Перейти на мобільну версію сайту


14.10.2016

... ЦЕ ПОТРІБНО ЖИВИМ

До смерті ніхто не готовий. Похорон близької людини – глибоке психологічне потрясіння, яке вимагає душевних і фізичних сил, для того, щоб пройти всі випробовування, пов’язані з цією процедурою. «Ключ» неодноразово порушував цю тему, але вона залишається актуальною, тим паче, що з часом змінюється вартість цього ритуалу.

РИТУАЛЬНІ ПОСЛУГИ

хрести.Ступінь складності у справі організації похорону залежить від того, де вони будуть проходити – у місті чи селі, скільки людей прийде попрощатися з людиною, яка пішла з життя. Якби в місті була спеціалізована агенція, яка би повністю забезпечила цей ритуал від початку й до поминального обіду, але в Кам’янці є підрозділ КП «Спецкомунтранс» - ритуальне бюро, яке забезпечує ритуальними послугами і атрибутами.

Якщо людина помирає вдома, потрібно викликати поліцію і медика, які засвідчать, що людина померла не насильницькою смертю. Лікар виписує довідку про смерть, і тоді родичі мають звернутися в ритуальне бюро і ДРАЦС. У ДРАЦСі здають паспорт померлого, після чого аиписують свідоцтво про смерть відповідно до якого, якщо покійний був працездатного віку і не працював, то в департаменті соцзахисту родичі отримують 1835 грн. Якщо помер пенсіонер, то потрібно із довідкою звернутися в Пенсійний фонд, де виплатять двомісячну пенсію. Якщо померла людина, що працювала, то родичі мають звернутися за місцем роботи, де і нададуть їм матеріальну допомогу.

У ритуальному бюро призначається час поховання, замовляється похоронна атрибутика. Похорони здійснюються з 11:00 до 16:00. Головним атрибутом похорон є домовина. Гроби тут різні, все залежить від статків родини. Найдешевший коштує 650 грн. Він із дерева, оббитий тканиною, і має міцні ручки для транспортування й закручування. Раніше труну на кладовищі забивали молотком і цвяхами. Кожен удар відбивався аж у серці. Нині є дерев’яні, лаковані. Їх ціна від 1400 до 2000 грн. Елітні, дубові труни, вирізьблені, коштують чимало - аж 5000 грн.

Усі домовини всередині оббиті тканиною й оздоблені. Окремо потрібно купувати подушку, її ціна 60 грн, і покривало - від 160 до 330 грн. Хрест коштує від 195 до 400 грн, табличка з написом – 50 грн, вінки і корзини - від 60 до 800 грн, рушники - від 24 до 60 грн, носовички – від 3,50 до 4 грн, похоронний набір (церковний) - 50 грн.  
Послуги катафалка й автобус для перевезення людей коштують по 202 грн. Копання стандартної могил влітку коштуватиме 290 грн, взимку – 482 грн, а нестандартної – 415 і 684 грн відповідно. Підпоховання стандартної могили коштує 362 грн (влітку) і 602 грн (взимку), нестандартної могили – 519 грн (влітку) і 855 грн (взимку). Також за 96 грн можна замовити доставку похоронних атрибутів (домовини, вінків тощо). Отже, похоронні атрибути та власне ритуал обійдеться від 4 до 10 тис. грн.
Коли буде визначено час поховання, можна замовити церемоніймейстера, який зможе керувати похоронною процесією. Крім того, родичі, зазвичай, запрошують священика, відповідно до віросповідання. Цей ритуал обходиться від 200 до 500 грн.

Зазвичай старші люди заздалегідь готують собі одяг для поховання. Ось перелік речей, які потрібно для жінок і чоловіків: нижня білизна, шкарпетки або панчохи, туфлі або тапочки, костюм, сорочка і краватка чи сукня з довгим рукавом або халат, станок для гоління, мило, гребінець, рушник. Це все обійдеться ще в близько дві тисячі.
За християнськими звичаями після процедури поховання всіх запрошують пом’янути померлого. Для цього замовляють поминальний обід. Нині цей ритуал коливається в ціні від 100 до 150 грн і вище на одну особу. У наш час вже є така послуга, як доставка поминальних обідів за місцем призначення, яка коштує від 90 грн. Отже у середньому ритуал поховання коштує із розрахунку з поминальним обідом на 50 осіб від 12 до 14 тис. грн.

У СМЕРТІ СВОЇ ЗАБОБОНИ


Напевно, немає в нашому житті нічого, що було би більш міфологізоване, просякнуте забобонами, ніж смерть людини і обряд поховання.

- Православне сприйняття смерті та поховання тіла покійного кардинально протилежне тому сприйняттю, яке, на жаль, існує в нашій пострадянській країні серед вчорашніх атеїстів, що відразу стали «православними», тобто тими, що звертаються до церкви лише в екстремальних випадках - народження (хрещення), хвороби і смерті людини, - розповідає отець Юрій. - Ці «набіги» на церкву настільки масові, що породили свою «похоронну» традицію, яка зараз широко поширена в народній свідомості. Тому й прийнято в церкві ретельно готувати тіло до поховання: обмивати, одягати в чисте, покривати білим саваном і ховати в землю як в ліжко, де тіло спить, чекаючи голосу архангельської труби. Дбаючи про гідне поховання людини, ми висловлюємо свою віру в воскресіння. Тому й священик одягає на відспівуванні білі ризи. Якщо людина поза церквою, то ставлення до смерті в неї зовсім інше. Смерть для цієї людини є катастрофа, стихійне лихо. Доводилося чути таке: «У нас дідусь помер раптово, несподівано! Йому 80 років було...». Незважаючи на звернення до церкви за відспівуванням, родичі померлого не вірять у те, що він «покійний», «небіжчик» (тобто той, хто «в спокої», «на відпочинку в Бога»). Покійник для них - це труп, мрець. Уявлення про душу ромиті. Про неї говорять, але більше тому, що «так прийнято», насправді ніхто в посмертне існування душі не вірить. Коли ж смерть все-таки приходить, і в будинку з'являється небіжчик, то родичі починають шукати шляхи, як «правильно» провести його в останню путь. Зазвичай бабця, яка «все» знає, пояснює, «як» і «в якій послідовності» потрібно діяти.
Ось деякі «бабусині» поради. Коли людина помирає, в першу чергу завішують дзеркала. Навіщо? Щоб душа, що бродить по будинку до 40 дня, не побачила себе в дзеркалі. Наступне непорушне правило: склянка з горілкою (для чоловіка) або з водою (для жінки) і шматок хліба (кладуть ще цукерки, печиво). Виходить, що душа не тільки гуляє по квартирі, вона ще й їсти хоче. Правда, незрозуміло, чому так мало? Вже тоді всі три страви, та з пляшкою...

трунаВажливим моментом є питання після виносу покійного: від чого (від дверей чи від вікна) «замивати» підлогу? Не знаєте? Гаразд, відповім: підлогу вам потрібно замивати від бруду! Ну, ще є дрібні поради про те, що треба після небіжчика роздавати чашки з ложками; приносити до церкви суп-набір для нього; роздавати речі покійного. Якщо небіжчик сниться з проханнями, то треба виконати їх: просить одягти - віднести до церкви якесь барахло. Поїсти просить - чаю з батоном принести... Але чому ж ніхто не хоче побачити в цих проханнях заклик помолитися, виправити своє життя, стати ближчим до Бога, для того, щоб молитви за покійного доходили скоріше? Чому всі намагаються відкупитися від небіжчика? Відповідь проста: тому що немає віри в рай і пекло, і немає любові до покійного.

Ще існує важливий обряд проводів душі на сороковий день.

- Найсумніше те, що забобони ці живучі настільки, що складається враження, що мало хто з нас, священиків, бореться з ними, - додає отець Юрій. - Практично завжди чую від людей на відспівуванні: «Батюшка, ми перший раз це чуємо від вас!». На жаль, багато священиків не проповідують на відспівуванні, не пояснюють людям, що це не безневинні народні традиції, а традиції, що суперечать православній вірі. Багато священиків воліють мовчати і не зв'язуватися.

- І все ж, що робити, як ламати усталену неправдиву традицію?

- Проповіддю, невпинним поясненням людям (і на відспівуванні й поза ним), що головне - це духовне (молитва, покаяння, виправлення життя), а все матеріальне (земля, віночок, саван, свічки тощо) - другорядне, має тільки символічне, педагогічне значення, і стає безглуздим у відриві від мудрого розуміння цієї дії.

З ІСТОРІЇ

У похоронних обрядах і звичаях українського народу збереглося багато архаїчних рис, успадкованих від трипільської доби (спалення небіжчика), скіфо-сарматської (курган, тризна, сани, поминальні страви та ін.), слов'янської (розбивання горщика, човен-домовина, «печатания могили») тощо.

Тіло померлого обов'язково омивають теплою водою і вдягають у нове вбрання. Часто українці «смертний одяг» шиють заздалегідь, і вдягають його на великі свята. Це переважно роблять літні люди. Поруч зі вмираючим ставлять воду, яку п'є душа, коли людина помирає. Ця посудина залишається на столі чи на підвіконні протягом 40 днів після смерті для того, щоб душа, яка ще не встигла переправитися на той світ, попила води перед дальньою дорогою. У момент смерті також відчиняють вікно, кватирку чи заслінку комина, із вікна вивішують рушник чи шматок полотна, щоб душа втерла сльози чи обтерлася після вмивання.

Покійнику дають у руки свічку, особливо добре, якщо вона стрітенська. Закривши очі, кладуть йому мідні монети, «щоб не дивився» на інших членів сім'ї, бо це може викликати їхню смерть. Всі речі (постіль, одяг, в якому померла людина, вода, якою омивали покійного) мусять бути викинуті, спалені або вилиті там, де люди не ходять. Посуд, в якому була вода для миття, розбивають (відголосок розбивання горщика), щоб ним більше ніхто, крім покійного, не користувався.

похорон історіяЯкщо помирають молоді неодружені хлопці чи дівчата, то їх ховають як наречених. Вдягають обручки, дарують дарунки рідним і близьким, випікають коровай тощо. Покійника виносять ногами до дверей, щоб смерть не поверталася в цей дім. У домовину кладуть хліб, сіль, на Великдень — яйце, монети, загорнуті в хусточку (для перевізника на той світ). Звичай ударяти тричі труною об поріг дому означає прощання покійного зі своєю ріднею та своїм домом, щоб більше туди не повертатися. Якщо в момент смерті в хаті була вода, її не п'ють, а виливають, і після виносу покійника в хаті роблять прибирання: замітають, миють підлогу, хоча обряд цей не просто гігієнічний, в давнину він мав магічну силу: щоб зробити повернення покійного неможливим (вважається, що перехід душі через воду дуже важкий). Але поки тіло покійного перебуває в хаті, мести підлогу в жодному разі не можна, щоб не вимести і живих. Іноді по лавці чи столу, на якому лежало тіло покійного, б'ють сокирою, ножем чи кочергою, щоб відсікти смерть. Якщо в селі був покійник, то заборонялося розпочинати оранку, сівбу, або щось саджати, поки не поховають, бо посіви не зійдуть. Часто при виносі покійного випускали з хліва худобу, щоб вона попрощалася з господарем.

Повертаючись з кладовища, іноді йшли «задом наперед». Вдома миють руки (як обряд). Поминальний обід робиться переважно тричі: після похорону, на дев'ятий день, на сороковий. Потім поминають через рік. На знак жалоби в українців, як і у всіх слов'ян, в давнину було прийнято вдягати білий одяг, далі традиційним жалобним кольорам став червоний (козака ховали, вкриваючи червоною китайкою), чорний жалобний колір, вірогідно, прийшов у зв'язку з прийняттям християнства як колір смутку, аскетизму (одяг ченців) тощо.

Теги: ритуальні послуги

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.