніше два села увійшли до складу Кам’янецького староства. Згодом ними володіли Броніслав Грушевський, Аркадій Морков та його онук, родич відомого композитора Микола Римський-Корсаков. Останній лишив про себе досить помітну згадку.

Цівківці в 15 ст. передали в оренду на чотири покоління якомусь дворянину, згодом вони перейшли до Войцеха Гуменецького, а ще за якийсь час були розділені між кількома власниками. Уже в наш час Голосків існував як центральна садиба однойменної сільської ради, до якої входило три населених пункти. А з 2015 році село входить до складу Гуменецької об’єднаної територіальної громади. Сьогодні тут проживає 1783 особи, старостує в населеному пункті Євгена Мандзюк.

БУРІВКА
Голосків зустрічає відвідувачів новобудовами, більшість з яких 2-поверхові маєтки. Цей клапоть голосківчани називають Бурівка, від прізвища чоловіка, з якого й почалося поселення. Звідси набагато ближче гайнути до міста, аніж до сільської ради. Бурівка – типово спальний район: і сільський, і приміський одночасно.

Асфальтована дорога котиться з горба вздовж парку аж до містка через річку Смотрич, а на підйомі до центральної сільської садиби поволі облазить, оголюючи ями та вирви. Біля церкви асфальту майже ніколи немає, точніше він тут не затримується – і стічні води допомагають, і вантажівки, що сновигають туди-сюди. Бач, обрали для себе короткий шлях на Орининську трасу – ні чергування поліцейських, ні бунт селян їм не перешкоджають: як їздили, так і продовжують розбивати шлях.

ЦІВКІВСЬКА ОАЗА
12,67 га унікального парку, що знаходиться в обласному реєстрі історичних пам’яток, та маєток з господарськими будівлями – ось що залишили голосківчанам у спадок потомки Римського-Корсакова.

Одразу зауважу, що парк має двох власників – місцеву громаду та К-ПНУ ім.І.Огієнка. Останній у 1958-1960 рр. збудував тут спортивно-оздоровчу базу для студентів. Згадка про неї нині залишилася у вигляді дерев’яних будиночків-бараків, що так і просяться на реставрацію. Центральний вхід у паркову зону оберігають сумні леви, бо ж, певно, охороняють незвідано що. Увечері тут не пройдеш, вулиця попри місцевий парк після сутінок перетворюється на суцільний морок, хоч око виколи.

З іншої частини зеленої оази, від центральної траси, проторена широка доріжка, яка тягнеться прямісінько до Голосківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У панському маєтку розмістилася основна школа, а початковій дісталися... конюшні.

– Цьогоріч в Голосківській ЗОШ навчається 180 дітей, – розповідає її директор Світлана Купчанко. – Шкільний автобус привозить учнів з Пудлівців, Улянівки, Кептинців, Цівківців та Голоскова. 145 діток охоплені безкоштовним харчуванням – це повністю початкова школа та з малозабезпечених родин. Навчальний процес забезпечує 28 педагогів.

За останні роки навчальний заклад зазнав чималих змін: завдяки місцевим спонсорам аграріям Тарасу Маньковському та Костянтину Грицюку, а також сільській раді було замінено половину вікон, шість дверей, триває капітальний ремонт медкабінету, повністю реставрований центральний вхід, зроблена нова відмостка.

– Багато допомоги отримуємо від Гуменецької сільської ради, – додає Світлана Борисівна. (на фото) – По можливості забезпечують нас необхідним обладнанням, маємо два телевізори для початкової школи, діапроектор. На жаль, сучасного спортзалу немає, лишень невелика спортивна зала, але це не заважає нашим учням завойовувати призові місця на змаганнях різних рівнів.

За колишньою конюшнею, що нині слугує приміщенням для початкової школи (вміли ж колись будувати на віки – стіни метрові, стелі височенні, кімнати просторі, навіть для коней!) стирчать силуети першого поверху школи-довгобуду. Наче чемодан без ручки – і добудувати немає грошей, і розібрати на цеглу шкода...

Через два роки Голосківській школі виповниться 150 років. За свою майже півторастолітню історію вона бачила чимало змін, людей та історій, які робили її кращою. Рік вчителював тут відомий байкар Микита Годованець. Певний час її директором був кандидат філологічних наук, дослідник творчості Микити Павловича Юхим Альперін. Престижно – саме це слово має супроводжувати навчання в закладі з таким унікальним минулим. 

ХОЧУТЬ ТРЕТЮ ГРУПУ
Не менш гамірно й у ДНЗ «Берізка», що розмістився у самісінькому центрі Голоскова. Великий, просторий і охайний, з купою іграшок дитсадок відвідують півсотні малюків. Діє дві різновікові групи.

Завідувач ДНЗ Людмила Люзняк керує закладом з першого дня його відкриття, а це вже 30 років. Мріє про появу ще однієї групи, бо ж охочих відвідувати заклад чимало.

– Сьогодні маємо дві групи: молодшу, яку відвідують дітлахи з 2,5 до 4 років, і старшу, – розповідає Людмила Іванівна. – Та місця катастрофічно не вистачає, тим паче, що підвальне приміщення свого часу віддали під сільську раду (остання власне примудрилася профітькати – прим. Авт.). Але незабаром вона переїде, а ми матимемо можливість облаштувати актову залу, яка заразом буде і спортивною.

У дитсадочку, наче у віночку – гарно і ззовні, і всередині. А які майстрині там працюють! Дітлахам просто пощастило змалечку споглядати на красу, яку власними руками творить вихователь Катерина Качур. Яким лишень лялькам-мотанкам не дала життя сільська мисткиня!

З ФАПУ В АМБУЛАТОРІЮ
Із вивіскою ФАПу та повноваженнями амбулаторії загальної практики – сімейної медицини працює сільський медзаклад.

Йому також відвели центрове місце. Головним лікарем тут працює Наталія Гриневич, виїзди в неї за розкладом. А от на постійній основі, так би мовити, днюють і ночують, більше 30 робочих літ, фельдшер Антоніна Бедик та акушер Тетяна Юрчишина. 

– Обслуговуємо жителів Улянівки та Голоскова, а це майже 2200 людей, – каже Антоніна Іванівна. – Маємо на обліку 272 дитини, віком до 14 років. Показник чималенький, але раду даємо.

Величезну за розмірами територію медики обходять на власних двох, хоч і мають для цих потреб скутера. Та не кожна жінка може приборкати такий транспортний засіб, зрештою ногами хоч і довше, але надійніше.

Ремонт в амбулаторії зробили кілька років тому й на совість, так що не соромно зайти. Краса і ззовні, і всередині. Єдина проблема – вбиральня на вулиці. На шляху до санітарних норм сільська цивілізація чомусь зупинилася, і це стосується не лише Голоскова.

ДУХОВНЕ Є, ЩЕ Б КУЛЬТУРНОГО
Церква у селі, наче ошатна пані, що переживає другу молодість. Уже статечна на свій вік, але ще й досі красива.

В історичних документах збереглися свідчення про голосківську церкву, яка згадується з 1741 р. – тоді вона була дерев’яною, з одним куполом. У 1762 р. стараннями місцевого священника Олексія Семашко була побудована нова кам’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці «... приличной архитектуры, снабженная хорошей утварью и облачениями. Иконостас в ней был изящной резьбы, часть которой хранится в Подольском Древнехранилище». 

Нинішня церква побудована вже в 1882 р. За свій немалий вік вона пережила період трансформації, коли з храму духовного перетворилася на храм культурний. Так, у церковному приміщенні за радянських часів облаштували клуб. З початком незалежності церква відновила історичну справедливість. А от клуб... Його немає й досі.

– Є клуб у сусідній Улянівці, навіть у Кептинцях – бідкаються селяни, – а у Голоскові немає. Як свято, збираємося на галявині перед дитсадком. Дітям немає куди піти й де провести дозвілля.

Про клубну проблему голосківчан знають і в центральній садибі – Гуменецькій сільській раді. Голова громади Інна Абдулкадирова минулоріч прийняла виважене рішення, і для села придбали вже недіючий розважальний заклад «Клубнічка», в якому після ремонту буде не тільки клуб, а й сільська рада, бібліотека та ФАП, хоч останній найбільше шкода рухати з місця.

А от бібліотеку перевести не завадило б. Нині вона знаходиться в невеличкій шевченківській хатині, де вже давно варто зробити ремонт. Завідує закладом Лариса Сорока.

– Колись тут були дитячі ясла, – пояснює Лариса Анатоліївна, показуючи бібліотеку. – Ми ж перебралися сюди з 1971 року, працює дитяче і доросле відділення, бібліотечний фонд щороку поповнюється новими книгами та періодикою. Маємо навіть книгу про Голосків, яку написав кандидат історичних наук Олександр Щур.

Клуб у сусідніх Кептинцях відчиняється на замовлення, коли потрібно провести репетиції. Завклубом немає, а талантів вистачає. Приміром, вокальна група «Кептинчаночки», що з’явилася на світ минулого року, на святі села 21 вересня хоче потішити односельчан гарними піснями. Разом із сімома жінками співає і староста Євгена Іванівна.

З ДОРОГАМИ БІДА
Близькість до міста сприяє життю в Голоскові. У 2006 році населений пункт газифікували. Минулого року сільська рада відремонтувала всі мости й місточки через річку Смотрич. Про воду до власної оселі кожен господар подбав сам – криниці тут глибокі, бо ж поки скелю продовбаєш, шоб дістатися до води, то дірку в більше півсотні метрів зробиш.
Більшість голосківчан шукають роботу в місті. Хтось їде за кордон, а хтось живе зі власного городу, продаючи товар на кам’янецькому базарі. Найбільшою проблемою тут, як і скрізь, залишаються дороги. І якщо в центрі вони ще більш-менш, то вглиб села – лише напрямки, в деяких вуличках двом автівкам не роз’їхатися.

Є в Голоскові млин, щоправда недіючий. Ззовні схожий на якусь пам’ятку архітектури, та насправді нічого історичного в ньому немає. Будівля зводилася кілька десятків років тому й була запланована, як виробництво чималих потужностей. Кому нині належить і чому стоїть пусткою, невідомо. Проте місцина поблизу млина дивовижна, і бетонна кладка є на другий берег річки, де влітку під лісом можна гарно відпочити.

P.S. Голосків направду занадто передбачливий і буденний. Усе в ньому розмірене, встановлене і впорядковане. Від зайвого тут позбуваються, обкладаючись комфортом. Тут дійсно добре жити, бо в мозку працює чітка установка, яка називається «близькість до міста». Хочеш, щоб життя вирувало, гайнув до Кам’янця, захотів тиші – поїхав додому, в село. І ніби селянин, і трохи містянин. Таке от скрізь добре, як і оцінка від «Сільського контролю».

Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або ж у групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.