Перейти на мобільну версію сайту


07.10.2016

БАБШИНСЬКА ХАТА ВІНИКАМИ БАГАТА

Із сільським головою.jpgУже кілька років поспіль тільки й розмов, що про брендування території, мовляв, Україна настільки унікальна, що про це має дізнатися увесь світ. А щоб світу було легше нас ідентифікувати, треба, аби кожна територія щось собою уособлювала, була впізнаваною. Потрібен бренд, якась унікальність, що вирізнятиме один регіон від іншого. Хтось буде славитися майстрами, хтось - піснярами чи танцюристами, десь житимуть художники чи сталевари, хтось нарізатиме великими скибками всесвітню славу, випікаючи хліб чи торгуючи крамом.

До брендування території давно була готова Кам’янеччина, кожне село якої унікальне. Тільки селяни не знали, що створюють власноруч «бренд», адже перше, про що вони думали - як заробити на шматок хліба, аби прогодувати родину, вивчити й вивести в люди дітей, достойно зустріти старість.

Але як бренд, то бренд... Село, яке потрапило цього тижня в поле зору «Сільського контролю», його має й не перший рік розвиває. Чим славиться Бабшин та його жителі розкажемо вам сьогодні.

Прикордонне село Бабшин, що розкинулося вздож берега Дністра, одразу за Брагою по течії, має давню історію. Уперше про нього згадують в офіційних документах в 1445 році, коли населений пункт придбав у власність суддя Микола Чорний. Пізніше село належало ще кільком панам, згодом ним володіли відомі поміщики Лянцкоронські, які продали землі Градовським. Мінялися поміщики, наче перехідний прапор, проте незмінними залишалися люди, кількість яких колись у Бабшині добігала й до 2 тисяч.
церква
Сьогодні у 121 дворі населеного пункту набереться трохи більше двох сотень осіб. Бабшин разом із Малинівцями та Гринчуком входить до складу Гринчуцької сільської ради. І хоч центральною садибою вважається Гринчук, та життя, яке вирує в Бабшині, доводить протилежне. Бабшин - найжвавіший та найенергійніший населений пункт зі всіх трьох перераховованих вище.

СЕЛО ЗАСЯЄ
Першу каденцію у селі головує молодий керівник Дмитро Мунчак, до нього 32 роки заправляла сільським життям Зінаїда Сафронюк. Гринчуцька сільська рада власного приміщення не має, кабінети для голови та апарату сільської ради облаштовані в одному з адмінприміщень ПП «Гринчуцьке», яким керує Ніна Дубицька, до речі, основний орендар бабшинських земель.

Розташування сільської ради зручне, від неї в три різні напрямки йдуть дороги: прямо - на Гринчук, ліворуч - на Малинівці та праворуч - на Бабшин. Нещодавно встановлені вказівники тішать наше око.

- У селі саме доробляють вуличне освітлення, - розповідає Дмитро Олександрович. - Електрики працюють уже кілька днів, якраз планую перевірити, чи закінчили роботу. У Бабшині вуличного освітлення, як кажуть люди, не було вже років 30, а то й 40.

До пункту призначення вирушаємо разом. І справді, електрики працюють вправно. Майже 30-ма ліхтарями тут планують повністю освітити село.

виїзна торгівляТОРГІВЕЛЬНА БОРОТЬБА
Бабшин дуже компактне село, з-поміж інших дрібних воно вирізняється широчезною центральною вулицею, що тягнеться аж до самісінького Дністра. На цій вулиці живуть усі працівники соцсфери, власне як і розміщенні всі заклади інфраструктури - магазин, ФАП, клуб та церква.

Щовівторка сільському магазину перебиває торгівлю виїзна торгівельна точка на колесах. Двоє чоловіків привозять у жовтому бусику ковбасу, хліб, крупи, олію, овочі та фрукти. Біля автомобіля черга. Стаємо і ми.

- Капусту, чуєте, привезіть Бабшину капусту! - дає наказ у слухавку котрась із жіночок, після чого передає телефон продавцеві. Той встигає і торгувати, і замовлення приймати.

За кількасот метрів від виїзної торгівлі - сільський магазин. Усередині чисто й затишно, вибір товарів достатній.

- Уже кілька тижнів потерпаю, - бідкається продавчиня. - Люди йдуть, у мене запишуться, а там куплять на 5 копійок дешевше. Я їх розумію, але хто мене зрозуміє? Хлопці розвернулись і поїхали, а мені вторгувати треба, щоб і податки заплатити, і працювати.

АЛІЗА БЕЗ РУЧКИФельдшер

І поки в магазині бідкаються, як заробити, фельдшер місцевого ФАПу Галина Сафронюк крутить педалі з Малинівців у Бабшин на черговий виклик.

- Фельдшером працюю з 1992 року, - розповідає Галина Петрівна. - Спочатку робила в Ластівцях, через 2 роки перевели в Бабшин. чотири роки тому посаду в Малинівцях скоротили, тож на два села один фельдшер. За графіком у мене один день у Малинівцях, другий - у Бабшині, але такого не буває, часом треба і в одному, і в другому селі одночасно бути, а між ними відстань у 6 км. Зранку їду на велосипеді, а як щось термінове, то прошу чоловіка, щоб завіз машиною. Робота більше ходяча, ніж сидяча.

Влітку ще нічого, а взимку - хоч сядь, тай плач: дорогу замете так, що ні пройти, ні проїхати. Якоїсь зими мала терміновий виклик, то думала, що в тих кучугурах сама замерзну.

Хоч село газифіковане, але бабшинський ФАП на пічному опаленні. Газовий гусак біля будинку є, проте підключати його не поспішають - дорого. Саме приміщення в задовільному стані, євровікна тут поміняв дачник Олег Бродовський. Він же дав кошти на деякі будматеріали. А от ремонт Галина Петрівна зробила самотужки.

Сільський клуб- Приїжджали до Бродовського відпочивати поважні столичні гості й напросилися подивитися ФАП, - каже фельдшерка. - Це для них був шок. Що ж ми зробимо, як забезпечення медицини мізерне? Ліків не вистачає, а деякі такі дорогі! Де ті бідні люди в селі можуть собі таке дозволити? І тяжко нести, і жалко кинути - ось така в нас медицина, виживає на ентузіазмі та відданості її служителів.

ВІДДАНІ СПРАВІ
У такий же спосіб живе місцева культура та духовність. У сільському клубі також новий ремонт - замінені вікна та двері, нові стеля та підлога в актовій залі. Усе це для бабшинців зробили місцеві аграрії - Ніна Дубицька та Віталій Завадський.

У селі посаду завклуба скоротили, на громадських засадах культурне життя тримає на своїх плечах Майя Попадюк, веде гурток художньої самодіяльності. Жодного свята в Бабшині не пропускають, дають концерти, практично всі номери готують місцеві дітлахи. бібліотекар

- Минулого тижня до нас приїжджали з концертом із «Розмаю», зійшлося все село, - каже Майя Віталіївна. - Ми й самі намагаємося тримати культурне життя на плаву.

ільська бібліотека, якою ось уже 8 років завідує Наталя Коблюк, тісниться в невеликому приміщенні. Поки що місяця для книг вистачає. Наталя Борисівна показує нову літературу, яку тільки недавно отримала: є тут книги і для дорослих, і дітей, і різна періодика.

- Ось працюю над альбомом «Бабшин», - показує товстезний фоліант бібліотекар. - Назбирала багато старих фотографій, хочу їх впорядкувати. Село наше давнє, перша хата була трохи нижче, за церквою. Колись село повністю згоріло, у нас були перші в районі комунари.Церковний староста

«Чому так назвали село?» - допитуємося в Наталі Борисівни, адже вона, як бібліотекар має таке знати. У Вікіпедії вичитали, що назва Бабшина «пов’язана з давньоукраїнською міфологією. За уявленнями наших предків, баба - жіноче божество, тітка бога Святовита, яка витала над світом у вигляді хмар, пізніше уособлювала світло і нібито жила в горах, на високих кручах». У селян на рахунок легенди про назву своя, більш простіша версія.

- Кажуть, що перші, хто в цих місцях поселився, були баба Катерина із сином Михайлом, - каже жінка.- Того й так скорочено казали баба й син - бабсин, а потім уже Бабшин.

Колишня вчителька початкових класів, завідувач дитсадка та клубу, а нині староста у церкві Лідія Рибарчук відсвяткувала 80-річчя. Лідії Степанівні односельці довірили почесну місію - доглядати за духовним життям у селі, яким опікується отець Олександр.

Своїм духовним наставником бабшинці не можуть нахвалитися, кажуть, що батюшка робить для церкви все, що може. Самотужки і ремонти робив, і куполи на церкву. Храм у Бабшині має давню історію: із колись дерев’яної церкви на честь святого архистратига Михаїла перетворився на кам’яного красеня. Він одразу біля річки, на краю села.

ДІТИ, ДЕ ВАС ПОДІТИ?Дитсадок
Бабшин, у якому найбільше по сільській раді дітей - аж 17, потерпає від відсутності будь-якого навчального закладу. Школу, що знаходилася в колишньому панському маєтку в Гринчуку, закрили майже 10 років тому. З того часу всі дітлахи їдуть а освітою у сусідній Жванець. Малеча прокидається вдосвіта. О 7-ій ранку шкільний автобус уже в Малинівцях, звідки - на Гринчук, а о 7:30 - у Бабшині. Це ж о котрій малеча прокидається, щоб все встигнути?!

Дитсадок1І якщо зі школою зрозуміло - немає, не буде та й уже якось звикли, то відродити дитсадок, хоч один на три села, було б ідеально. Але де? Жодного вільного приміщення комунальної власності немає, все продано, абсолютно все! Навіть, приміщення колишнього дитсадка, із якого колись відкривався неповторний краєвид на Дністер і сусідню Буковину, перебуває у власності якогось чиновника з сусіднього району. Ось такі господарі: поки могли, керували, а про майбутнє не дбали...

Нинішній сільський голова каже, що для дітей планують зробити дитячий майданчик.

- Допомогти у цій справі пообіцяли аграрії, - каже Дмитро Олександрович. - Відповідне рішення сесії про виділення земельної ділянки під облаштування майданчика маємо. Думаю, обіцяне втілимо в життя, і дітлахи матимуть де проводити дозвілля.

ВІНИЧНА МАФІЯМайстер-клас
У Бабшині, як і в кожному селі, тримають худобу й городи, продають молоко та овочі, проте основний дохід людям приносять... віники та щітки. Саме такі нехитрі знаряддя, потрібні в господарстві, вміють робити в кожній бабшинській хаті. Майстер-клас із плетення віника провела нам Майя Попадюк.

Віникоплетення - справа на перший погляд проста. У невеличкому сараї, якраз у людський ріст, купа проса. До дерев’яної стелі підв’язана мотузка, до якої внизу причеплена дошка. Майя Віталіївна бере жмут проса, складає його у «пальці», обв’язує мотузкою, зі всієї сили наступає на дошку, за допомогою дошки шнурок тугіше стискається, і так виходить початок майбутнього віника. Далі - крок за кроком, і вся ручка віника обперезана. Залишився останній штрих - обрізати й сховати рештки мотузки - і красень-віник готовий. У такий же спосіб ладнають і щітки, щоправда, з іншого сорту проса, більш м’якого на дотик.

Віники на базарі бабшинці здають оптом у Хотині по 20 грн за один. У такий нехитрий спосіб заробляють хто скільки може. Тож, окрім звичних культур, на городі сіють і просо.

Із 10 соток, засіяних просом, за зиму можна наплести до п’яти сотень віників. Робота сезонна, але завдяки їй довгі зимові вечори проходять швидше і дають прибуток. Справжня бабшинська вінична мафія, бо що не обійстя, там сушиться просо!

ДО КУРОРТУ ДАЛЕКОДОТ із лінії Сталіна
Сьогодні Дністер у Бабшині повернувся у своє колишнє русло. Річка обміліла за літо так, що повністю оголила ДЗОТ, побудований під час Другої світової війни. Коли Дністер повноводний, від укріплення видно лише верхівку, до неї місцеві рибалки-любителі пливуть, аби припаркувати човна й закинути вудку на карася.

Берег річки тут пологий, але, як не парадоксально, дачників та курортників обмаль: чомусь Бабшин, який не так далеко від Кам’янця (всього 35 км по більш-менш полатаній дорозі) не розглядають як місце для відпочинку, хоча краєвиди тут прекрасні, та й природа чудова. Зрештою, як їхати не власним транспортом, то потрапити в село можна лише двічі на день.

Бабшинці не втрачають оптимізму, вони працьовиті й щирі, призвичаїлися до життя і вміють заробити. У селі можна жити, головне навчитись робити віники і щітки - тоді вас від корінного жител не відрізниш!

Від «Сільського контролю» мікроклімат Бабшина отримує четвірку, свою ж оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».

Теги: Сільський контроль, с.Бабшин

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють індивідуальні знижки та на кварц - розпродаж!




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.