Перейти на мобільну версію сайту


25.08.2017

ФАНТОМ НАД ДНІСТРОМ

контроль (1)Місце паломництва і місце сили... Тут, із дністровських крутосхилів, від краєвидів, що зринають перед очима, перехоплює подих. Місце, в яке потрапивши один раз, ніколи не зможеш забути – це все Бакота, село, що опинилося під водою, до якого всі їдуть і їдуть... 

Їдемо й ми щороку. Бо не їхати в Бакоту неможливо. Із колишнього містечка Пониззя сьогодні залишилася вузька стежечка, що петляє над кручею, залишки Бакотського Михайлівського скельно-печерного чоловічого монастиря та гора Біла, що років з двадцять тому стерла з лиця землі основну масу печер та усипальницю з настінними розписами і фресками XI—XIII століть. Лише в одному місці збереглися залишки келій і поховань монахів, нечисленні руїни Михайлівської церкви і покинуті фруктові сади...

Про Бакоту відому й маловідому, про її людей, про охоронців історії та любителів екстриму розкажемо сьогодні в авторському проекті «Сільський контроль».

Вказівник до БакотиБакота – одне з небагатьох містечок, а згодом сіл Кам’янеччини, що мають багату на спогади історію. Місце було привабливим завжди. Перша писемна згадка датується 1240 роком. Лишень уявіть, 777 років тому там жили люди! Працювали, кохали, мріяли, ходили забутими стежками, садили сад, народжували дітей...

За часів першої літописної згадки Бакота входила до об’єднаного Галицько-Волинського князівства. Через дві сотні років містечко опинилося між Польщею та Литвою, але винятково як нейтральна зона! І все б нічого, якби бакотяни не оголосили себе на той час «вільними людьми»... Кому ж таке свавілля сподобається? Поляки не лише придушили селянський бунт, а й назавжди відібрали в Бакоти статус містечка.

Гора БілаУ 17 столітті село неодноразово потерпало від татарських набігів, найбільше перепадало жінкам і молодим дівчатам, котрих забирали в рабство. За сто літ село «схудло» до таких розмірів, що в ньому нараховувалося лише 37 прихожан, що ходили на службу до місцевої церкви.

Бакота так і не змогла повернути собі колишню славу містечка – жила життям маленького села, якому в 1981 році також прийшов кінець...

Під час будівництва Дністровської ГЕС у 1973-1981 рр. переселилися 63 населених пункти Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей, з яких майже 30 – повністю затоплені. Вода в районі Бакоти піднялася від поверхні Дністра вверх на 38 метрів!

Похована під водоюБАЖАНА, ОСОБЛИВА...
Не одне покоління дослідників турбує загадкова назва Бакота. Один із науковців-лінгвістів стверджував, що префікс «ба» схожий до слова «бахвал», а корінь «кот» означає «хотіння, бажання». Звідси й Бакота – бажане, чудове місце. Хтось бачив зв’язок назви поселення з кельтським «баккус» – заглибина, долина, западина, іспанським «bajo» – низина.

Місцеві ж пов’язують назву зі словом «буката», широко поширеним у їхньому краї, що означає великий, ламаний шматок (хліба, землі).

Пояснював походження назви Бакота навіть монах із Тибету, який побував у тутешньому монастирі в 2009 році. Це слово може означати особливу любов і відданість до незвичайно сприятливого місця проживання людей Бакотської долини, незалежно від влади чи релігій, – сказав він.

Бакотські краєвидиНезважаючи на назви й припущення, Бакота, як би це парадоксально не звучало, назавжди залишається «золотою долиною», якої немає...

У ПОШУКАХ ВРАЖЕНЬ
У Бакоту їдуть, аби побачити скельний монастир. Найбільший пік паломництва, й уже традиційний, припадає на 14 серпня, коли христинський люд відзначає свято Маковея. У цей день прийнято освячувати свіжий мед та щедро пригощати ним. Обрядовою їжею вважаються «шулики» – печені коржі, які ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовим сиропом та засипають розтертим маком.

Одна із келійТа повернімося до монастиря. Перша згадка про скельний чоловічий монастир зафіксована в київській Книзі 1362 року, де той згадується як «давно існуючий». Засновником монастиря був преподобний старець Антоній (засновник Києво-Пе­черської Лаври). Наприкінці 9-го століття місце поблизу скельно-печерного монастиря якимось чином перетворилося на християнський релігійний центр. Упродовж чотирьох століть тут жили монахи, але з приходом католиків залишили це місце. Наприкінці 90-их XIX ст. люди розкопали церкву, сюди йшли на богослужіння. Саме на Маковія це місце й освятили.

Після 1918 року містечко стало прикордонним – уздовж річки була побудована двометрова кам'яна стіна, а по той бік Дністра починалася територія Румунії. Голод 1933 року обійшов Бакоту стороною, але монастир був закритий, а трохи пізніше зупинили будівництво нової церкви. На початку 1960-х років зупинили й проведення служби в храмі монастиря. Останні ченці померли або пішли в інші монастирі. Ікони, хрести та книги були знищені, церква зруйнована.

Богослужіння в монастирі відновилися в 90-их роках. 14 серпня – дата особлива саме для бакотян, адже цього дня вони мають можливість побачитися всією великою, дружньою сільською родиною. І оця феноменальна дружба – явище більш незвідане, аніж сама назва населеного пункту. Бо ж яку це треба мати пам’ять і силу духу, аби щороку збирати в одному місці тих, з ким ходив до школи, ділився яблуком чи грушкою, в кого закохувався, із ким мирився чи робив спільну справу? Гуртуватися попри час і відстань... І не кажіть після цього, що Бакота не об’єднує!

табірСучасний майданчик монастиря має розмір 40х10 м; печери заглиблені в товщу гори ще на 7-9 м; загальна площа пам'ятки близько 760 кв.м. Складається монастир із трьох печер, також символічно має навколо себе три джерела, з яких у свята набирають воду. Кажуть, що вона має цілющу силу. А ще біля кожної кринички паломники залишають стрічку чи хустинку, які прив’язують до гілок дерев чи кущів, мовляв, у такий спосіб зав’язують у святому місці всі негаразди й хвороби.

Бакотський монастир вважається найдавнішою пам'яткою культових підземних споруд на Поділлі, а ще – третім місцем сили у світі після гори Афон та Києво-Печерської Лаври.

І ДЛЯ ДІТЕЙ Є МІСЦЕ
Із узвишшя Білої гори відкриваються неймовірні краєвиди на Бакотську затоку – саме їх ми звикли бачити на фотографіях про Бакоту. А якщо подумати, то там, під водою, колись була долина, вся всіяна хатами... Напевне, так бачать село ті, хто там народився.

відпочинокСьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані поблизу залишків монастиря. За даними метеорологів, у цьому районі існує своєрідний унікальний мікроклімат – середньорічна кількість тепла на 1 кв.м тут рівнозначна ялтинській, а скелі й ліси захищають узбережжя Дністра від північних повітряних потоків. За кількасот метрів від монастиря в напрямку Каштанівки у видолинку причаївся дитячий оздоровчий табір. Сюди на літній відпочинок з’їжджаються дітлахи зі всієї області. Керує закладом Юрій Чайковський.

Дитячий табір знав різні часи – і розквіту, і відвертого занепаду. Та попри все, він ще тримається на плаву, бо ж місце для відпочинку унікальне. Хоча не тільки для відпочинку, а й для здоров’я.

Бакота, як місце сили, зцілює від багатьох недуг, тут є навіть галявини здоров’я, хоча не для всіх вони відкриті й не кожен знайде, де саме вони знаходяться. Та направду енергетика тут настільки потужна, що можна зцілитися, маючи при собі непохитну віру. 

Тарас ГорбнякНЕЗВІДАНА Й МАЛОВІДОМА
Про Бакоту існує чимало легенд, вона унікальна своїм фолькльором, традиціями і звичаями, переважну більшість яких впорядкував у своїх книгах відомий бакотянин Тарас Горбняк.

Тараса Васильовича ви неодмінно зустрінете, як поїдете в Бакоту. Завжди усміхнений, веселий, щедрий на історії, він розповість вам їх тисячу й одну, аби ви повернулися з Бакоти, сповнені вражень. Безмежно вдячні цій чудовій людині за можливість побачити Бакоту такою, як вона була колись! До речі, завдяки Тарасу Горбняку, Юлії Гапоненко та братам Гжегожевським цьогоріч у Бакоти з’явилася власна пісня із однойменною назвою села.
Отож, декілька фатків про незвідану й маловідому Бакоту, про які довідалися з книг та розповідей Тараса Горбняка:

На всі сторони світуЗа словами бакотськського пана Шиманського, майже половина жителів села вміла ворожити... Саме так! Одні ворожили на картах, інші лікували й заговорювали хвороби, знаходили злодіїв, насилали та відганяли всілякі негаразди, розлучали чи об’єднували подружні пари, деякі працювали з отрутами, приховуючи секрети їх виготовлення та застосування. Віра в могутню силу бакотської відьми була така велика, що, наприклад, жінка, яка залишила свого чоловіка, дізнавшись, що той був у Бакоті, поспішила повернутися до нього чимшвидше, не чекаючи обов’язкової дії чарів.

Золотою назвали Бакотську долину не за покладами дорогоцінного металу, а за придатністю до життя людини, адже перші сліди поселенців прослідковуються тут ще в часи пізнього палеоліту (30-40 тис. років тому). Південні схили долини здавна використовувалися бакотянами для вирощування баштанних культур та винограду десертних сортів. Ці плантації простягалися між урочищами Бавовник та Жолубок.

контрольУже коли в Москві була прийнята постанова й розпочалися роботи з переселення, бакотяни задумалися: «Що робити? Куди йти?». Такі непрості питання не покидали кожного жителя ні вдень, ні вночі. Якось виникла думка використати свою останню можливість зберегти село, його назву, та й місце облюбоване не хотілося покидати. Спільно невелика група сільчан пише листа в Москву до Брежнєва: «Шановний Леонід Ілліч! Ми, жителі невеликого села Бакота на Поділлі, звертаємося до Вас із великим проханням. Знаємо вже про плани будівництва ГЕС і готові переселятися. Колись Бакота була першим центром нашого краю, то дозвольте нам усім разом перейти на гору над селом, побудуватись там, щоб ми зі своїх вікон щодня бачили свою рідну батьківщину». Збирають по селу гроші й посилають у столицю Рибака Миколу з листом-надією. Відповіді так ніхто й не отримав – мріям бакотян не судилося здійснитися. Можливо, заради прагнення жителів невеликого села ніхто не хотів робити коригування планів переселення, а, може, й байдужість взяла гору...

Незвідана БакотаP.S. Бакоті, як окремому селу, хочеться врізати шмат поля та вдихнути в нього нове життя. І нехай живуть на тому полі, як колись і писали в листі, над самою кручею люди, закохані в неї до безтями, хай вдивляються у всеохоплюючу безодню річкового плеса з висоти стрімкої кручі й тримаються міцно землі... І щодня милуються своєю малою батьківщиною, яка є, і якої вже давно немає.

Попри відсутність усього, що притаманне для звичного населеного пункту, Бакота живіша за всіх живих. За пам’ять і самовідданість, за бажання відродити село й триматися за нього всіма силами, за потужну енергетику, яку несеш із собою після відвідин, ми ставимо Бакоті оцінку «відмінно». Нехай вона ірраціональна й не піддається жодним поясненням, поте це точна копія тих відчуттів, що залишаться у вас після бакотських гостин.

Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або ж у групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

до джерела На Маковея пісні про Бакоту


Теги: Сільський контроль, Бакота

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.