Перейти на мобільну версію сайту


01.09.2017

«А МИ ЩЕ ЖИВЕМО»...

контрольПроводжаємо босоніж літо-2017 в атмосферному місці, серед людей, залюблених у свою працю. Стільки світла й позитиву отримуємо, що, здавалося, не довеземо до міста. Із горба, на якому розкинулося село, неначе на долоні духм’яним медом розтікається Суржинецький яр. Вранішній туман накриває його густою, білою ковдрою, а потім тягне її повільно, оголюючи кожен закуток. 

І ця туманна відкритість із душею нарозтвір передається сільським жителям. За якусь годину звістка про нашу появу облітає все село. І кожен поспішає поділитися, як живе, чим займається та чим переймається.

Село Фурманівка знаходиться зовсім недалеко від міста. Варто подолати якихось 15 км, перед в’їздом у Суржинецький яр повернути праворуч, і ви опиняєтеся на пагорбі, з якого, здається, рукою подати до Суржинців та Княжполя, а ще – до Врублівців та Станіславівки. Можна навіть махнути попри дачі через річку на Демшин і Китайгород. Маршрутка, що курсує до села п’ять разів на день, за 10 гривень домчить вас хоч і не з вітерцем, але за розкладом.

Фурманівка1Від Староушицької траси до села всього 3 км більш-менш стерпної, шматками облізлої від асфальту дороги. Майже така вона й у власне населеному пункті, хоч трапляються ділянки зі щебеневим покриттям – такий от щедрий цьогорічний подарунок від сільської влади.

НАЗВУ ДАВ ФУРМАН
Фурманівка – наче збірна команда Суржинецького яру, до якої свого часу влилося декілька поселень. Якщо вірити народним переказам, то спочатку село знаходилося внизу, біля річки, але якомусь чоловікові на прізвище Фурман не сиділося на місці – він перебрався на гору, оселився там, і за ним, наче за Мойсеєм, пішли односельчани й жителі сусідніх Палютинців. Так з’явилася Фурманівка, яку, до речі, в 15 ст. в офіційних документах називали Окунів.

Центральні заросліТатарські набіги повністю спустошили й без того крихітне село, згодом воно сяк-так відродилося.

На початку 17 ст. Владислав ІІІ надав під заклад Фурманівку магнатам Потоцьким. Згодом нею володіли Заремба, Кучинський, Голохвастов, Деюнкерк. Сьогодні ж село входить до складу Кульчиєвецької сільської ради, якою керує сільський голова Станіслав Радавчук. У 113 дворах проживає майже три сотні осіб.

СІЛЬСЬКА ОПТИМІЗАЦІЯ
Визначити, де у Фурманівці центр села, надзвичайно складно. Бо ж коли зникають об’єкти інфраструктури, то за ними мігрує сільське життя.

Медицина ще живаБіля зарослої бур’янами зупинки із написом, викладеним плиточкою, «Фурманівка», у таких же хащах заховалася 2-поверхівка, яка сьогодні є приватною власністю. Колись у цій будівлі були школа, дитсадок, фельдшерський пункт і навіть магазин, згодом вони мігрували в будівлю неподалік. Спочатку дременули школа з дитсадком, а як їх закрили, то частину приміщення віддали під фельдшерський пункт.

Фурманівські дітлахи, а нині на все село, за офіційною статистикою, набереться 5 дітей дошкільного та 21 дитина шкільного віку, їздять на навчання й виховання шкільним автобусом у сусідні Кульчіївці. Та про рідну школу не забувають: ближче до вечора, немов горох висипаються на шкільному ганку й про щось теревенять. Місце дислокації досить зручне – сидиш, наче в засідці, але бачиш, хто й куди йде.

Фельдшер.jpgФельдшерський пункт у цьому ж приміщенні займає дві крихітні кімнатки, які благають про ремонт – стеля геть потріскалася. Фельдшер Ірина Сабадаш (на фото) на одному місці працює вже 30 років. Окрім фурманівських, надає меддопомогу жителям сусідніх Суржинців. Як потрібно, хворі телефонують до неї, або ж до фельдшерки з сусіднього Княжполя, яка живе у Фурманівці. Така ось сільська конкуренція. Можливо, через неї і медпункт не завжди чекає на відвідувачів з розчиненими дверима. 

«ЗАГРАЙ БАЯН...»
ЗавклубУ сільському клубі життя вирує – готуються до концерту, приуроченому до Дня Незалежності. На генеральну репетицію сходяться і артисти, і місцеві активісти. 31 рік працює завклубом Лариса Пендюк. Над роботою аж труситься, адже про неї мріяла з дитинства. З 5-го класу й до нині грає на баяні, який отримала в подарунок.

Спочатку працювала завклубом у Суржинцях, а як звільнилося місце, перебралася у Фурманівку. Тут керує танцювальним колективом «Барвінок» та вокальною групою «Фурманівчанка». І якщо першому ще потрібно набиратися досвіду, то співочі сільські жіночки зачарували так, що й не передати. Вони, наче славнозвісний «Лісапетний батальйон» – енергійні, веселі й надзвичайно щирі. Під керівництвом Лариси Пендюк у вокальній групі «Фурманівчанка» співають Людмила Собчинська, Галина Сабадаш, Галина Коновал, Геннадія Місюк, Віта Каправчук, Любов Басіста, Алла Турняк та Людмила Демчук. На концерти в клубі набивається стільки народу, що яблуку ніде впасти. «Заграй баян, нехай усі почують, заграй баян, а ми ще живемо...», – співає коронну пісню «Фурманівчанка», заряджаючи позитивом усіх.

КлубУ цьому ж приміщенні працює виїзна бібліотека, кожної другої та четвертої суботи місяця, – це якщо, звичайно, вірити прикріпленому оголошенню. Як і фельдшерський пункт, сільський клуб аж проситься на ремонт. Тут все також роблять власними силами.

– Завдяки депутату Ігорю Гаю маємо новенькі стільці для глядачів, а від депутатаВіталія Завадського в подарунок отримали музичну апаратуру, – каже Лариса Вікторівна. – Цього року за кошти сільського бюджету поміняють вікна на металопластикові. Голова планував встигнути до Дня Незалежності, але вже чекаємо на осінь.

ДУХОВНІСТЬ НАПОЛОВИНУ
Окрасою Фурманівки цілком заслужено є дерев’яна церква Козьми і Дем’яна. Вона розмістилася в тій же вуличці, що і сільський клуб. Службу тут править отець Петро, який ще має приходи в Баговиці, Врублівцях та Ярузі. Тож частих богослужінь у фурманівській церкві немає, до неї хіба що йдуть за розкладом.

церкваУ минулому греко-католицький, а нині православний храм стоїть вже майже два століття.

З історичних джерел дізнаємося, що до 1774 року у Фурманівці існувала церква на честь св.Трійці, дерев’яна, трьохкупольна, бідна, в якій не було навіть власних книг для богослужіння. Нова церква закладена в 1781 р., незважаючи на убогість попередньої, й освячена 1783 р. китайгородським деканом Іоаном Рожаловським на честь Козьми і Дем’яна.

Нинішня де­рев’я­на церква з окремою дзвіницею була побудована в 1851 році за рахунок місцевого бюджету. Щоправда, дзвіницю збудували нову, вже з цегли. А от те, що дерево зберегли й не обшили його бляхою, як у сусідніх Вихватнівцях – це просто вражає! Всередині церква розмальована, наче писанка. Стіни храму розписував художник, який колись проживав у Фурманівці, на жаль, прізвища дізнатися не вдалося.

Храм духовний, чепурний та старовинний, разюче контрастує з місцем останнього спочинку фурманівчан. Так, мова про сільський цвинтар. Зарослий бур’янами та чагарниками, він більше схожий на зачинене кладовище, до якого вже й стежка заросла. До речі, з цим місцем фурманівчани мали чимало проблем, навіть скарги надходили до редакції: тополі, які зрізали попри дорогу, попадали й пошкодили надгробні пам’ятники. Одним словом, нехазяйське ставлення до пам’яті про померлих...

Клубне життяМАЮТЬ КИМ ПИШАТИСЯ
Хоч невелика за площею, Фурманівка наче розкидана. Йдеш вулицею і не розумієш, в якій частині знаходишся. Село газифіковане. До речі, саме в цій точці Староушицького напрямку свого часу зупинилася «блакитна» труба. Селяни й не вірили, що вона до них колись дійде, тож у кооператив назбирали не так багато охочих. А як блакитний вогник запалав, то решті, аби до нього пробитися, довелося добряче повоювати.

Хоч ліхтарна лінія й тягнеться вздовж центальної вулиці, та вночі від неї світла катма. І електрика нині дорога, і кому світити в таку пору?

Колись у селі працювало аж три магазини, а тепер ледве жевріє один. Молоді тут і занятись нічим. Тож, як зізнаються, ввечері, хто має транспорт, їздить на дискотеки у Врублівці чи Демшин.

Усе у Фурманівці дихає сільською простотою. Йдеш вулицею, минаєш коров’ячі міни, вітаєшся з людьми, споглядаєш на обійстях здоровенні скирти сіна – їх тут повно, бо ж селяни тримають худобу. Череда не така, як колись, але більше півсотні голів набереться. Молоко й городина – ось і всі сільські заробітки. А як цього немає, то тікають за кордон. Ситуація буденна, як і скрізь. Та попри сільський натуралізм, Фурманівка багата на людей, які роблять її унікальною.

У «Сімейному затишку»Кам’янчанин Василь Сабадаш про небо мріяв з дитинства. Працював на заводі легких металоконструкцій, відві­дував спортивний клуб і захопився пара– та дельтапланеризмом. Перший раз піднявшись у небо, назавжди в нього закохався – так і розривається між небом і землею більше чвертьстоліття.

У Фурманівці для дельтапланеристів сприятливі повітряні потоки, ось і літають. Мотодельтаплан (дельталіт), схожий на мотоцикл із великим трикутним крилом над кабіною-коляскою, змайстрував самотужки. Захоплення й досі ділить навпіл з другом Геннадієм.

Справжньою окрасою Фурманівки стала садиба «Сімейний затишок». Зелений туризм у селі розвивають Петро та Жанна Брилі – люди щирої душі та безмежної гостинності. Зізнаються, що все, чим займаєшся, потрібно любити, і тоді отримуватимеш від процесу не лише задоволення, а й результат. Про фурманівський «Сімейний затишок» знає вся Україна. Двері Брилів ніколи не зачиняються, тут завжди раді гостям.

Суржинецький ярЖиве у Фурманівці й колега по журналістському цеху, колишній власкор «Голосу України» Віра Шпильова. Цього року оповідання Віри Філимонівни «Хліб від бандерівців» було відібрано для публікації в «Книзі добра» – міжнародному соціальному проекті. Його головна мета – показати всьому світу Україну з її великим чистим серцем і добрими людьми. Книга створюватиметься в майстернях Центру української культури у місті Таллінн (Естонія): зшиватиметься із саморобного (черпаного) паперу, квітів, трав, привезених з України. Будуть навіть сторінки, які можна полити водою і вони проростатимуть. «Книгу Добра» благословив за життя блаженніший Любомир Гузар. «Книгу добра» передадуть у 50 провідних бібліотек світу.

P.S. Сільські вулички збігають до Суржинецького яру, слідом за ними – армія цвіркунів. Вірите, вперше бачили таку силу-силенну комах, від яких ніч розривається в гучному оркестрі. Фурманівка надзвичайно привітна, зі своїми примхами й дрібними суперечками. Село живе в якомусь напіврозваленому ентузіазмі: і ніби є господарі, але загальна сільська картина нечітка. У кожного своя оаза, кожен окремо – унікальний, а як зберуться всі до одного гурту, то суцільний базар. Та попри все, Фурманівці є чим і ким пишатися – і духовністю, і культурою, і туризмом, і людьми. 
Золота серединка, а в нашому випадку – «трійка». Саме таку оцінку отримує село від «Сільського контролю».
Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або ж у групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

хор Цвинтарні хащі


Теги: Сільський контроль, с.Фурманівка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.