Суспільство

Другий тиждень поспіль уся Україна з обуренням обговорює трагедію, яка сталася із звичайною миколаївською дівчиною Оксаною Макар. Троє нелюдів не лише поглумилися над нею, але й катували так, що навіть у німецьких концтаборах не кожен додумався б до таких «витончених» методів.

Декілька місяців тому на білборді біля входу в Центральний ринок натрапила на рекламу, яка не те що здивувала, а буквально приголомшила - три великі літери МММ, як привіт з буремних 90-х, гордо майоріли та й сьогодні майорять у самісінькому центрі міста! Що це - чийсь невдалий жарт?

Асоціативний ряд на слово «весна» складається легко. Це тепло, первоцвіт, а далі продаж, нищення, зникнення…
Про те, що первоцвіти знищують щовесни, певне, стомились говорити всі. Але якщо мовчати, то, зрештою, однієї весни таких квітів як пролісок, підсніжник, сон-трава просто не стане. І винні будемо ми всі, і ті, хто мовчали, і ті, хто, незважаючи на заборону закону, зривали цих тендітних вісників весни.

Деколи, як на душі стає зовсім тоскно, я заплющую очі, для надійності затуляю їх долонями й тікаю від цього «шальоного» світу в далеке дитинство. І там, в тих дитячих спогадах, мені настільки добре, що здається, ніби пливу в човні по тихій річечці, а навкруги – ні душі.

Звичайно, хочеться бути сучасним, українським. Але коли ти зізнаєшся, що визнаєш таке свято, як 8 Березня, в очах деяких патріотів видаєшся халявщиком, що хоче додаткового вихідного дня. Не знаю чому, але 8 Березня в мене асоціюється насамперед з мамою.

За останні декілька років смертність у нашому районі майже втричі перегнала показники народжуваності. Так, торік народилося 587, а померло 1309 осіб. Стабільна цупкість смерті у й так не вельми просвітному житті села наштовхує на гнітючі роздуми. Чи довго залишилося чекати того дня, коли з карти Кам’янеччини і не тільки зникнуть маленькі (й не дуже) населені пункти? Чи можна нині хоч якось врятувати українське, зокрема подільське, село від загибелі?

Про що, про що, а про вшанування кам’янчан - як живих, так і померлих - міська влада потурбувалася славно. Так, міська рада встановила звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» та відзнаку «Честь і шана». Міський голова має право і на власні відзнаки достойним - «За заслуги перед громадою» та «Витязь Поділля». Цього року вирішив не відставати від владних колег і міськвиконком, запровадивши «Відзнаки року», первісно відомі, як «Золоті олені». Додаймо сюди поховання знаних померлих на почесній алеї міського кладовища, встановлення меморіальних дощок на будинках, де мешкали, навчалися чи працювали шановані люди, що відійшли у вічність, нарешті - найменування вулиць, шкіл, бібліотек та інших закладів їхніми іменами. Отож маємо доволі розмаїтий і добре структурований комплекс вшанування як кам’янчан, так і друзів міста над Смотричем, як живих, так і померлих.

Про що, про що, а про вшанування кам’янчан - як живих, так і померлих - міська влада потурбувалася славно. Так, міська рада встановила звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» та відзнаку «Честь і шана». Міський голова має право і на власні відзнаки достойним - «За заслуги перед громадою» та «Витязь Поділля». Цього року вирішив не відставати від владних колег і міськвиконком, запровадивши «Відзнаки року», первісно відомі, як «Золоті олені». Додаймо сюди поховання знаних померлих на почесній алеї міського кладовища, встановлення меморіальних дощок на будинках, де мешкали, навчалися чи працювали шановані люди, що відійшли у вічність, нарешті - найменування вулиць, шкіл, бібліотек та інших закладів їхніми іменами. Отож маємо доволі розмаїтий і добре структурований комплекс вшанування як кам’янчан, так і друзів міста над Смотричем, як живих, так і померлих.

В Інтернеті жваво обговорюється остання рекламна кампанія України у світі. У прагненні покращити зовнішньоекономічні зв’язки можновладці доходять до абсурду. Останній із промоушенів нашої держави, розміщення якого у відомому виданні «The Washington Post» обійшлося замовнику у близько 100 тисяч доларів, як ніколи наглядно демонструє косорукий підхід до демонстрації нас перед світом.

Останнім часом багато гуляю містом і думаю. Думаю, хто я в ньому. Часто ж чуєм, як міста порівнюють з людьми, називають живими організмами. А яка частина цього організму я? А всі інші? Хто ми у своєму місті? Який життєво необхідний орган? Ми - очі, розум, руки? Може, банальний шлунок? Хм…

Бібліотека шукає дитячі таланти!

«Дитина й Інтернет» - сьогодні це поняття настільки міцно вкорінилося у свідомості, що ми майже забули про те, що ще зовсім нещодавно, всього декілька десятиліть тому, для нас абсолютно логічним було поєднання іншого сполучення - «дитина і книга». У такій зв’язці виховувалися ми і наші батьки. На жаль, сьогодні ця зв’язка втрачає актуальність.

Нещодавно на офіційному інтернет-сайті районної ради було розміщено проекти рішень майбутньої десятої сесії - найвищого представницького органу району. Саму ж сесію депутати планують провести у другій половині цього місяця. Нас же зацікавили не усі «заплановані» волевиявлення, а лише два з них. Зокрема, депутатам районної ради пропонується реорганізувати Жванецьку дільничну лікарню в амбулаторію загальної практики сімейної медицини та призупинити діяльність фельдшерських пунктів у сс.Лучки, Суржа, Малинівці, Яруга, Каштанівка, Брага, Добровілля та Броварі.

«Мені завжди чогось не вистачає: узимку — літа, восени — весни», — співається у давній «Пісні про вічний рух». Що поробиш, така вже природа людської душі, що їй постійно чогось бракує, чогось хочеться. А особливо хочеться посеред лютої зими хоч краплиночку, хоч хвилиночку весни.