Перейти на мобільну версію сайту


19.05.2017

БУЛО МІСТЕЧКОМ, ТЕПЕР - СЕЛО

На перехрестіСело парадоксів і збережених традицій, пошарпане життям та історією. Сьогодні навряд чи можна повірити, що воно одне з перших на нашій території ще за часів князів Коріатовичів мало магдебурзьке право та відповідні міські привілеї, отож було містечком!

Минула слава розсіялася з часом і стала примарною згадкою. Але земля й досі тримає в собі, мов генетичний код, польські, російські а відтак завжди – українські сліди. Найбільш яскраві з них – недекомунізовані трофеї радянщини, які рука не піднімається знищити...

На лівому березі річки Збруч, у невеликому видолинку, розкинулося село Підпилип’я – центр однойменної сільської ради. Через кладку – ще одне, уже Тернопільської області. Шлях до кам’янецького неблизький - від міста воно віддалилося майже на 40 км. Аби не заблукати (бо ми примудрилися, довірившись паперовій карті), в Оринині звертаєте у напрямку Привороття, минаєте Добровілля, за яким натрапите на 5-кутний шлях-зірку – на одному роздоріжжі зійдуться п’ять доріг, з яких можна потрапити в Шустівці, Подоляни, Підпилип’я, Пукляки і Кам’янець-Подільський. Орієнтиром слугуватиме пам’ятний знак біля дороги на честь військових частин. 

У крайню західну точку Кам’янеччини автобус курсує справно, тричі на день, щоправда вартість квитка трохи кусається – 27 грн в один бік; за таку ціну багато не накатаєшся. Село починається з кладовища - нового і старого, що тягнуться по обидва боки від траси. При в’їзді в Підпилип’я - автобусна зупинка, прикрашена 1989 р. народним умільцем із сусідніх Шустівців Олександром Сарахманом (про нього ми писали під час шустівецької експедиції в №43(246) від 28 жовтня 2016 р.). Хоч від напису «Щасливої дороги» залишилося кілька букв, але до настанов півника, що закликає не смітити, у селі вочевидь прислухаються.

контроль-1МАЛИ ПРИВІЛЕЇ
Перша згадка про Підпилип’я датується 1493 роком. Тоді разом із сусіднім Залуччям (тепер с.Подоляни, що входиться до складу цієї ж сільської ради) воно мало 19 димів. 1510 р. Яків Подфіліпський, кам’янецький каштелян, а заразом і власник села, добився в польського короля Сигізмунда І привілею на магдебурзьке право. Містечком Підпилип’я проіснувало до другого поділу Польщі, а під час третього поділу частина села відійшла до Австо-Угорщини, а частина – до Росії.

Минали роки, як і змінювалися власники: Підпилип’ям володіли графи Городянські, потім - Охоцькі та Даровські. До 1939 року вздовж села тягнувся довжелезний кам’яний кордон, працювала прикордонна застава. Старожили з якимось надзвичайним трепетом згадують цей епізод, як узагалі всю історію населеного пункту, відомих людей та знакові події. У Другу світову війну через село проходила лінія фронту, а людей евакуювали у сусідні Привороття, Ріпинці та Фридрівці (нині – Залісся Перше). Існує версія, що селу дав назву аж ніяк не кам’янецький каштелян, а кавалер ордена королеви Вікторії Пилип Коновал. 

Директор школи із вчителькоюНЕМАЄ ШКОЛИ, НЕМА ЖИТТЯ
У компактному Підпилип’ї, що нараховує 124 двори та 304 жителя, поки що є всі соціально-важливі об’єкти інфраструктури – сільська рада, 9-річна школа, дитсадок, фельдшерський пункт, Будинок культури, пошта, бібліотека, магазин, навіть ферми збережені (!). Та чи довго це триватиме?..

Перша школа в селі з’явилась 1885 р. на місці сучасного Будинку культури. Нинішня кам’яна 9-річка зведена 1939 р. завдяки старанням колишнього голови колгоспу Купріяна Спасюка. За ідеї просвітництва чи, можливо, інші ідеали його застрелили. Громада вирішила поховати небіжчика на території школи, яку він збудував. 

Узагалі в Підпилип’ї селяни досить активні й небайдужі до власної історії – у той час, як майже вся країна декомунізувалася, тут, у самісінькому центрі населеного пункту, завмер у металі здоровенний серп і молот. Червону пляму видно здалеку. На папері пам’ятний знак радянському режиму мав би бути знесений, навіть є відповідне рішення сесії сільської ради. Уже й «різники» приїжджали, але люди не дали їм кинути пам’ятник, мовляв, яка не є, а частина історії. Ймовірніше за все, й надалі не даватимуть цього зробити, тож є ідея, аби перетворити цей знак на музей під відкритим небом.

Школа великаСьогодні й не віриться, що колись у школі навчалися в дві зміни. Розрахована на 400 учнів, нині вона дає освіту 30 школярам з Підпилип’я, Подолян та двох сусідніх через річку сіл – Підпилип’я та Вербівки. Звідти на навчання діти ходять через дві кладки, одна з яких - найбільш хитка та екстремальна зі всіх, якими цьогоріч доводилося переходити Збруч. 
Шкільне подвір’я засаджене соснами та туями, які залишають на згадку після себе випускники. Їх тут більше сотні.

2-поверхова Підпилип’янська ЗОШ І-ІІ степенів доволі велика й простора. На першому поверсі, при вході в заклад, знаходиться музей народних звичаїв, у якому можна подивитися на старовинні речі, картини, ікони та одяг жителів села. Скрізь на стінах – роботи, виготовлені руками учнів, є малюнки, вироби з дерева та тканини. Керує навчальним закладом директор Микола Соломон. Разом із ним працює дев’ятеро педагогів.

- Цьогоріч маємо п’ятеро випускників, - каже Микола Михайлович. – Школу відвідує шестеро діток з Тернопільщини. Крім цього, здійснюємо підвезення учнів із сусідніх сіл. Є, звичайно, неповні класи. До прикладу, в 2-класі навчається одна дитина, у 1-му – троє, і всі з різних сіл. Взимку школа переходить на тверде паливо, а вікна утеплюємо плівкою. У шкільній їдальні харчуються майже всі діти. Маємо комп’ютерний клас, але не маємо спортзалу, лише невелику спортивну кімнату. 

Наче сніг на голову в Підпилип’я прийшла звістка про пониження шкільного ступеня. Селяни не тільки шоковані, а й рішуче налаштовані, аби зберегти навчальний заклад. Кажуть, перспективу школа має, а як її закриють, то і без того малогамірне село взагалі зійде нанівець. 

І коли школу несподівано поставили перед фактом – існувати чи ні, то дитсадок, що розмістився за кілька метрів по-сусідству, переживає чи не кращий період за останній час. Цьогоріч на вихованні перебуває 16 дітлахів.

- Працює одна різновікова група, - розповідає т.в.о. директора ДНЗ Галина Боровик. – На осінь до школи відправимо аж шестеро наших випускників. Завдяки спонсорам із ТОВ «Енселко-Агро» поміняли сім вікон. Взимку опалюємо конвекторами. Малюкам вистачає іграшок у дитсадку та гойдалок на подвір’ї.

ФельдшерАКСАКАЛ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
273 дорослих та 39 дітей знаходяться під опікою місцевого медика Світлани Саранчук. Світлана Михайлівна працює фельдшером у селі з 1998 року, знає не з чуток про проблеми та болячки кожного селянина. Активній по життю жінці підпилип’яни довірили і депутатський мандат у сільській раді. До речі, Підпилип’я одне з тих небагатьох щасливчиків у районі, яке має аж двох депутатів у районній раді – Олега Федорченка, місцевого аграрія, та Петра Грицика, головлікаря сусідньої Орининської райлікарні.

Біля фельдшерського пункту знайшлося місце для Будинку культури, пам’ятника загиблим у Другій світовій війні та власне сільської ради. Остання знаходиться в колишньому приміщенні колгоспної контори. Ось уже 28 років, як Підпилип’янською громадою керує Іван Спасюк. Його без перебільшення можна назвати аксакалом місцевого самоврядування в районі, адже це єдиний сільський голова, що так довго й безвідривно працює на одній посаді.

- Уперше сільським головою мене обрали депутати ради, - пояснює Іван Феодосійович. – Пам’ятаю, відпрацював тоді лише половину терміну. Після розвалу Союзу й проголошення незалежності сільських голів вибирали вже всім селом. Працював зі всіма керівниками району (голова починає перераховувати прізвища, яких більше десятка), а скільки начальників міліції пережив (сміється і махає рукою). Робота з людьми надзвичайно важка, але нічого легкого не буває. 

Сільський головаНебагата, як порівнювати з іншими Підпилип’янська сільська рада живе скромно, без особливої розкоші. Найбільша біда, на думку сільського голови, як і скрізь – погані дороги. Хоч у самому селі й до нього тягнеться добрячий шмат брукованої траси, яку після війни селяни вкладали власноручно. Для цього возили підводами каміння з тернопільської сторони.
На газифікацію тут не сподіваються. Добре, що хоч із програмою освітлення впоралися, тож вночі не страшно повертатися додому. Має Підпилип’янська сільська рада паспортизоване сміттєзвалище – раз на місяць найбільший орендар тутешніх земель філія «Кам’янець-Подільська ТОВ СП «Нібулон», якою керує Сергій Богачик, виділяє транспорт, який забирає сміття з кожного обійстя. Цей же агровиробник дає роботу селянам, котрі працюють на повністю збереженій фермі. Тут тримають більше 200 голів ВРХ.
До речі, місцеві й удома мають корів, більше двох десятків на все село набереться. Молоко здають у молокоприйомні пункти, яких на селі аж два. До речі, були часи, коли в Підпилип’ї люди здавали аж 420 тонн молока за рік! Сьогодні такі показники занадто фантастичні, щоб бути правдивими.

На все село діє лише один магазин. Донедавна ще було два, але власниця одного виїхала на заробітки в сусідню Польщу й тимчасово згорнула торгівлю. Колись у Підпилип’ї працював млин, якому допомагав стрімкий як для цієї місцевості Збруч (річка тут настільки швидка, що вимила цілий острів посередині), нині ж будівля стоїть пусткою й заростає чагарниками.

Культура - архітектураКАДРИ ВИРІШУЮТЬ УСЕ
Родину Винниченків знають не лише у сусідньому Приворотті, а й нашому Підпилип’ї. Їх без перебільшення можна назвати культурною династією цього краю. Півстоліття пропрацював у сільському Будинку культури, зведеному до 50-річчя Жовтневої революції, Михайло Винниченко. Нині культурою на селі керує Руслан Винниченко. У клубі є музей бойової слави та й сам заклад наче музей, хоч і радянської доби. На колонах при вході й досі шкіряться до сонця радянські символи – серп із молотом та зірка.

Давню історію має місцева П’ятницька церква, побудована в середині 19 століття. Службу в ній править отець Роман, котрий має парафію в Приворотті. Доволі спокійно храм пережив радянський період, хоч і були спроби його зруйнувати, але, знову ж таки, самі селяни стали горою за святиню.

Сільський голова чи то жартома, чи всерйоз називає Підпилип’я кузнею кадрів, розповідаючи нам про те, скільки відомих людей свого часу жили чи навчалися в селі. Серед них і колишній ректор К-ПНУ Олександр Завальнюк, український поет Сергій Пантюк, герой соцпраці Леонід Скринчук, професор, доктор сільськогосподарських наук Володимир Микитюк, доктор медичних наук Леонід Якимець, кандидат ветеринарних наук Надія Слюсар. Маленька Батьківщина стелила широку дорогу сільським трударям.

P.S. Нічим непримітне, окрім, звичайно, радянської символіки, невелике за розмірами Підпилип’я не претендує в майбутньому стати центром цивілізації. Швидше за все, тут ніколи не реанімують колишню славу містечка, яке мало магдебурзьке право (бо хто ж тут славу бодай пам’ятає?!). Життя в селі, по якому колись пройшовся державний кордон, мляве й занадто спокійне, таке собі задовільне по всіх параметрах, як і оцінка від «Сільського контролю». Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті klyuch.com.ua, або в групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

зупинка Півник контроль

Екстремальна кладка Старий млин 

мури кам’яні Малеча полюбляє селфі



Теги: Сільський контроль, с.Підпилип'я

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.