Перейти на мобільну версію сайту


26.12.2014

ЗА ПОКЛИКАННЯМ ПІШОВ У «ІСТИНУ ДОБРА»

28 грудня свій 39-ий День народження відзначатиме Валерій Шкуренков.
Валерій Анатолійович знаний на Кам’янеччині підприємець і благодійник, він - депутат районної ради двох скликань. Має гарну вдачу, небайдужий до чужих проблем, патріот, який не зміг стояти осторонь біди, яка навалилася на наш народ. Щойно виникла потреба допомагати бійцям, які задіяні в антитерористичній операції на сході, він разом зі своїми однодумцями Ніною Скавренюк та Володимиром Маліновським взяли координацію допомоги у свої руки.


Валерій з’явився на світ у Мурманську, згодом родина переїхала у рідне місто батька Оренбург. Саме там хлопчина пішов у школу. Але в наступний, 2 клас, пішов у школу Хотина, яку й закінчив. Тоді школа була російськомовною. У зв’язку з тим, що виникли труднощі з оформленням паспорта, а отже й отриманням атестату зрілості, юнак не зміг вступити у вищий IMG_1987.jpgнавчальний заклад. Атестат про середню освіту отримав лише через два роки, але вступати вже відпала охота, бо зайнявся підприємницькою діяльністю і бачив від цього гарні результати. Та й приклад було з кого брати - мама Валерія також була підприємцем.

Лише 2012 року він закінчив Чернівецьку філію Київського торгово-економічного університету. 1997 року одружився. Разом із дружиною виховують одинадцятирічну доньку Мілану та шестирічного сина Матвія.

- Щойно пішла перша хвиля мобілізації, ми створили при райраді ініціативну групу й почали цікавитися чим і кому допомогти, - розповідає Валерій Анатолійович. - Сільські голови надавали відомості, хто з їхніх односельців пішов воювати і потребує одягу чи їжі, а також розпочалася тісна співпраця з військоматами. Перший раз мешканці району зібрали на потреби вояків 190 тисяч гривень. Ми зіздзвонювалися з нашими хлопцями, довідувалися про їхні потреби, купували необхідне для них і вдіправляли до місця дислокації.

- Валерію Анатолійовичу, на Вашу думку, хто може бути волонтером?

- Волонтер - це людина за покликом душі, яка має роботу і стабільний дохід, інакше б до рук цих людей прилипало чимало. Крім того, волонтер - це кришталево чиста людина, бо на чужому горі не можна наживатися, а перевірити тебе, крім твоєї совісті, не зможе ніхто. Волонтер працює до того часу, поки є люди, які готові допомагати. Якщо так станеться, що сьогдні ніхто не захоче жертвувати, то ніякої роботи не буде.

10868045_745370005531080_2492457636377680459_n.jpgВолонтери - це координатори, а наш офіс - це база, через яку проходить рух від прийому продуктів і теплих речей до закупівлі і аж до їхньої відправки за призначенням. Сільські люди мають більш патріотичний дух, аніж у місті. Вони сьогодні не мають достойної заробітньої плати, достойного життя, але попри все останнім діляться: останньою банкою тушонки чи куском сала, щоб хоч на мить наблизити кінець біди, в якій опинився український народ. Нині маємо достатньо людей, які не співчувають і не переймаються проблемами в державі, а діють за схемами «мене не стосується і слава Богу», або «моя хата скраю».

У мене до таких людей своє особливе ставлення. Я зі свого телефона з десяток друзів та приятелів стер, коли при обговоренні теми допомоги воякам вони дозволяли собі сказати: «Нехай їм їхні батьки купують спорядження й опікуються ними. Ці мобілізовані там нічого не роблять, лише горілку п’яють і бешкетують». При цьому вони не хочуть знати, що ті мобілізовані, сільські хлопці, виконуючи свій чоловічий обов’язок, гинуть там і не від того, що підслизнулися чи перечепилися, а через бойові дії, у яких беруть участь. Мене дуже болить, коли люди так мислять і говорять.

Ці хлопці пішли туди не за своєю волею, а їх мобілізували. І якщо це не зачепило твою сім’ю чи сім’ю сусіда, то це не означає, що потрібно сидіти склавши руки. Слід усім миром кидатися на допомогу тим, хто нині воює на сході. І якщо кожен дасть по нитці, то назбираємо на сорочку тим, хто цього потребує. Чим більше ми їм надамо допомоги, тим затишніше буде нам. Адже ти сьогодні ситий, прийшов додому, де тепло і лягаєш спати у чисте ліжко, а вони там у болоті, холодні й голодні.

Нині потрібно переламати свідомість пересічної людини, бо не все так добре, як нам здається. Ми постійно спілкуємося з хлопцями, дізнаємося, що їм необхідно, що їх болить. Виходимо з різними пропозиціями і починаннями.

До прикладу, в День святого Миколая вирішили зробити приємне дітям нашого району, батьки яких беруть участь в антитерористичній операції. Для них у районому Центрі культури і мистецтв «Розмай» влаштували свято з подарунками. Дітки, які не змогли приїхати, отримають подарунки вдома, їх їм доставлять голови сільрад.

- Де Ви знаходити час, аби впритул перейматися проблемами вояків?

- Я людина самодостатня і тому можу собі дозволити витрачати час на суспільні проблеми. А часу й дійсно багато приділяю, мене в цьому підтримує сім’я і розуміє, допомагають друзі і товариші. Що ж до грошей, скільки я витрачаю, то можна сказати, що стільки, скільки маю наразі. Докладаю кошти, коли не вистачає на придбання того чи іншого, оплачую перевезення невеликих вантажів «Новою поштою», бо великі вантажі вона перевозить централізовано й безоплатно.
Враховуючи те, що я виходець із Жванця, то особисто допомагаю жванчанам, які знаходяться на сході. Узагалі приблизно 80 відсотків свого часу займаюся волонтерством.

- Ви молода людина, могли би зайнятися своїми особистими справами, своєю родиною, натомість вирішуєте суспільні проблеми, зокрема, переймаєтеся тими проблемами, якими б мала займатися влада?

- Вважаю, що не можна сидіти і просто переживати біля телевізора чи чекати на манну небесну. Для цього потрібно щось робити і робити багато. Якщо нині не допомогти сходу, то завтра його біда може опинитися в твоєму місті чи селі. Мені дуже боляче за людей, які стали заручниками тієї війни і навіть ворогу не побажаєш такої біди й життя в таких умавах, у яких нині живуть Изображение 104.JPGлюди Донеччини і Луганщини. Хоча багато з них, можливо, й хотіли в Росію, але ми маємо зробити все, щоб там стало краще жити.

Я чітко усвідомлюю й не боюся сказати, що війна - це засіб заможніх людей захистити свої інтереси, посилаючи дітей середнього і бідного класів на смерть. Аби захистити ці верстви населення, ми створили благодійний фонд «Істина добра», розробили листівки, в яких закликаємо хоча б раз на місяць відмовитися від пляшки пива, півпачки цигарок, чіпсів або солодкого чи навіть від двох буханців хліба й пожертвувати 10 гривень на потреби вояків.

- Але ж Ви допомагаєте не лише нашим землякам-воякам, а й тамтешньому населенню?

- Дійсно так. Минулого тижня ми зібрали понад 2 тонни продовольчої гуманітарної допомоги і відправили на схід. Це свідчення того, що ми такі ж люди, як і вони, ми не бандерівці, які їдять дітей, про що їм вбивають у голови. Ми теж хочемо миру не лише на своїй території, а й у всьому світі, хочемо кінця цієї жахливої війни і хочемо розпочати відбудову сходу. Хоча це зробити буде надзвичайно складно.

І попри все, через те, що війна торкнулася чи не кожного, у багатьох хтось загинув, хтось втратив.
Ми звертаємося по допомогу до бізнесових структур району, і пояснюємо, що ті хлопці, які нині воюють на сході, насамперед захищають їхній бізнес, їхній спокій, їхні родини. Бо їм за великим рахунком немає що втрачати, адже до цього вони не мали бізнесу, не мали роботи, не мали зарплати й працювали за мізер. А нині вони теж там отримують мізер та ще й під кулями ходять у найжорстокіших умовах.

- Щодо правового захисту атошників, Ви їм теж допомагаєте?


- Звичайно. Ми не хочемо повторення ситуації, яка була після афганської війни, коли ці люди були покинуті. А я спостерігаю й бачу, що таке може статися. Тому, аби цього не допустити, ми готові розробити програми, план дій, щоб вони відчули нашу турботу. Цю ситуацію уже сьогодні використовують більш спритні люди, які поначіплювали собі регалій, а насправді проходили повз. А ті, хто був у пеклі, можуть залишитися за бортом. Тому ми будемо перейматися проблемами учасників АТО і скурпульозно підходитимемо до вирішення їхніх проблем.

Раптом відчинилися двері й до кабінету увійшло троє кремезних засмаглих від сонця й вітру чоловіків - учасників антитерористичної операції під Маріуполем.

- З Валерієм нас пов’язує багато чого. Ми з ним познайомилися, коли почалася війна, і він зголосився нам допомагати, - розповідають вояки. - Збирав нам одяг, взуття, приладдя. А цього разу ми поїдемо туди вже на своїй броньованій машині, яку допоміг обладнати Валерій зі своїми однодумцями. Бо ми там гарматне м’ясо, яке не має бронемашин, у нас на озброєнні лише сільська техніка, яка не здатна вберегти людину від сучасної зброї, але й ту техніку бережуть, бо вона вартує грошей, а ми нічого не варті, бо за нас грошей ніхто не платив. Крім батьків і рідним наша втрата буде нікому не потрібною.

10686934_711127042288710_6730064664013919771_n.jpgМи в тому АТО вже 9 місяців, потрапили у першу хвилю мобілізації, але й досі нас ніхто не замінив. Приїхали на 10 днів у відпустки й назад вже поїдемо на подарованому нам броневику. На сході нині свавілля, загального командування немає, що таке тактика і стратегія, напевне, забули всі командири, а може їм наказала забути. Тож маємо досвід ведення бою з афганської війни. Вважаємо, що командування потрібно віддати в руки бойових командирів - командирів батальйонів, а не паркетних генералів, які декларують, що на АТО щоденно витрачається 100 мільйонів гривень. Якби хоча б половина цих грошей ішла на цю операцію, то ми, напевне, кожен день міняли взуття на нове, а не побиралися у власних матерів, дружин, сусідів чи знайомих і незнайомих. Ми не знаємо, скільки ще там пробудемо, бо цьому АТО кінця й краю не видно. Невідомо, скільки життів там буде покладено за чиїсь політичні чвари й бізнесові інтереси.

Якщо наша влада не побачить цих проблем, то у нас терпець увірветься і може статися так, що частина людей залишиться боронити суверінітет, а інша частина вирушить на Київ за справедливістю. Бо цього свавілля більше терпіти немає сил.

Теги: Валерій Шкуренков

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють індивідуальні знижки та на кварц - розпродаж!




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.