Перейти на мобільну версію сайту


22.04.2016

А ТЕПЕР - ЗА БОРТОМ

26 квітня 30 років тому вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони смертні люди, а не безсмертні боги, приборкували шалений вогонь довкола двох сотень тонн ядерного палива, яке містилося в розірваному череві енергоблока.

Воно будь-якої миті могло вирватися й розпорошитися, що підсилило масштаби трагедії. Земля була лише на один крок від реальної вселенської катастрофи. Але наші звичайні пожежники, прості хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність. Їхні імена тепер викарбовані в історію Землі та пам'ять землян. Вічного визнання людства удостоєний технічний персонал атомної станції, який був у ту ніч на вахті і який одразу ж взявся за приборкання катастрофи, стримавши її розростання.

Серед людей, які рятували світ від біди, було й багато кам’янчан. Вони в числі перших працювали на реакторі, виконували дуже небезпечну роботу, отримуючи недопустимі норми радіації. Жахливий звір, якого ніхто не бачив, кусав безболісно, але з часом проявлялися жахливі симптоми.

Чорнобильці нині нікому не потрібні, їх використали й кинули, як розхідний матеріал. Наше, здавалося б, гуманне суспільство, яке декларує про гуманне ставлення до тварин, дітей не спроможне нині гуманно поставитися до тих, хто власним здоров’ям і життям зробив усе, аби якомога менше біди прийшло в домівки кожного з нас. І нині вони покинуті зі своїми проблемами сам на сам, вони живуть у жахливих муках і просять Бога смерті, бо лише вона позбавить їх від страждань, адже найелементарніших життєво необхідних речей – їжі, ліків вони просто не можуть собі придбати за те грошове забезпечення, яке мають. Тобто заробляти вони самі на себе неспроможні, а наша держава їх просто кинула. І це великий гріх примушувати їх до радикальних кроків. Вони вже півроку стоять біля Уряду, випрошуючи зустрічі, та все Володимир Гусєвмарно, до них немає нікому діла. І ніхто їх не збирається почути, бо ситий голодного не розуміє. Вони – ті дяді, чомусь не захотіли відправитися в гирло біди, і живуть вони не на 1-3 тисячі гривень зарплати і пенсії, але вони плодять закони, які просто знищують героїв-рятівників.

З приводу проблем, які нині вирують у чорнобильському середовищі, ми звернулися до голови Кам'янець-Подільської  організації ВГО «Союз Чорнобиль України» Володимира Гусєва, і ось що він нам розповів: «Щодня ситуація в чорнобильському середовищі погіршується. Жодна соціальна програма не працює, чи то житлова, пенсійна, а також медикаментозне і санаторно-курортне забезпечення. І найбільше, від чого постраждали ліквідатори – сумнозвісна постанова №1210 від листопада 2011 року. Керівництво чорнобильських громадських організацій, враховуючи наростання протестних настроїв в чорнобильському середовищі, «пробило» постанову, аргументуючи своїм колегам, що завдяки їй вони всі виграють у пенсіях, в тому числі й інваліди. Отже, відповідно до постанови, виходячи із зарплати, яку чорнобилець отримував у Чорнобилі, яку множили на визначений коефіцієнт і отримували певну пенсію. У результаті від цієї постанови виграли атомники (хоча вони не є ліквідаторами, але їх віднесли до цієї категорії), у яких дійсно була дуже висока зарплата, а також високопосадовці, які були задіяні на ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС. Ця постанова розшарувала ліквідаторів на білих та чорних, тих, які отримують захмарні пенсії, і тих, хто має мізер, на який навіть ліки собі не купиш, не говорячи ще про щось елементарне. До прикладу, командир частини, який був у Чорнобилі, і солдат, який безпосередньо працював на реакторі. У командира частини відповідно грошове забезпечення було пристойним (500 рублів - Авт.) і, проіндексувавши цю зарплату, виходить досить пристойна пенсія (до 10 тис грн - Авт.). А солдат отримував... 9 рублів.  Отже, 9 рублів на скільки не множ, вони залишаються жебрацькими». 

Але саме роботяги - солдати, пожежники і автомобілісти, ті хто безпосередньо працював у найнебезпечніші зоні, біля реактора чи на реакторі, які отримали шалену дозу опромінення, нині або вже відійшли у вічність, або у злиднях і муках доживають свій вік. І як це державні мужі, яких оминула та лиха доля, нині відхрещуються від цих людей. Зрозуміло, що чуже не болить і ситий голодного не розуміє. Бо вони можуть собі дозволяти відпочинок на дорогих курортах і діставатися туди власним літаком, їсти ікру ложками і пити алкоголь за тисячу баксів, і їм байдуже, що ці люди, можливо, завдяки яким вони сьогодні можуть собі дозволити таку розкіш, живуть на хлібові й воді, бо ліки, які їм необхідні, відбирають усі заробітки. І не можуть вони безкоштовно полікуватися, бо доїхати в обласну лікарню їм не під силу і не по кишені.

- Крім того, в перші дні аварії організація робіт була безсистемною, без адміністративного обліку, і довести те, яке грошове забезпечення отримував, іноді здається неможливим, - додає Володимир Миколайович. – Не всі архіви збереглися, й тому ці люди тепер страждають. З нашого міста одним із перших на ліквідацію чорнобильського лиха вирушив автомобіліст Віктор Миронюк, він був там вже 9 травня, у той час, коли радіація зашкалювала. Він і такі як він тоді не думали як збирати й виписувати собі довідки, вони переймалися рятуванням світу від радіації. А тепер вони викинуті за борт і самі мають випливати як можуть. Лише одиницям пощастило, вони знайшли свої документи і їм перерахували пенсію.

Уже пізніше цей механізм було відлагоджено, а от перші не можуть довести нічого. Вони отримують пенсії, які отримують всі звичайні люди. І доки не відмінять цю постанову, доти й страждатимуть чорнобильці. Вважаю, що всі, хто там працював, повинні отримувати пристойну пенсію.

Ще однією проблемою є санаторно-курортне забезпечення. Люди старіють, втрачають здоров’я й не лише. За останніх 5 років ми поховали аж 40 ліквідаторів. І нині другу категорію позбавляють безкоштовного лікування. За останні 2 роки не виділено жодної путівки на оздоровлення ліквідаторів ІІ категорії. Вони навіть неспроможні проходити обстеження для підтвердження групи інвалідності, бо їхати потрібно в Хмельницький. Особливо це стосується онкохворих, вони обов’язково мають їхати в обласний центр, а дістатися туди не можуть, тому для цієї категорії хворих гроші потрібні на місцях. Медицина нашого міста може провести повний курс реабілітації вдома, а гроші залишаються в області невикористані й подбати про цю проблему ніхто не хоче. 

Як і не намагаються вирішити проблему житлову. За останні часи квартир нікому не надавалося. Одного часу була державна субвенція, і чорнобилець міг собі вибрати квартиру, а держава частково покривала витрати, частково доплачував він. У нас стався такий випадок з Іваном Тимофійком. Гроші були обіцяні, але один посадовець не спромігся довести справу до кінця й надати кошти на погашення кредиторської заборгованості. Хоча гроші були, й Іван Антонович на різницю взяв кредит у банку і свою частину вже заплатив будівельній компанії. Гроші з Держбюджету у розмірі 180 тис. грн були виділені, надійшли в казначейство, але через досі невідомі причини були повернуті назад до бюджету. Івану Антоновичу ще й довелося повертати гроші банку. У які тільки кабінети він не стукав, його проблему так і не вирішили.

Цей рік оголошено роком ліквідатора, але за 4 пройдешних місяці «кінь не валявся» по жодній чорнобильській проблемі. Від того, як ставитимуться нині до ліквідаторів, залежить і майбутнє ставлення до учасників АТО. Усі люди заслуговують бути захищеними в нашій державі, адже вони свого часу стали на її захист.

Теги: Чорнобильська АЕС, Володимир Гусєв

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.