® Якщо б доба мала 25 годин, то він працював увесь цей час. Адже вважає, що професія, яку він обрав, вимагає самовідданості й абсолютної відповідальності. Тим більше, якщо лікуєш найважливіший людський орган – серце. Для нього найкращий відпочинок – це робота. За характером він – трудоголик, а за станом душі – людина, яка весь час чомусь вчиться, вдосконалюється і допомагає готувати нові молоді кадри для того, аби напрямок кардіології був найкращим не лише на Хмельниччині, а й в Україні. І сьогодні йому як нікому це вдається. Розмова піде про директора КНП «Хмельницький серцево-судинний центр» Андрія Кланца. 

- Насправді в середніх класах я не дуже думав, що медицина стане для мене основною в житті. Зазвичай лікарями стають цілими родинами. Разом навчаються, потім одружуються, народжуються діти, які дивляться на своїх батьків і в більшості випадків теж успадковують цю професію. Це нормально, тому що лише медик може зрозуміти на 100% іншого медика. Насамперед, це знижує або взагалі робить неможливим створення будь-якого конфлікту. Можливий, напевне, лише спір чи обговорення на професійну тематику. Моя дружина Майя теж лікар, тож у нас панує повне взаєморозуміння. Шкода лише, що робота забирає багато часу й інколи діти, коли я приходжу додому, вже сплять, а вранці ще сплять. Це мене засмучує, але я знав, якій професії присвятив своє життя. Хоча зараз, якби не лікарем, то з набутим життєвим досвідом, займався би політикою. Мені є що розказати людям, чим поділитися з колегами і я знаю, що на державному рівні для медицини потрібно зробити першочергово, на що спрямувати фінансування. Тим більше, що на стадії завершення знаходиться медична реформа в країні, яка має вже зовсім іншу модель роботи усіх медичних закладів різних рівнів. І на лікарів зараз дивляться теж по іншому. Якщо правильно і грамотно все робити можна досягти чималих результатів. 

- В роду лікарів не було. У школі я займався додатково англійською мовою, математикою, і гадав, що краще - економічний виш чи юридичний. Але в дев’ятому класі просто, без якогось випадку, без спонукання вирішив, що хочу пов’язати своє майбутнє з медициною. На мою думку, на такий вибір вплинули уроки з анатомії. 

Можливо також, що якби не період 90-х років, коли все було непросто, грошей в більшості родин не вистачало, тому що масово закривалися великі підприємства, то я б і не потрапив до Кам’янець-Подільського медичного училища, куди вступив без іспитів, лише за співбесідою. 

І з першого ж дня зрозумів, що медицина - це те, чим займатимусь усе життя. Тому робив усе, щоб найшвидше потрапити в інститут - додатково займався предметами, які потрібні для вступу, і наступного року додатково екстерном здав іспити в школі, яку закінчив з відзнакою. Уже наступного року вступив до Чернівецького медінституту. Його я теж закінчив з відзнакою. Якщо впевнений в тому, яку професію обираєш, то все будеш робити для того, аби знати її на відмінно. Це стосується загалом всього в житті. Хоча з самого початку не все було так радісно. Але не з навчанням, а з відвідуванням моргу, історії, яка вже стали класикою у студентів-медиків. То була катастрофа: блідий, я стояв під дверима, не маючи сил увійти. Коли ж заходив, мені ставало погано, і я виходив. Викладач казав: «З тебе нічого не буде. Шукай інший фах». Але я впертий, і таки пересилив себе. Потім уже ходив туди, як і всі студенти - спокійно. 

Навчаючись в інституті, щорічну практику проходив у Кам’янець-Подільській районній лікарні, в хірургічному відділенні - з першого курсу і до останнього. Спочатку - сестринську, згодом - лікарську. Коли інші студенти відпочивали, два літніх місяці я щодня приходив туди як на роботу. Тоді відділенням керував Аркадій Флаксемберг, мій нинішній тесть, з яким ми на той час жили в одному дворі. Мені пощастило, бо ця людина дала мені розуміння того, яким має бути лікар, яким має бути ставлення до справи. Теоретичні й практичні ази в хірургії я теж отримав саме від нього. Навіть першу операцію свою пам’ятаю – це був апендицит.

- Я би так не сказав, є інші операції, які не поступаються своєю складністю. Вони вимагають посиленої уваги й абсолютної сконцентрованості. Взагалі лікар не має права на помилку, але життя вносить часто свої корективи. Всі ми земні люди. З приємністю згадую роки в інтернатурі – це 2002-2004 рр. Мені пощастило, і я проходив її в Інституті серцево-судинної хірургії імені Амосова. Навчання там і згодом стажування у провідних клініках Бельгії, Італії, Німеччини, України дало мені в подальшому можливість першим в області виконати коронарографію, шунтування судин серця, імплантацію штучного водія ритму. Паралельно я також займався науковою діяльністю під керівництвом заслуженого лікаря України, професора Анатолія Суходолі, і в 2007 році захистив дисертацію. 

- Насправді, часу завжди для всього буде мало, якщо хочеш робити багато. Але в тому і полягає сенс життя. Окрім адміністративної роботи, я активно оперую, в тиждень роблю по 9-10 операцій. Є й такі, які тривають по 12 годин. Складно, але я звик, адже зі мною працюють гарні спеціалісти. Взагалі роботу всієї нашої служби вважаю високофаховою. Ми створили Хмельницький обласний серцево-судинний центр для того, щоб надавати людям якісні медичні послуги. Більше року тому однією з таких послуг стало відкриття відділення інтервеційної кардіології та реперфурзійної терапії від нашого центру в одному з приміщень Кам'янець-Подільської міської лікарні. Я тоді виступив інніціаторм відкриття такого відділення, і на той час мене на державному рівні підтримав Володимир Мельниченко, будучи народним депутатом. 

На сьогодні таке відділення обладнане абсолютно усім необхідним, починаючи від сучасного ангеографа (апарат, на якому проводяться дослідження судин та процедура стентування) і закінчуючи ліжками. Є все обладнання у самій катетерезаційній лабораторії, слідкуючі монітори, дефібрилятори та інші пристрої. І вже зараз пацієнти з гострим інфарктом забезпечені безкоштовно стентами і всім необхідним. Подібний центр або відділення плануємо створити і в Нетішині. Їхнє створення ініціювало Міністерство охорони здоров’я декілька років тому. Вони мають бути розташовані так, щоб за годину хворого з гострим інфарктом міокарда доставили до закладу і плюс мати ще одну годину – на виконання процедури стентування. Якщо, для прикладу, пацієнт у важкому стані перебуває в Нетішині або Кам’янці-Подільському, а його потрібно доправити у Хмельницький і надати допомогу – в короткий термін неможливо вкластися. Взагалі на сьогодні на Хмельниччині є актуальним розвиток кардіологічної служби, будівництво реперфузійного центру, де буде надаватися сучасна кардіологічна допомога усім хворим, та устаткування закладів високотехнологічною апаратурою. 

- Насамперед, можу сказати, що в найближчих планах - отримати ліцензію на проведення таких операцій на базі нашого центру. І я думаю ми його будемо мати обов’язково. Трансплантологія як така має бути. Уявіть, скільки людей можна врятувати. 

- На третьому курсі ми, четверо студентів, пішли на обхід - без викладача і без лікаря. Ми мали оглянути хворих, опитати і записати все необхідне в історію хвороби. Заходимо в останню палату, і тут пацієнт синіє та втрачає свідомість. Намацую пульс - нічого! Серце не б’ється. Словом, у людини настала клінічна смерть. Жоден з чотирьох з подібним не стикався, бо нас до цього ще не готували, але я був найближче, тож розпочав реанімаційні заходи. Впродовж 20 хвилин ми робили штучне дихання, непрямий масаж серця, точніше, це робив я, бо зі мною були дівчата. Одна ледь не втратила свідомість, то її ми послали за лікарем, а інші дві допомагали мені. Врятували людину, і коли прибіг реаніматолог, пацієнт уже дихав. Коли чоловіка забрали в реанімацію, я зрозумів, як мене всього трясло. Тоді я вперше зіштовхнувся зі смертю і відчув, що справді можу допомогти. Так, мене часто запитують, чи бачили мої пацієнти так званий коридор... Більшість розповідають про світло, про коридор, тунель чи темряву, в кінці якої - світло. Я вірю в це, бо перевірити такі речі практично неможливо, але якщо люди розповідають про це, значить щось бачили. А що це насправді, ми не можемо з’ясувати, бо, можливо, то прояви свідомості, а, можливо, вони справді потрапляють в інші виміри.

- Дуже люблю рибалку і спорт. З вудочкою посидіти, подумати – це спокійний відпочинок. Не люблю відпочинок пасивний. От лежати і дивитися на море – це точно не моє. Їздити, подорожувати – ось насправді відпочинок. Подорожі, між іншим, є спільним хобі усієї родини. Причому дуже люблю подорожувати за кермом автомобіля. Як є вільний час чи відпустка, їздимо країнами Європи взимку і влітку. Були в Італії, Греції, Болгарії, Франції та багато ще де. 

На вихідні можемо поїхати містами України. Так діти не лише відпочивають, але й розвиваються. Люблю читати. Зараз переважно медичну літературу. Її багато, можна підбирати на свій смак. Раніше дуже багато читав художньої. У мого тестя Аркадія Семеновича була дуже велика бібліотека і, коли я їздив в Київ в інтернатуру, завжди набирав багато книжок. На жаль, зараз більшість людей надає перевагу інтернету. 

- Будь-якою ціною врятувати життя пацієнта.

- Так, обов’язковість і відповідальність. Як керівник закладу і лікар звик все заплановане зробити. При цьому відповідальність на роботі звик брати лише на себе.

- Як я вже говорив на початку нашої розмови, якби не лікар, то політик. Представляю партію «ЗА МАЙБУТНЄ» ХМЕЛЬНИЧЧИНА. Вона мені як і багатьом медикам області імпонує, тому що пріоритетом своєї роботи бачить сприяти поліпшенню якості та доступності медичних послуг для жителів області, особливо - сільської місцевості. А також шляхом ефективного розподілу коштів місцевих бюджетів та державних субвенцій члени цієї команди хочуть сприяти сучасному оснащенню медичних закладів на території області. А це для мене особливо важливо.