Перейти на мобільну версію сайту


11.04.2020

ЮЛІЯ СТЕПАНЮК: «НА МИСТЕЦЬКІЙ ДОРОЗІ НАЗБИРАЛА ВЕЛИКИЙ БУКЕТ»

«Олігархи – не еліта. Продажні політики – не еліта. 
Корупціонери-чиновники – не еліта. Експерти на зарплаті у 
олігархів – не еліта. Продажні журналісти – не еліта». 
Філософ Сергій Дацюк. 
Хто ж тоді еліта? Адже у будь-якому суспільстві має бути прошарок людей, які виокремлюються серед загалу, якими захоплюються, які є обличчям і совістю нації, на яких, зрештою, покладається висока місія рухати це суспільство вперед.  

На моє переконання, в Україні сьогодні є такі люди. Це молоде покоління, нова генерація, сформована за часів незалежності. Молоді люди, які самі творили і творять новітню історію своєї країни, знають своє коріння, бережуть традиції і, найголовніше, — є творцями нового, неординарного, талановитого! Багато таких людей знаю особисто, захоплююся ними і хочу, щоб про них дізналася вся країна! 

*Є в Україні талановита художниця, твори якої відомі в Туреччині, Словенії, Великобританії, Росії, Прибалтиці і, звичайно, в Україні. Це моя колишня учениця, яка народилася в маленькому селі Чагарівка біля Кам’янця-Подільського, навчалася у сільській Колибаївській школі, а сьогодні є членом Національної спілки художників України. Юлією Степанюк може пишатися не тільки її рідне село і школа, а й уся країна! Наша розмова – про історію успіху дівчинки, яка понад усе любила малювати.

- У кожного художника є перша така історія, коли він взяв до рук пензля, олівця і почав «творити». Розкажи про свої перші кроки у мистецтві. Як ти зрозуміла, що бути художником – твоє покликання? 

- Ну, це історія з дитинства. Скільки себе пам’ятаю, - малювала. Одного разу, коли мама прийшла з роботи, побачила розмальовані мною недавно оновлені шпалери. Іншим разом об’єктом моєї творчості став її записник, потім – двері татової майстерні. Завдяки моїм мудрим батькам у 5 років у мене вже була перша персональна виставка у сільському клубі. Тоді я зрозуміла, що хочу бути художником. Перша сходинка - Кам’янець-Подільська міська дитяча художня школа, клас килимарства. Це було не просто. У моєї родини були важкі часи: тато пережив інсульт, мама доглядала його три роки. А потім – інсульт у мами. Мене, п’ятикласницю, треба було щоразу возити в місто. Мама часто в автобусі втрачала свідомість, ковтала таблетки і чекала мене після занять, щоб відвезти додому. Багато хто радив припинити це, мовляв, який художник з дівчинки?! Але мама вірила в мене. Свята материнська любов!...

Нелегко було й адаптуватися серед міських дітей. Та саме тут мене чекала насолода і перші успіхи! Саме тоді я вперше спробувала себе у ткацькому ремеслі під керівництвом талановитого педагога Людмили Попович. Перші проби пензля, декоративні та живописні композиції, графічні постановки були також завдяки чуйному наставництву Людмили Вікторівни.

- Яку освіту ти здобула, що додала до твого таланту кожна наступна сходинка, якою ти піднімалась? Хто був твоїм наставником? Чому серед розмаїття технік ти обрала саме гобелен?

- Після закінчення «художки» був щасливий відрізок життя і навчання у Кам’янець-Подільському коледжі культури і мистецтв. Тут мені відкрився безмежний світ і різні шляхи мистецтва. Я хотіла спробувати кожний. Особливою любов’ю став іконопис. Мені тоді здавалося, що в цьому напрямку я найкраще зможу виразити себе. Я навіть закінчила іконописну школу в Кам’янці-Подільському при соборі Олександра Невського. Це був період пошуків. Безмежно** вдячна викладачам коледжу за всі здобуті знання з різних напрямків та видів декоративного та образотворчого мистецтва. Вони допомогли мені не розгубитися, обрати свій шлях. Свою курсову та дипломну роботи я виконувала в техніці ткацтва під керівництвом Майгур Тетяни Вікторівни. Пам’ятаю, як Олена Сергіївна Швець сказала мені на третьому курсі, що я себе реалізую як художник, працюючи саме в цьому напрямку. Так і сталося. 

- Творчій людині з провінції завжди було важко пробитися, знайти глядача, поціновувача, а тим більше можливість існувати за рахунок своєї творчості. Чи ставила ти перед собою таке питання?

- Звичайно. Після закінчення коледжу перспективи були дуже туманні. І тому між журавлем у небі (творчістю) і синицею в руках я обрала друге, - звичайну професію, яка в майбутньому давала би постійний заробіток. Кам’янець-Подільський університет ім. І. Огієнка, де я здобула спеціальність «Вчитель початкових класів». Це був цікавий досвід. Робота вчителя забирала всі сили і час. Я намагалася, як кажуть, «обьять необьятное». 
До гобелену повернулася лише згодом, коли мені запропонували вести гурток ткацтва у Кам’янець-Подільському районному Будинку школяра. Для того, щоб навчити дітей цьому прекрасному виду декоративного мистецтва, потрібно було показати наочно, як виконується гобелен, і я взялася за роботу. Знаєте, це було ніби повернення до себе. У 2015 році в мене була перша персональна виставка робіт під назвою «Весняний настрій» у м.Хмельницький (не рахуючи ту, яка була в 5 рочків). На виставці були презентовані не лише гобелени, був також живопис, іконопис, але чомусь відвідувачів захоплювали більше гобелени. Можливо, тому, що це мистецтво рідкісніше. Ось тоді, під час відкриття цієї виставки, коли ведуча всіх знайомила з моєю творчістю під легку музику фортепіано, я зрозуміла – це моє! Це те, чого я хочу! Чим хочу займатися усе життя!

- Що чи хто тебе надихає? Звідки ти черпаєш нові ідеї?

- Можна сказати, що персональна виставка у Хмельницькому стала переломним моментом у **моєму житті. Ті позитивні емоції, які я відчувала, розуміння того, що моя творчість приносить задоволення навколишнім, спонукали мене до створення все нових і нових робіт, проведення великої кількості персональних виставок та участі у безлічі різних мистецьких проектах, художніх виставках, всеукраїнських та міжнародних виставках, пленерах. 

Найбільше мене надихають на творчість подорожі. Я надзвичайно люблю подорожувати і все нове побачене втілюю у своїх роботах. Ще й сталося так, що вперше презентувавши свої роботи в Києві на художній виставці Громадського Об’єднання «Барви життя», я виграла подорож на двох країнами Прибалтики. Це мене ще більше надихнуло. Після захоплюючих мандрівок кількома країнами мені хотілося писати без упину. Так з’явилися роботи «Домський собор у Ризі», «Міст через Даугаву», «Нічний Таллін»; гобелени: «Лемківська церква. Словаччина», «Бардейов» (експонувалися в Словацькому посольстві в Києві та Харкові), «Кушадаси», «Мармарис» (гобелен експонувався в Туреччині). Більше десяти гобеленів я презентувала на виставках у* Польщі в м.Криниця-Здруй. Дві роботи - на Міжнародній виставці «Етнокультурні традиції» Міжнародного етнокультурного фестивалю «ETHNO ART FEST» в Лондоні та Москві. 
Деякі подорожі просто преповнюють емоціями! Уявіть собі нічний пленер на березі Середземного моря острова Кіпр, з прикріпленими ліхтариками на голові, щоб освітлювалися написані живописні полотна! Незабутні враження! 

- Чи вплинули на твою творчість трагічні події в нашій країні, війна, яка триває вже шостий рік? Розкажи про найулюбленіші роботи, ідеї, символи, метафори, втілені в них.

- Війна на сході нашої країни нікого не залишила байдужим. Усе змінилося в свідомості. Дуже важка тема, але я не могла її оминути. Гобелени «Україна у вогні» та «Україна у вогні. Молитва» були створені саме з початком військових дій. Прообразом України в роботах є дівчина у вишитій сукні з українським віночком на голові. За спиною у неї два крила – жовте і блакитне, які символізують наш прапор. Сукня зліва вся у вогні горить. Внизу роботи - червоні маки, які є символами крові солдатів-захисників, що загинули. На першій роботі в руках у дівчини вогняний меч, а на другій – руки схилені у молитві за її дітей, які гинуть на сході. Ще одна робота на цю тематику – «Журавлі», де в центрі зображене велике червоне вогняне сонце – символ війни. А круг нього три журавлі (прообраз солдатів), які своїми крилами стримують війну і не допускають до наших домівок. 

Саме ці роботи я презентувала на виставці у Лондоні та Москві. І їх мали надрукувати в каталозі Міжнародної виставки, який був виданий на двох мовах, англійській та російській. Але чомусь організатори (Спілка художників Росії) надрукували в каталозі зовсім іншу мою роботу – «Мальви», тема якої абсолютно не стосується військового конфлікту. Після цієї виставки організатори запрошували мене виставити свої роботи в Москві знову, але я відмовилася. Наївно думати, що країна-агресор зрозуміє і захоче почути твою точку зору про цю війну. 
Дуже люблю свою роботу «Колядники», яка презентувалася у Верховній Раді України. Вона надзвичайно колоритна, яскрава, передає народні традиції святкування Різдва. 
Український колорит передано і в натюрмортах «Народні мотиви» і «Дари осені». Люблю гобелени «Іриси» та «Іскра життя». 

- Що треба, щоб твої роботи помітили? Які виставки ти вважаєте найбільш значущими? Що ти вважаєш своїм найбільшим досягненням?

- Щоб твої роботи помітили, потрібно багато працювати. Але цього замало. Мені подобається думка Іллі Юхимовича Рєпіна: «Ідіть своїм власним шляхом, шукайте свій почерк, не наслідуйте нікого, мистецтво не терпить трафарету». Вважаю, що кожному художнику варто виробляти свій власний стиль у будь-якому напрямку мистецтва, якнайчастіше презентувати свої творчі роботи на різних заходах, виставках, проектах. Майже кожна з моїх робіт була представлена в тій чи іншій виставці Національної спілки художників України, членом якої я стала восени 2019 року. І це для мене неабияке досягнення! 

Важливим для мене було і те, що в 2017 році я змогла стати номінантом обласної премії «За вагомі досягнення молоді у різних сферах суспільного життя» у номінації «За творчі досягнення». 

- Колись Жорж Санд сказала, що дороги, які ведуть до мистецтва, сповнені тернів, але на них вдається зривати прекрасні квіти. Що для тебе є прекрасними квітами на твоїй дорозі до мистецтва?

- Цікаве питання... Я би сказала, що мистецтво відкрило мені великий світ можливостей, - ***подорожі, знайомства з дуже цікавими людьми, можливість спробувати себе у різноманітних цікавих проектах. Особливі враження і емоції отримала від участі у проекті «FOLK UKRAINE». Уявіть, що 750 Пасхальних яєць у півтора метри в висоту розписували руками надзвичайно талановиті майстри, художники з усієї України. Це була велика честь і випробування! Я розписала писанку «Життєвий шлях» і серед 750-ти художників увійшла в сотню найкращих. Саме тоді мене помітили організатори та запросили на АРТ-пленер на Кіпр. Це і є мої прекрасні квіти, що я зриваю дорогою до мистецтва.

На одній із виставок в Києві, організованих громадською організацією «Барви життя» за підтримки Латвійського Посольства, я виграла путівку країнами Прибалтики. Коли повернулася з подорожі, отримала запрошення в Посольство, де в урочистій обстановці вручила свою роботу Надзвичайному та Повноважному послу Латвійської республіки Юрісу Пойкансу. Він, у свою чергу, запросив мене, як переможця виставки, на святкування 100-річчя співдружності Балтійських держав. Скільки цікавих людей я там побачила! Знайомство з багатьма цікавими особистостями дає мені поштовх для подальшого розвитку. 

Мені цікаво працювати з київською громадською організацією «Барви життя». Я брала участь у багатьох художніх виставках, на яких мої роботи входили в двадцятки кращих та відбиралися для експозиції у Посольства Словаччини, Туреччини та ін. Якщо усе це назвати прекрасними квітами на моїй мистецькій дорозі, то, мабуть, я назбирала вже великий букет.

- Чи є у тебе якась така картина чи робота, яку б ти не продали за жодні гроші? Можливо, якась особлива чи дуже дорога особисто?

- Є дві роботи, які б я не продала ні за які гроші. Це мій перший гобелен, який я виконала ще 12-*річною ученицею художньої школи. Він дорогий мені як пам'ять про перші спроби ткацтва. Та невеличкий етюд, написаний під час нічного пленеру на Кіпрі. Адже до виконання цієї роботи я ніколи не пробувала малювати вночі з ліхтариком на чолі. Емоції неймовірні! Уже пройшло три роки, а я й досі пам’ятаю все, що відчувала, коли створювала цю роботу. 

- Коли можна найближчі виставки подивитись? 

- Найближча персональна виставка мала бути у березні-квітні в Хмельницькому, організована Хмельницькою обласною організацією Національної спілки художників України, але у зв’язку з карантином її перенесли. Буде після карантину. Наразі більша частина робіт презентується в районному центрі культури і мистецтв «Розмай». Також мої роботи постійно експонуються у Кам’янець-Подільській картинній галереї.

- Крім занять творчістю ти маєш роботу, яка опосередковано пов’язана з образотворчим мистецтвом, яка забирає багато часу. Як співіснують в одній особі художник і щоденні обов’язки, буденність твоєї посади?

- Крім занять творчістю я вже п’ятий рік поспіль працюю методистом районного Будинку школяра відділу освіти Кам’янець-Подільської РДА. Не можу з Вами погодитись, мені здається, **що посада методиста нічого спільного з сірою буденністю не має. Надзвичайно люблю свою роботу, адже позашкільна освіта тісно пов’язана із творчістю. І хоча робота займає більшу частину дня, я встигаю свої гобелени створювати у вечірній та нічний час.

- У тебе щаслива сім’я, двоє чудових дітей, успішна кар’єра. Скажи, в чому секрет твого успіху? Чи є у тебе девіз, з яким ти йдеш по життю?

- Так, доля подарувала мені щасливу родину. Чоловік Володимир – моя любов, моя опора, завжди підтримує мене у творчих пошуках. Донечці Ірині вже майже 18 років, тринадцять з яких вона професійно займається хореографією. Була переможницею різноманітних міжнародних та всеукраїнських хореографічних фестивалів та конкурсів. Синочкові Назарчику лише вісім, він навчається в 3-класі і вже починає проявляти свої здібності у малюванні. Нещодавно намалював портрет дідуся із неймовірною схожістю. 

Секрет успіху, мабуть, у цілеспрямованості, характері. Я ніколи не зупиняюся на досягнутому, стараюся бути активною у творчості, не стояти на місці. Завжди завершую будь-яку розпочату справу до кінця. Девізом можу назвати вислів Бертольда Брехта: «Усі види мистецтв служать найбільшому з мистецтв – мистецтву жити на землі».

Теги: Юлія Степанюк, НСХУ, гобелени, мистецтво, творчість, виставка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.