Перейти на мобільну версію сайту


16.06.2017

БІЛЬШЕ ПАНІВЕЦЬКА, АНІЖ УСТЯНСЬКА

контрольКрихітні села, про які в офіційних джерелах сказано сухо й одним рядком, здається, ніби обділені. Чи то вони не заслуговують, аби мати власну історію, чи вона (історія) настільки одноманітна, що не варто її і згадувати? Якось так склалося із наступним селом, у яке ми потрапили в рамках проекту «Сільський контроль». Дрібнесеньке, воно причаїлося під носом у Кам’янця-Подільського. Із зміненою назвою та усталеними традиціями, нічим непримітне, як-то кажуть, узагалі немає про що писати й розповідати. Але ми знайшли, і з радістю поділимося знахідкою цього тижня з вами, шановні читачі.

На майже 47 гектарах (маленькій за аграрними мірками площі) розмістилося крихітне село, в якому й назва натякає на дрібноту – Мала Слобідка. За спиною у широкоплечого міста воно сховалося надійно й давно, хоч направду жодного відношення до Кам’янця-Подільського не має. Усі родинні стосунки тут колись, та й здається, що до тепер, пов’язані з кам’янецьким сусідом – селом Панівці. Бо ж колишню назву Малій Слобідці частково дали саме вони – раніше та була відома як Мукша Пановецька. Але час, історія та люди внесли свої корективи, змушуючи перейменовувати все, що потрапляло під руку.

контроль1ІСТОРИЧНІ РОКІРОВКИ
Чим не вгодила назва Мукша Пановецька сьогодні невідомо, проте Мала Слобідка з’явилася після «дністровського затоплення». По-сусідству з селом, за кілька кілометрів по річці Мукша, яка тягнеться через увесь населений пункт, знаходилася Велика Мукша (сьогодні – Велика Слобідка), а біля неї – нині неіснуюча Слобідка. Після будівництва Новодністровської ГЕС остання пішла під воду, а люди, як і скрізь по дністровському напрямку, перебралися нагору.

Річка Мукша, на обидвох берегах якої розмістилася Мала Слобідка, дала назву не одному населеному пункту. Колись були навіть так звані Футори Мукша – це територія навколо міської ткацької фабрики. А ще була Мукша Боришковецька, Кульчиєвецька, Колубаївська... Сьогодні відновлено назву Мукші Китайгородській, яку ще до нині називають по-старому – Жовтневе.

раз на деньПісля Другої світової війни, в 46-му, Велику Мукшу перейменували у Велику Слобідку, а Мукшу Пановецьку – в Малу Слобідку, все ж таки, знаходилася по-сусідству. Зауважу, що з 1954 року Мала Слобідка підпорядковувалася Баговицькій сільській раді. У свідоцтвах про народження старожилів села й досі зберігається відмітка: «Видане Баговицькою сільською радою»... 

Після чергового укрупнення в 1960 році Верхньопанівецьку та вже Великослобідську сільські ради об’єднали в одну Устянську з центром у селі Устя. Так в Устянській опинилася Мала Слобідка – це хоч якось пояснює її нинішнє становище й аж ніяк той розрив, що існує між населеним пунктом та сусідніми Панівцями.

На другий рік після проголошення незалежності України, в 1992 році, було відновлено Пановецьку сільську раду, до якої увійшли Панівці, Зубрівка та Цибулівка. Мала Слобідка так і залишилася в Устянській сільраді, хоч спорідненість із Панівцями тут ніхто не відміняв.

В’їзд у селоТРАНСПОРТНИЙ КОЛАПС
Не встигнеш мигнути оком, як вмить доберешся з Кам’янця до Малої Слобідки, головне – не проморгати потрібний поворот, адже на трасі Кам’янець-Подільський – Устя жодного вказівника, який би спрямовував до місця дислокації колишньої Мукші Пановецької, немає. Орієнтиром тут слугує зупинка на все ті ж Панівці, і якщо до них повертаємо праворуч, то до Малої Слобідки – ліворуч. Як не дивно, але дорога до самого села досить стерпна, добротно всипана щебенем. Як з’ясувалося, така «акція» Малій Слобідці перепала перед нещодавніми виборами до місцевих рад. Одна з політичних сил так конкретно всипала цей відрізок шляху, що він зберігся й донині.

на власнихЯкщо ж із дорогою тут все в порядку, то з транспортним сполученням цілковита катастрофа. Єдиний раз на день у село заїжджає автобус, о 07:30. Ним можна дістатися до міста. Але повернутися назад у такий же спосіб навіть не мрійте – тільки попутнім транспортом по трасі, а звідти – на власних двох. Якщо маєте автівку, ви тутешній везунчик, а як ні, то краще шукати якесь інше місце для життя... Можливо, ми би цю напіврейсовість не сприйняли так вразливо, якби не картина, яку побачили, виїжджаючи з села після інспекції – повільно, ледве чвалаючи, опираючись на дві палиці, добиралася додому огрядна літня жіночка. Два клунки з харчами через плече – один спереді, другий – ззаду. Це для рівноваги. Повзла неспішно – і від утоми та нелегкої ноші, і від подоланих кількох кілометрів до села. Це ж, зрозуміло, не перший її похід. Можливо, щоденний чи щотижневий. Магазину в селі немає, виїзну торгівлю ніхто не пропонує. І всі за хлібом та до хліба снують на базар до Кам’янця. О 07:30 виїхав з села, скупився і тягни все на власному горбу до хати... Невже так важко зробити хоч єдиний оборотний рейс у ту Малу Cлобідку?! Але ж мала, людей катма, а на жменьку бідолах хто захоче зайвий літр пального спалювати?..
Навіть залізниця, й та проти крихітного села – потяг мчить повз нього з вітерцем і зупиняється аж у Тарасівці за декілька кілометрів.

дорогиНЕДАРЕМНО МАЛА
Мала Слобідка зустрічає відвідувачів хащами колишніх відстійників цукрозаводу. Підприємства вже давно немає, відстійники нікому не потрібні, а землю не поспішають ані забудовувати, ані розорювати. Вночі, кажуть селяни, від траси додому страшно повертатися (не забуваємо, що добрячий шмат дороги треба долати пішки), бо невідомо, нападе з тих чагарників якийсь злодюжка чи ні. Єдиний просвіток уночі – 4 ліхтарі біля залізниці, якраз посередині шляху.

При в’їзді в населений пункт по праву руку розмістилося кладовище, воно таке ж крихітне, як і село, що заховалося у видолинку.

52 двори та 128 жителів – ось і вся Мала Слобідка. Декілька дошкільнят, з десяток школярів – але жодного освітнього закладу. Та й чи потрібен він тут? На навчання та виховання дітлахи добираються або в сусідні Панівці, або ж до міста. О 07:30 виїхали з села, а там чекай, коли та дитина причалапає додому. І ніхто не нарікає, що, можливо, далеко чи страшно відпускати кровиночку одну, якось призвичаїлися.

школа, клуб, магазинКолись (у цьому міфічному як для нашого часу слові криється якась непоборна ностальгія), і все ж таки, колись у Малій Слобідці діяла початкова школа. Приміщення для неї збудували в самісінькому центрі села. Та з часом його перетворили на рукавичку – до дрібки дітей підселили сільський клуб (колишній, збудований біля річки, занехаяли, й він поступово зруйнувався), а потім і фельдшерський пункт. Коли ж школу закрили, на її місце підселили магазин, але й він не мав довгого віку. До речі, короткотривалим було життя і в медпункту – після його закриття сюди ще час від часу навідувався фельдшер (тиск зміряє, ліки принесе – от і вся робота), а сьогодні й того немає. Карета швидкої допомоги з міста доїжджає за лічені хвилини та й до Центральної районної лікарні не так уже й далеко добиратися.Тепер у екс-школі теоретично знаходиться екс-клуб, принаймні так це приміщення називають. Документів у будівлі немає, але вікна й двері за інвестиційною угодою з «Енселко-агро» (сільгосппідприємством, яке тримає в оренді тутешні землі) тут поміняли. У планах – підрихтувати стелю, яка вже на ладан дихає, і з часом зробити щось на зразок трапезної для поминальних обідів чи інших подій.

метеопостЗа кілька метрів від клубу знаходиться невеличке приміщення – тут діє гідрологічний пост Держкомгідромет України. Щодня працівниця поста Алла Фурманчук, за сумісництвом поштарка з Панівців, передає заміри води з річки Мукша на столицю.

Єдиною окрасою Малої Слобідки є церква, що розмістилася на великому вигоні, у самісінькому центрі села. Селяни збудували її власними силами, але не без допомоги благодійника, відомого кам’янчанина Віктора Миронюка. До речі, Віктор Іванович допоміг із будівництвом не однієї церкви в районі. 

Службу в ній править отець Олександр із сусідніх Панівців.

– Будували храм всім селом, – розповідає слобідчанка Ольга Василівна. – Їздили до міста й у сусідні села, збирали пожертви, та якби не Віктор Миронюк, то так би швидко церкву не закінчили.

гідрологІЗ РОДЗИНКОЮ
Хоч невелика за розмірами, проте Мала Слобідка має свої переваги. Безумовно, це близька відстань до міста, а ще – дармова вода, яка тече самотоком... У одній зі скель, якими з обидвох боків оточений населений пункт, пробилося джерело, від якого проклали водопровід до села. З нього воду до своїх осель провели практично всі. Лише на кількох обійстях є криниці, але копати їх – справа невдячна, адже пробитися до води не так уже й легко, як мінімум 40 метрів доведеться пробурити.

Малослобідські господарі мають достатньо простору, аби розгулятися – землі біля присадибної ділянки може й до гектара набігти. Як хочеш, то вирощуй городину, кукурудзу чи буряк, засівай квітами чи засаджуй картоплею. За колгоспних часів Мала Слобідка славилася тваринництвом, зокрема вівчарством. На крутосхилах, у сосновому лісі, пасли вівці. Нині ж як є 3-4 корови на все село, то й це добре.

Єдиний сільський депутат, уже другого скликання, Петро Сподар зізнається, що хоч Мала Слобідка й віддалена від центральної садиби, проте не закинута.

церква– Освітлення маємо, дорогу нам підсипали, водогін нещодавно поміняли, а те, що пішки ходимо, то вже звикли – це для нас розминка, – з усмішкою каже народний обранець.

ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ
В історії Малої Слобідки, окрім перейменувань та переходу від однієї сільської ради до іншої, був один унікальний епізод. У 1936 році було прийнято постанову «Про виселення з Української РСР і розселення в Карагандинській області Казахської РСР 15 тис. польських і німецьких господарств». Осіб, депортованих до Казахстану, розміщували просто неба на пустельних землях. «Польську операцію», яка мала тривати три місяці, було кілька разів продовжено і закінчено в листопаді 1938 року. Під це виселення потрапило чимало жителів сусідньої Колибаївки. Наразі кількість колибаївчан, які постраждали від цих подій, досліджується.

Маленькі КарпатиНатомість практично всіх мешканців Малої Слобідки виселили в Колибаївку й розквартирували по покинутих будинках мігрантів, чи «куркулів», як їх тоді називали. Слобідку ж тимчасово перетворили на полігон для військових – тут вони мешкали, проходили муштру.

Коли ж після Другої світової війни колибаївчани почали повертатися до рідних домівок, слобідчани, у свою чергу, змушені були залишити помешкання, які їм не належали, та повертатися до власних осель.

P.S. Мала Слобідка компактна й мальовнича. Із горба її видно наче на долоні. Звідти взагалі складається враження, ніби потрапив у якесь крихітне карпатське село.
Як маєте транспортний засіб, приїжджайте сюди по гриби в сосновий ліс, або ж просто на відпочинок біля річки. Хоч Мукша тут у деяких місцях вибаглива й неприступна, проте не захаращена й не засмічена, як у сусідній Тарасівці. Село має купу переваг, але, разом з тим, і не менше недоліків. Тут можна жити, та перспектив – жодних. Тож «двійка» – оцінка від «Сільського контролю».

Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті klyuch.com.ua, або в групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

залізна дор сосновий ліс Сільський релакс


Теги: Сільський контроль, с.Мала Слобідка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.