Перейти на мобільну версію сайту


05.10.2012

ВОЛОДИМИР МЕЛЬНИЧЕНКО: «ВІД ЯКІСНОЇ ОСВІТИ ЗАЛЕЖИТЬ НАШЕ МАЙБУТНЄ»

Кожна людина проходить через чарівний, чудовий, казковий світ дитинства. І дуже важливо, хто поведе її дивними стежками до пізнання світу, відкриваючи таїни знань. Тому доля дарує кожному з нас першого вчителя, який стане твоїм другом і порадником, прикладом у будь-якій ситуації. Напередодні Дня вчителя саме про першу вчительку і буде розмова з депутатом обласної ради Володимиром Мельниченко.
- Володимире Володимировичу, «Перша вчителька» для багатьох це словосполучення пов’язане з незабутніми спогадами про чарівний світ дитинства. Чи так це для Вас?
- Уже багато років минуло відтоді, коли я вперше переступив шкільний поріг. Але й досі пам’ятаю той день, а особливо свою першу вчительку Валентину Іванівну Гончарук. Вона, як друга мама, зустріла першачків з теплом і любов’ю, взяла нас, маленьких, за руки і повела в дивовижний незвіданий світ нового. Ми дитячими оченятами розглядали все: школу, клас і її - нашу першу шкільну маму. Невблаганно промчався час. Змінилося все, виросли ми. Практично в усіх вже свої сім’ї, Melnychenko.jpgдіти, робота, та ці спогади нереально стерти із пам’яті. Моя перша вчителька - була й залишається для мене якоюсь незвичайною людиною. Мені хотілося щоранку швидше потрапити до школи, бо вчителька буде знову розповідати щось цікаве й захоплююче. Вона була і вимогливою, і люблячою водночас. Пам'ятаю, як вона могла насварити: «Володю, ти ж такий розумний, і як же це ти зміг виконати так брудно завдання?». Ми всі для неї були і найкращими, і найрозумнішими, вона кожного з нас любила й любить зокрема, а не всіх загалом. Важко навіть уявити собі, скільки душевних сил, енергії, знань, умінь треба докласти, щоб вирости й виховати справжніми людьми таких різних, не схожих між собою дітей!
Мені хочеться вклонитися своїй Учительці, за те, що вона подарувала мені щастя вважати її другою мамою, щастя безмежної любові до неї. Вклонитися за її науку, за її чесну і мудру дружбу, за її ставлення до мене, як до особистості, як до дорослої людини.
- Так, і справді, Вам лише можна позаздрити, що маєте такі теплі спогади про школу. Та на сьогоднішній день ми вже, як Ви вірно помітили, не діти. Ми маємо змогу дивитись на важку вчительську працю. Скажіть, балотуючись у депутати Верховної Ради, чи є у Вас прагнення якимось чином змінити статус вчителя в Україні?
- На жаль, мушу погодитись, що статус вчителя у нашій державі досить низький. Саме тому у вчителі йдуть лише справжні фанати своєї справи, або ті, хто, отримавши необхідну освіту, не можуть знайти іншого місця роботи. Адже реалії сьогодення такі, що дипломований спеціаліст після закінчення вишу може розраховувати на вчительську заробітну плату близько 1000 грн на місяць. Я реально розумію, що на такі кошти прожити та утримувати власну родину неможливо. Саме таким ставленням до вчителів, на мою думку, і спровокований спад рівня освіти. Ну, не можна якісно навчати дітей і в той же час думати, як дожити до кінця місяця, як не змусити голодувати власну родину тощо. Якщо не помиляюсь, то близько 2000 грн отримують ті, хто має більше 10 років стажу. Та це також невеликі гроші на сьогоднішній день. А саме від вчителів і залежить, якими виростуть наші діти, яким буде майбутнє країни. Кажучи про певні зміни, я не хочу повторюватись та, вважаю, що освіті потрібно приділити максимум уваги і підняти зарплати вчителям не на словах та обіцянках, а на діях. Для цього варто, як мінімум, закласти потрібні кошти в бюджет і не оптимізувати витрати за рахунок учителів. Ці надбавки до зарплат, які на сьогодні існують, лише означають, що вчителі зможуть дозволити купити для своєї родини «аж» пару кілограмів м’яса та гречки. У сфері вищої освіти передбачені трішки більші надбавки, можливо, у викладачів вишів вистачить коштів не лише на гречку, а й на книжку. Та навіть нові цифри зарплат ще дуже далекі до справжньої вартості праці педагогів і не здатні забезпечити їм належні умови життя. Я вже не кажу про те, що вчитель завжди має йти у ногу із часом, має оновлювати свої знання, щоб давати їх учням. Узагалі, я переконаний, що на це питання варто подивитись по-новому, адже якщо не вносити зміни, то ми можемо поховати освіту в Україні. Саме тому питання освіти та зміни відповідного законодавства для того, щоб вчитель відчував захист держави, буде одним із основних, над якими працюватиму у Верховній Раді.
- Але якщо говорити про освітню систему загалом, то чи не потребує і вона змін?
- На жаль, мушу визнати, що сьогодні Україна представляє собою країну з освітньою системою, яка склалася в ході соціальних трансформацій кінця ХХ початку ХХІ століть. Звісно, ми можемо говорити, що є закони, нормативна база, які певним чином оформляють функціонування освітньої системи. Однак навряд чи хтось погодиться з тим, що чинні писані норми відповідають реаліям життя. Виконання офіційних норм у сфері освіти відповідає загальному рівню виконання законів в Україні, і це, як мінімум, не дуже послідовне виконання. Набагато більш сильними є мовчазні суспільні конвенції, які успішно діють в Україні. Детальніше про це, особливо напередодні свята, не будемо, адже кожен розуміє, про що я кажу.
- У чому, на Вашу думку, основна проблема?
- Проблема нашої офіційної освітньої системи полягає в надто великій централізації управління, відсутності підходів до її розвитку та ілюзії керування реальними освітніми процесами. Ринок праці та глобальні освітні системи перебувають у прямому конфлікті з офіційною українською освітньою системою. Як приклад, велика кількість дипломованих спеціалістів, які не потрібні на ринку праці. І взагалі, давно слід визнати, що Міністерство освіти – це невелика, бідна бюджетна установа, яка не може впоратися з запитами сучасності.
Українські дипломи все менше і менше вартісні. Вони не говорять про те, чим насправді займався студент певного освітнього рівня, якого рівня компетенції досяг. Слід відмовитись від радянського способу управління освітою. Українська система освіти має стати конкурентноздатною і відкритою до науки. Та це питання варто, на мою думку, вирішувати саме підняттям зарплати освітянам та поновленням статусу вчителя. Він має бути порадником, старшим братом, до думки якого дослухаються та цінують, так як було за часів мого дитинства та юності. На мою думку, задля цього можна і зекономити на витратах уряду. Депутати оновленої Верховної Ради мають розуміти, що до Києва вони їдуть не заробляти гроші і тиснути на кнопки, а працювати для громади, яка їм довірила власні голоси. У будь-якому випадку, я саме так і планую робити. Для мене статус народного депутата – це, в першу чергу, виправдання довіри виборців, щоб потім не було соромно дивитися в очі.
- Що б Ви хотіли побажати освітянам нашого міста напередодні їх свята?
- Ще з дитинства пам’ятаю, що День вчителя – це був святковий день. У п’ятницю ми йшли до школи, як на Перше вересня, всі нарядні та з квітами. Сьогодні, коли я вже давно не учень, хочу висловити усім освітянам міста сердечну вдячність за невтомну працю, за великий талант і покликання сіяти мудрість та знання, за любов до дітей і рідного краю. Ваші серця завжди наповнені співчуттям, добротою і любов’ю. Цими чудовими якостями Ви щедро ділитесь з дітьми. Вам вірять, Вас люблять і шанують. Ви здійснюєте зв’язок часів, продовжуючись у своїх учнях. Хочу побажати Вам, дорогі вчителі, відчуття повноти і неповторності життя, здоров’я, невичерпних творчих сил, натхнення, щастя і довгої людської пам’яті. Від себе хочу додати, що лобіюватиму ваші питання у Верховній Раді, та зроблю все від мене залежне, щоб ваша робота приносила вам лише позитивні моменти. Зробимо багато змін на краще разом, і все буде добре.
Світлана Мельник

Політична реклама

Теги: Володимир Мельниченко, вибори-2012

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.