Перейти на мобільну версію сайту


06.03.2015

100 ДНІВ КАШОВАРИВ

Цьогоріч виповнюється 16 років, як в Україні започаткували свято День професійного сержанта. Міністерство оборони наказам від 10 лютого 2009 р. визначило, що його відзначатимуть у першу п’ятницю березня. Цього року професійний день сержанти святкуватимуть 6 березня.

Герой нашої розповіді, старшина Віталій Ковблюк з понтонно-мостового батальйону, має дві вищих освіти - економіста (ПДАТА) та психолога (К-ПНУ). 22 роки свого життя Віталій віддав армії. Після школи він пішов вчитися на помічника електорвоза у профтехучилище м.Жмеринка. У день захисту диплома йому вручили повістку в армію. Хлопець потрапив на службу в Кам’янець-Подільський центр підготовки іженерних військ.

У АТО підрозділ, у якому служить Віталій Дмитрович, розташувався в базовому секторі (Луганська область) 21 травня, а 30 серпня бійці вже виїхали звідти.

І НА ВІЙНІ ПОТРІБНІ КАШОВАРИ

Як і всі його колеги понтонно-мостового батальйону, він виконував завдання в зоні АТО.IMAG0992.jpg
Віталій Дмитрович дещо соромиться розповідати про свою працю на сході. Каже, що хлопці воювали, встановлювали і знімали міни, наводили переправи, а він був на кухні, хоча мав посаду начальника речового забезпечення.
Кашовари чомусь завжди залишаються за кадром, але без них не існувало б життя, бо людина мусить вживати їжу, аби жити. Здавалося б, це наймирніша професія, але й на війні без неї ніяк.

100 днів без перепочинку, з ранку й до ночі, Віталій куховарив на сході. Він готував їжу на 100 бійців. Його робочий день починався о 04:30 і не закінчувався після вечері, яка за розкладом була о 20:00, адже після цього ще потрібно було зо дві години, аби все поприбирати. На відпочинок залишалося 5-6 годин.

- У мене спеціальної освіти кухаря немає, - розповідає наш герой. - Просто перед відправленням у АТО ми два місяці були в Ольшаниці, і я інколи допомагав у їдальні. Ще раніше під час служби нас, військових, залучали до різних міських заходів, під час яких використовували польову кухню. Я теж допомагав нашим кухарям. Також нас відправляли на ліквідацію стихійного лиха на заході України, й там мені доводилося куховарити.

Зважаючи на те, що в нашій військовій частині немає посади кухаря, наш командир Олександр Паровий, пригадавши, що я інколи кашоварив, призначив мене виконувати роль кухаря. крім того, я ще й відповідаю за водопостачання, харчування, речове майно. Також на моїх плечах допомога, яку доправляють нам волонтери.

Там на сході стаціонарної їдальні не було, готували у польових умовах. Для польової кухні потрібно заздалегідь заготовити дров, нарубати їх, напалити піч, зробити правильні розрахунки і закладку.

Продукти доставляли з Харківського універстету повітряних сил (ХУПС) на 10 діб. Продуктів, які швидко псуються, нам не давали, бо ж холодильників не було. Здебільшого це були консерви, крупи.

У підрозділі я був за шеф-кухаря, а допомагав мені наряд з чотирьох осіб - підносити воду, підтримувати температуру під котлами, чистити овочі, накривати на стіл. Вода в нас була привозною, возили ми її в спеціальній ємності за 10 км, бо ж за гігієною особовий склад теж мав слідкувати.

IMG_3733.JPGЗ водою особливих проблем не було, як це траплялося в інших підрозділах. Для пиття мали бутильовану, зазвичай видавали її, коли хтось був на виїзді, також тримали резервну. Після вживання привозної води багато хто жалівся на пошкодження зубів. Доводилося гріти велику кількість води для миття посуду та особового складу. Влітку майже кожного дня можна було прийняти душ. Спочатку ми самі облаштували примітивний душ, а потім нам дали пересувну лазню.

- Віталію, чим таким смачним в умовах війни Ви годували бійців?

- Готував борщі, супи, каші. На початку весни була проблема зі свіжими овочами, а отже й натуральними вітамінами, але таблетовані вітаміни нам видавали. Проте наше командування підняло питання про якість овочів і чаю, і вже потім ситуація нормалізувалася. Нам почали давати більше якісних овочів, додалася консервація. А от на кільку в томатному соусі, яку постійно доводилося вживати, напевне до кінця життя ніхто з нас не зможе дивитися. Єдине, що слід відзначити - це хліб, який ми отримували в місцевій Старобельській пекарні. Він був дуже смачний та якісний. Його пекли на дровах.

Отже, наш куховар тішив своїх колег смачним домашнім борщем, різними супами, бувало навіть юшкою. Коли бійці їздили на навчання й кидали понтони на ставку у місцевого фермера, то риба з переляку сама застрибували в човен. Тож хлопці назбирували товстолобика, якого вирущував господар, і тоді наставало справжнє свято - варили юшку, робили оселедець. Місцеве населення кілька разів давало баранів, тоді смажилося м’ясо, варилася шурпа.

Інколи залишки свіжих овочів віддавали медики Вінницького шпиталю, який стояв із ними по сусідству. Тоді вже був справжній український домашній борщ. Навесні в меню-розкладці не було борщів, бо офіційно овочів на складі не мали. Завдяки волонтерам, їли рис, гречку, горох. Коли в когось був день народження, то імениннику навіть торта готували: намащували вафельні коржі згущенкою, а замість свічок встановлювали сірники.

ЩЕ НЕ ДОРОСЛИ

З розвалом Радянського Союзу развалилася й найпотужніша в світі армія. Валили її понад 20 років і зрештою все вдалося. Окрім того, що наше військо позбавили сучасної техніки, ще й розікрали стару. Нині лише завдяки простим людям і волонтерам армію годують, одягають та забезпечують усім необхідним. Не мали б бійці, напевне, в що одягнутися, на чому їздити, чим воювати, з чого і що їсти, а також навіть води.

Що ж до безпеки вживання останньої, то іноземним воякам видаються спеціальні засоби, щоб її знезаражувати.

- Наші бійці теж отримують такі таблетки?


- У нас такого не було, але санітарно-гігієнічни норм ми чітко дотримувалися. Постійно знезаражували посуд, кожен здійснював контроль за миттям рук. Та, слава Богу, якихось прикрих випадків не траплялося.

- Як кадрові військові забезпечені формою та взуттям?

- Забезпечення було нормальним, але зараз у першу чергу форма видається щойно мобілізованим, далі - випускникам військових навчальних закладів. А вже військові отримують по залишковому принципу. Що ж до засобів захисту, то ми не маємо їх сучасного зразка, здебільшого отримуємо від волонтерів. Така ж ситуація і з сучасною теплою камуфльованою формою нового зразка.
Міністерство оборони закупило 46 тисяч шоломів, але до нас вони ще не дійшли. А от IMG_4172.JPGбронежилетами забезпечені всі.

- Як до Вас ставилося місцеве населеня?

- Там, де ми були, люди до нас ставилися добре, не були вороже налаштовані.

- Як Ви вважаєте, хто винен у тому, що гинуть наші чоловіки?

- За те, що нині робиться на сході, відповідальність лежить на політиках і минулій владі. Це вони розпочали війну і вони повинні її закінчити. Бо ми, військові люди, залежні й лише виконуємо накази. На жаль, Міністерство оборони теж чомусь стало дещо політизованим, але так не повинно бути.

Ще одним винуватцем є російські засоби інформації, які розпочали не менш жорстоку інформаційну війну, яка призвела до того, що брат пішов на брата, син на батька... Східні області Україні зомбовані російською пропагандою, їм не вистачає правдивої інформації і тому вони вороже ставляться до нас, називають бандерівцями та не розуміють, що чужий чобіт не повинен топтати українську землю, і ніхто не має права у нас її відбирати. Нехай спочатку в себе наведуть порядок і забезпечать усім без винятку достойне життя.  

Теги: Віталій Ковблюк, понтонно-мостовий батальйон, зона АТО

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють індивідуальні знижки та на кварц - розпродаж!




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.