Перейти на мобільну версію сайту


20.10.2017

РЕПОРТЕР ПРОДОВЖУЄ КРОКУВАТИ РУСЬКИМИ ФІЛЬВАРКАМИ-1

південна2ДАЧНА

Перша її назва Мала Покровська. Постановою президії Кам’янець-Подільської міської ради 9 квітня 1936 року Малу Покровську перейменували на Честь Дем’яна Бєдного (Юхима Придворова) – російського поета і байкаря. Частину творів Бєдного 1920 року переклав Микита Годованець у Кам’янці, і вони були видані збіркою «Байки та вірші». У списку вулиць від 23 вересня 1949 року вулиця фігурує як Дачна.

Вулиця має 320 метрів, вона починається на площі біля церкви, поблизу магазину «Зорепад», і тягнеться вниз до вулиці Річна. Вулиця заплутана, досить складного рельєфу. Вона пересікається з вулицею Середньою. Дачна якась недоглянута, тут різні будівлі – від убогих до триповерхових маєтків, огорожі – від напівзруйнованих до фортифікаційних, на які витрачено чимало каменю, є також височенні підпірні стіни, адже наприкінці вулиці будинки збудовані на схилах. Тут багато собак, які не дають проходу. Дуже важко знайти потрібний дім і адресу, бо ж відсутні таблички і номери на будинках. Таке враження, що люди тут мешкають тимчасово.

шевченкаВОДОП’ЯНОВА

Постановою міської ради від 9 квітня 1936 року провулку Перший Безіменний дано ім’я Михайла Васильовича Водоп’янова (жив 6.11.1899 – 11.08 1980 рр.) – генерал-майора авіації (1945 р.), Герой Радянського Союзу, учасник врятування челюскінців (1934р.), повітряної експедиції на Північний полюс (1937 р.), письменника (твори «Кирєєви», «Полярний льотчик», «Валерій Чкалов»).

Вулиця Водоп’янова бере свій початок від Івана Франка і майже впирається у Середню. Водоп’янова більш-менш рівнинна вулиця, не має чіткої забудови, як і попередні тут будували як лягла карта. Вулиця має 380 метрів, вона не вузька і не захаращена, має свою невеличку площу із водопровідною вуличною колоною. Тут є пристойні забудови і теж багато собак. Вуличне освітлення існує, дорога не вкрита асфальтовим покриттям. Видно, що колись її робили, але час зруйнував.

ШЕВЧЕНКА ПРОВУЛОК

шевченка2Провулок Шевченка починається від вулиці Івана Франка у районі спортивного майданчика, що на вулиці Шевченка, має 350 метрів і тягнеться теж до вулиці Середньої. На провулку жодного вказівника про те, як він називається, хоча вказівник, куди рухатися до готелю, є. І аж на будинку №24 знайшлася табличка «провулок Шевченка», біля нього поворот вправо до готелю без назви. Дорожнє покриття провулку погане, ще на початку яма, обабіч дороги хащі і сухі дерева, далі з правого боку новий будинок, господарі так розстаралися, що зайняли під будівлю всю зелену зону, аж до самого краю дороги. Далі – хащі, хащі і ще хащі, майже вздовж усіх домогосподарств. Є й кілька закинутих домоволодінь, які позаростали.

При повороті й трішки далі сучасні й багаті забудови, тут і дорога краща. Видно господарів. Дорога на провулку Шевченка потребує догляду і насамперед водовідведення. Провулок досить затишний для проживання і розташований недалеко від громадського транспорту. Між вулицею Шевченка і провулком є магазин, отже найнеобхідніше тут можна придбати неподалік від дому.

Таке враження, що ці вищезгадані вулиці створювалися вздовж протоптаних стежок. Кому куди потрібно було йти, той так і проторив дорогу, а потім зводилися будинки і вулиці давали назву. Якийсь суцільний хаос. 

південнаПІВДЕННА

Первісна назва Південної – Середня. Вулиця Південна починається від входу в дитячий садок, який наприкінці вулиці Шевченка і впирається аж у проспект Грушевського, під мостом «Лань, що біжить». Вона досить широка і має 1580 метрів. Від Шевченка до Лесі Українки колись мешканці забетонували водовідведення, але з часом цей рівчачок дещо занедбався, напевне, ніхто не хоче за ним доглядати, але даремно. Вздовж парканів майже по всій вулиці домоволодінь хащі й недоглянуто. Дорога тут більш-менш стерпна, а от від Лесі Українки і до проспекту суцільне бездоріжжя, а наприкінці вулиці на урвищі під мостом «Лань, що біжить» ціла купа сміття. І точно сюди вже ніхто, окрім тамтешніх мешканців, не міг його накидати. Там же закинуте приміщення, яке належить обласній організації. Вікна побиті, повне приміщення сміття, навколо хащі вище голови.

ЗАГОРОДНІЙ

загородняНазва провулку Загородній звучить на російській мові, український відповідник мав би носити ім’я Заміський, але його можна розуміти, як розташований за городами.

Якщо піднятися трішки вгору від кінця проспекту, можна потрапити на провулок Загородній. Він тягнеться від проспекту Грушевського до Лесі Українки і має 220 метрів. Провулок добряче заріс самосівом, на будинках немає табличок із назвою, хоча одна знайшлася. На самому початку вулиці на будинку №2 під газовою трубою причаїлася табличка, якщо добре придивитися, то її можна помітити. На Загородньому стара забудова, там є кілька закинутих домоволодінь, які позаростали, щоправда є й дивакуватий будинок, який займає майже півкварталу і має дивну архітектуру. Дорогою їздити можна, колеса не загубиш, але провулок досить сірий, та його привести до ладу можна, було би бажання. Він вигідно розташований, людям недалеко ходити до зупинок громадського транспорту – як на Лесі Українки, так і на Івана Франка та проспект Грушевського.

прорізний2ПРОРІЗНИЙ І КІВІЛЬШІ

Провулок Прорізний завжди був Прорізним, принаймні історія про це мовчить і це яскраве свідчення, що вулиці потрібно називати нейтральними назвами, щоб при будь-якій владі вони залишалися собою і не завдавали людям незручностей та не розмножувати ідолів. Для цього є музеї і кладовища. Прорізний йде паралельно до вулиці Івана Франка і починається від вулиці Шевченка та закінчується на проспекті Грушевського, має 440 метрів. Провулок досить широкий до Лесі Українки, а вже після він звужується, і знову лівий бік наступного кварталу займає той же дивний будинок, що на Загородній, а між будинками №5 і №7 знайшлася невеличка вуличка, скоріше провулок, але на єдиній табличці при в’їзді з Франка написано вул.Ківільші.

Вулиця виходить до гуртожитків електронного заводу, на ній розташувалося близько десятка будинків. Теж дуже різних – від халуп до пристойних. Дорога тут поганенька, але не вузька. Прилегла територія до парканів, як і скрізь, десь прибрана, а десь ні. Вуличка невеличка, має один квартал і 140 метрів. Територія прибрана, а десь – ні.

Вулиця раніше мала назву провулок Проектний, а вже з 16 червня 2003 року їй надано ім’я видатного лікаря-отоларинголога, який з 1943 року працював у Кам’янці, Євгена Олександровича Ківільші (жив 1917-1982 рр.)

ківільші.jpgСЛЄПНЬОВА

Проминувши вулицю Івана Франка від Шевченка, приблизно в районі лісгоспу, починається вулиця Слєпньова, і впирається в коледж ПДАТУ. Первісна назва її була Жандармська, але 20 березня 1923 року її перейменували на честь Сергія Митрофановича Іваніцького – педагога, активного діяча подільської «Просвіти», укладача «Російсько-українського словника». Але 9 квітня 1936 року її вчергове перейменували на Маврикія Трохимовича Слєпньова (жив 1896-1963 рр.) – радянського льотчика, Героя Радянського Союзу, який теж брав участь у врятуванні челюскінців.

Вона має 220 метрів. Вулиця можна сказати ідеальна. Тут гарне асфальтове покриття, вона дуже охайна і доглянута, є вуличне освітлення. На цій вулиці мешкає наш народний депутат Володимир Мельниченко і власник «Механіка» Ярослав Крочак. Напевне, вони й подбали про затишок. Честь їм і хвала. Бо ж «пана видно по халяві». Саме з цієї вулиці починаються прямі, а не хвилясті вулиці. Хоча Слєпньова має нахил, але асфальт ще не позмивало, напевне, вулиця спроектована під правильним нахилом.


Теги: крокуємо містом, Руські фільварки

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.