Перейти на мобільну версію сайту


26.02.2016

48 ВУЛИЦЯМ І ПРОВУЛКАМ - НОВІ НАЗВИ

Сьогодні в Україні відбувається процес декомунізації. Зокрема, на виконання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки» перейменовують вулиці й населені пункти, названі на честь діячів комуністичної партії та радянського режиму.

Безумовно, це складний процес, який не може пройти безболісно. Тут потрібно враховувати низку ньюансів: історичні передумови, бажання мешканців міста тощо. При Кам’янець-Подільському виконавчому комітеті діє спеціальна топонімічна комісія, яка опікується саме цими питаннями.

Отож, аби дізнатися, наскільки сьогодні складно декомунізовуватися, «КлюЧ» поспілкувався зі членом цієї комісії, кандидатом історичних наук, доцентом кафедри історії України К-ПНУ Володимиром Газіним.

- На моє глибоке переконання, - каже Володимир Володимирович, - цей процес не може обмежитися лише Володимир Газінсимволами комуністичного минулого. Таким же тягарем на сучасній Україні лежить російське імперське минуле. Тут варто розуміти, що СРСР став органічним продовженням Російської імперії, яка не загинула в 1917 р., а просто переформатувалася.
Сьогодні ми маємо унікальний шанс повернути забуті й незаслужено знеславлені імена, власну історію, яка десятиліттями нищилася цілеспрямованою політикою імперських антиукраїнських режимів. Декомунізація має стати не простою формальною зміною вивісок на будинках, а глибокою зміною свідомості, відмовою від всього, що тримає нас у лещатах минулого, відмовою від комуно-імперських міфів, свідомо насаджених цілим поколінням українців.

- Як же має відбуватися декомунізація в межах, наприклад, окремого міста, такого як Кам’янець-Подільський?

- За роки радянської влади топонімічне обличчя Кам’янця формувалося в рамках визначеної комуністичним керівництвом стратегії, коли йшло тотальне увічнення пам’яті комуністичних лідерів різного рангу та подій, пов’язаних із «переможною ходою соціалістичної революції...». Типова картина: численні пам’ятники вождям, вулиці Леніних, Куйбишевих, Калініних, сірі однотипні будівлі. Це все формувало «нову людину, будівника комуністичного майбутнього». Ми добре знаємо до чого це призвело. Це тема окремої довгої розмови.

У Кам’янці були замінені старі історичні назви, а нові вулиці отримували імена людей, які не лише не мають жодного відношення до історії міста, а й увійшли в історію як кати українського народу, або ті, хто прославляв злочини проти українців.

Наприкінці 80-их років минулого століття відбулася перша хвиля декомунізації. Зникли пам’ятники Леніну, вулиці Чкалова, Московська, Ленінградська та інші. До слова, в історичному Старому місті була увічнена вся комуністична партія Німеччини. Однак, досі на карті міста залишаються імена, яких не має бути не лише в Кам’янці, а й у будь-якому українському населеному пункті.  
 
Коли сьогодні дехто каже, що то все наша історія, її не слід чіпати, хочеться заперечити. Пам’ятники, які ми залишаємо для наступних поколінь, мають нести в собі позитивне відображення історії. Вшановувати своїх же катів і вбивць це, щонайменше - неповага до тих, хто поліг від їхніх рук. То так можна поставити й пам’ятники німецьким гауляйтерам (чи їхніми іменами назвати вулиці), адже це також історія. Дехто наводить інший аргумент: «А якщо прийде інша влада, то що, знову перейменовувати?». Із такими тезами майбутнього не побудувати. Влада інша обов’язково буде, будуть нові люди, прийдуть нові покоління, але, переконаний, це не буде влада антиукраїнська! Тому не треба боятися повертати свою історію. Для Кам’янця це особливо актуально, якщо ми претендуємо на роль туристичного центру.
Насамкінець, трапляються спроби елементарного дрібного шахрайства, коли намагаються довести, що, приміром, мікрорайон Жовтневий названий на честь гарного осіннього місяця, а вулиця Дружби народів звеличує дружбу між всіма народами Землі (американцями, англійцями, китайцями тощо).    

Процес декомунізації незворотній, і в Кам’янці зокрема. 18 лютого відбулося засідання топонімічної комісії при міськвиконкомі, на якому було визначено й затверджено перелік вулиць, які мають отримати нові назви.

- Скільки вулиць нині потрібно перейменувати?

- Наразі визначено список із 48 вулиць і провулків, які носять імена партійних та військових діячів СРСР, людей, що причетні до антиукраїнських злочинних дій радянського режиму, осіб, пов’язаних із Російською імперією, а також подій та різних структур радянського періоду. При цьому ми підходили дуже уважно, аналізуючи назву кожної вулиці. По окремим із них відбувалося голосування.

Зокрема, голосуванням завершилася тривала дискусія по вулиці Уральській. Пропозиція включити її до списку на перейменування не набрала більшості голосів членів комісії. Хоча особисто виступав «За». На мою думку, саме Уральська найбільше підходить, щоб їй дати назву Героїв Небесної Сотні. А щодо вшанування визволителів, то є Парк танкістів, відповідні пам’ятники, мікрорайон Смирнова... Та й не одні уральці визволяли наше місто.

- Володимире Володимировичу, які нові назви вулиць пропонувалися під час засідання топонімічної комісії та які назви, на Вашу думку, варто використати для перейменування?

- Такого питання поки не виникало. Думаю, для нього має бути більш широке обговорення, залучення фахівців (істориків, краєзнавців, громадських діячів), враховування думки мешканців. Для винесення пропозицій слід скласти невеликі історичні довідки щодо пропонованих імен, їхньої ролі в історії України та міста. Звичайно, на засіданні звучали можливі варіанти. Приміром, у топоніміці міста відсутні імена таких визначних українських державних діячів як Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Іван Мазепа, Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Степан Бандера, Роман Шухевич та інші.

Щодо нових назв, то першочергово мають бути імена, які об’єднують Україну; імена, які безпосередньо були пов’язані з нашим містом. Серед таких, приміром, можна назвати будівничого нашої фортеці Йокуба Бретфуса; лікара, історика і краєзнавця Антонія Юзефа Роллє; коменданта фортеці Яна де Вітте; режисера, який знімав свої фільми в Кам’янці, Олександра Довженка; автора збірки легенд про Кам’янець Тамари Сис та інших. Це може бути і повернення до старих назв, якщо такі були. Категорично проти того, аби місто залишалося безликим. Це ж не просто містечко з вулицями Зеленою, Тінистою, Широкою, Вузькою. Це туристичний центр, який у назвах вулиць має нести історичне навантаження. Слід врахувати і значимість тієї чи іншої вулиці. До прикладу, не можна надавати ім’я Симона Петлюри (давно варто відмовитися від тези, що він, як і Мазепа з Бандерою - вороги українського народу) невеличкому провулку на Біланівці.

- Багато людей виступає проти перейменування. На Вашу думку, це незнання персоналій, несвідоме ставлення до історії України та рідного краю, чи небажання витрачати зайві кошти на перереєстрацію документів?

- Сьогодні не стоїть питання, перейменовувати чи ні. Мова про те, що ми маємо виконувати закон. Якщо це не зробить громада, це зроблять у Хмельницькому чи Києві, уже без врахування думки громади.
Причин негативного ставлення до перейменувань багато - це елементарне небажання, створення якихось незручностей («ми вже так звикли»). Однак, колись так говорили і про Чкалова, і про проспект Леніна, а сьогодні про це ніхто й не згадує. Хтось звертає увагу на те, що це вкрай дорого і торкнеться гаманців простих мешканців міста. Однак у Законі прописана процедура, покликана максимально врахувати ці моменти.
Безумовно, потрібна роз’яснювальна робота. Люди повинні зрозуміти, що це потрібно для нашого майбутнього.

- Як Ви ставитеся до перейменування вулиць на честь партійних діячів, за часи керівництва яких розбудовувався Кам’янець?

- На мою думку, це те ж саме, що давати імена німецьких гауляйтерів. Це також були «временщики», які виконували імперську політику, вони були гвинтиками системи, яка нищила все українське, продукуючи безликий народ у безликих містах і селах.
Закликаю всіх небайдужих до долі нашого міста долучитися до дискусії, висловлювати свої аргументовані пропозиції.


ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Процес ліквідації радянських ідеологічних назв розпочався 11.09.1990 р. з постанови президії Кам’янець-Подільської міської ради за №35: тоді 32 об’єктам Старого міста повернули історичні назви, зокрема вул.Карла Маркса отримала історичну назву Татарська.
У 1991 р. у селищі Першотравневе новим вулицям надали імена Сагайдачного та Сугерова, провулку - Цементників, а майдан став Козацьким.
Масштабне перейменування вулиць здійснено 1 червня 1992 р.: площа Леніна - майдан Відродження; просп.Леніна – просп.Грушевського; вул.Ленінградська – Лесі Українки; Московська – Огієнка; Дзержинського – Драгоманова; Островського – Данила Галицького; Котовського – Соборна; Паризької комуни – Гунська; Ленінської «Искры» – Драй-Хмари; 26 бакинських комісарів – Сіцінського; Чкалова – Князів Коріатовичів; Жовтневої революції – Північна.
1993 року вул.Калініна перейменували у Веліканова на честь заслуженого лікаря України, який майже 40 років працював у Кам’янці; вул.Крупської розділено на дві частини та перейменовано в Гагенмейстера та Маршала Харченка; Постишева - Крип’якевича; Ульянової – Ісайї Кам’янчанина; Петровського повернуто історичну назву Панівецька.
1995 р. новим вулицям селища Першотравневе присвоєно імена Лелюшенка, Тонкочеєва, Довбуша, Глібова, Дорошенка, Бучинського, Наливайка, Бєляєва. 2003 р. вул.Мануїльського перейменували в Максимчука.

Теги: декомунізація, перейменування вулиць, Володимир Газін

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.