Перейти на мобільну версію сайту


03.11.2017

ЇЇ ДІАГНОЗ – «ТРУДОГОЛІЗМ»

IMG_4477Статна, охайна, завжди ділова, на перший погляд вона здається дуже строгою жінкою і керівником, а насправді в неї чуйна і вразлива душа. Директор територіального центру соціального обслуговування «Турбота» Валентина Солодковська в неділю відзначає свій черговий ювілей.

Народилася Валентина Василівна 5 листопада 1957 року в селі Залісся-1. Через три роки після народження третьої дитини (у сім’ї ще є старша сестра Ніна і брат Василь) родина переїхала в с.Довжок, тут дівчинка пішла до школи, після закінчення якої вона з 1973 до 1981 року працювала на ткацькій фабриці ткалею, згодом вступила в харчовий коледж на факультет бухгалтерського обліку. 1981 року Валентина Олександрівна перейшла працювати в інспекцію Держстраху страховим агентом, а через п’ять років вона вже бухгалтер централізованої бухгалтерії Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації. 1 грудня 2011 року Валентину Солодковську призначають директором територіального Центру соціального обслуговування «Надія». Вищу освіту за спеціальністю «Економіка підприємництва» Валентина Василівна здобула в К-ПНУ ім.І.Огієнка.

СолодковськаПереїхавши в Довжок, батьки розпочали будівництво дому, тому діти були віддані самі собі. Частенько доводилося допомагати матері по господарству. Молодша Валюшка навіть ходила на ферму й у поле поратися. Вона добре знала, що після школи потрібно бігти додому, залишити книжки і бігом на підмогу матусі, бо ж вона втомлювалася на будівництві.

Закінчивши школу, дівчина пішла працювати на ткацьку фабрику. Досить важко було в той час добиратися з Довжку на Індустріальну через все місто, особливо, коли працювала в другу зміну. Тоді потрібно було йти на одиницю до вокзалу і можна було доїхати лише до Старого міста, а далі – пішки додому.

– І от одного разу на моєму шляху на танцях у міському парку дорогу перейшла моя доля, – розповідає пані Валентина. – Красень Віктор закохався в мене, а я – в нього. Від того кохання народилася донечка Альонка. І от уже 42 роки ми разом. Вдень після зміни разом із колежанками вистоювали черги в магазині на Черемушках, далі – за дітьми в садок, додому. Досить важко було, і тоді я зрозуміла, що потрібно вчитися. Та легше не стало. Уявіть собі, робота, магазини, дитячий садок, сім'я і навчання. Але в молоді роки все виходило, бо впевнена, що Бог дає стільки сил, скільки ти можеш здолати.

– Робота ткалі досить важка, треба цілу зміну стояти за верстатом і чітко слідкувати за процесом. Напевне, складно?

– Складно, але я не за одним працювала, а молоде завзяття дозволяло працювати на двох верстатах і давати по два плани. Якось було кілька обривів нитки, і я хотіла швиденько усунути неполадку, що аж пальці пошкодила. Шрами залишилися на все життя. Я була ударником комуністичної праці, мене за перевиконання плану нагородили путівкою в Болгарію і Німеччину. На той час поїздка за кордон – це був занадто цінний подарунок. Моїй донечці тоді було 2 рочки, це 39 років назад, коли в країні була залізна завіса, я побачила світ і як люди живуть. Сподобалися мені висотні будівлі, магазини, де після нашого зубожіння було все, що душа забажає.

KOST– То Ви всі так і жили у с.Довжок із батьками?

– Так, три молоді сім'ї жили в одному будинку. Але батьки зуміли об’єднати всіх, щоб був мир у родині. Кожен знав свої обов’язки, було чітке чергування. Сусіди дивувалися, що в нас, як у рукавичці, але сварок не було. 

– Напевне, Вам легко було з домашнім господарством, бо мама готувала на всіх?

– Ні, коли ми побралися, мій чоловік чітко сказав, що їстиме лише те, що приготувала я. Тому й готувала, але коли хтось наварив вареників, а хтось борщ, то всіх частували. На загальнородинні свята всі збиралися за великим столом.

– Зараз теж усі разом?

– Разом на свята, бо батьки повмирали, всі обзавелися власним житлом, батьківська хата дісталася моїй донечці, але в батьківському гніздечку збираємося. Ми від алебастрового заводу завдяки тодішньому директору Івану Василенку отримали квартиру. 

E72A0158– Валентино Олександрівно, Ви майже 27 років працювали у відділі культури РДА, у досить спокійному місці, навіщо було вішати на себе такий тягар, адже робота з немічним старшим населенням дуже важка?

– Робота досить таки важка, але вона мені подобається. Нині старшому поколінню дуже важко виживати, особливо тим, які залишилися одинокими і хворими, вони потребують особливого догляду і допомоги. Тому я на добру пам'ять про своїх покійних батьків вважаю своїм святим обов’язком дбати про хворих немічних кам'янчан. Вони всі як діти, безпорадні, добрі, ображені на життя і з тягою до нього.

Наш Центр складається із кількох відділень, раніше це були дві установи – «Надія» і «Довголіття», але відбулося злиття. Спочатку було дуже важко, але згодом все втряслося, і люди зрозуміли, що я з відкритою душею до всіх. Привели у відповідність усі документи, провели ремонти, де потрібно було. Ми самі закочували рукави і робили. Довели до ладу пральню, кухню, палати, кабінети. Плануємо провести невеличку реконструкцію, тобто вивільнити деякі приміщення і облаштувати там кабінети для нових процедур, конче необхідних для наших пацієнтів. У нас усі процедури безкоштовні. Плануємо апарати придбати за власні кошти від господарської діяльності.

SAM_0812Нині «Турбота» займає всі п’ять поверхів будівлі. На п’ятому поверсі у відділенні для постійного місця проживання маємо 24 ліжкомісця. Тут перебувають старенькі, які не мають родичів, чи ті, чиї діти пенсійного віку і не можуть за ними доглядати та мають проблеми зі здоров’ям. Вони у нас до кінця свого життя, ми їх хоронимо. У нас є жінка з трагічною історією. Вона пішла на поводу у сестри і племінників, на їхнє запрошення переїхала до них жити і продала квартиру. Гроші, зрозуміло, вони відібрали, а згодом почали знущатися. Вона вже не могла терпіти знущань і пішла на прірву, але знайома її врятувала і привела в Центр. Вона вже близько року перебуває в нас, і їй тут подобається. Наших підопічних обслуговує 4 медсестри і 4 санітарки, банщиця, масажисти, перукар.

Четвертий і третій поверхи займає відділення тимчасово перебувачих. Це люди, які лікуються в нас два тижні і теж безоплатно. У нас є лікар, який їх обстежує і призначає лікування. На день воно складає 400 грн (медикаменти). Для їхніх послуг кабінет фізкультури, масажний, ароматерапії, магніто– і лазеротерапії. Харчування теж безкоштовне.

На це все мають право пенсіонери, які проживають на території міста. Проте до нас приїздять пацієнти з Городка, Чернівців, Одеси, але вони вже платять за себе. Їх обслуговує два лікарі з міської поліклініки, з ними укладені угоди. Також є штат медсестер та інших медичних працівників. Тут, на відміну від попереднього відділення, харчування не п’яти-, а чотириразове. Другий поверх займає адміністрація і різні процедурні кабінети. На першому – теж процедурні й господарські приміщення. Є також денний стаціонар, де люди отримують процедури і ліки в межах 100 грн щодня впродовж 10 днів. Вони тут отримують лише чай і бутерброд. А також можуть отримати уроки із плетіння, вишивання, в тому числі й бісером.

Маємо можливість і на п’ятому поверсі надавати платні послуги, якщо діти працюють і можуть оплатити перебування батьків у цьому відділенні. 

У нас є відділення з обслуговування вдома. Наші працівники допомагають по господарству, купують їм їжу тощо.

IMG-77V– Валентино Василівно, а Ви свої робочі проблеми залишаєте за порогом свого дому?

– Ні, це просто неможливо, адже мої підопічні – люди старенькі і виникають різні проблеми, які потрібно вирішувати негайно. Я розумію, що це неправильно, але... Мене розуміє чоловік, хоча інколи незадоволений, та попри все й сам за них переживає. Він дає мені після роботи півгодини оговтатися, бо інколи навіть розмовляти немає сили.

– А на хобі і відпочинок у вас вистачає часу?

– У молодості їздили родиною на море, тепер не виходить. Що стосується уподобань, то люблю вишивати, риболовлю і тихе полювання. 

– А чим займається ваш чоловік?

– Він на «Гіпсовику» пропрацював 38 років, але вже на пенсії, проте зрозумів, що сидіти без роботи більше не може. Віктор Францович планує йти на роботу, хоча вдома її вистачає, але хочеться бути серед людей. Тепер він доглядає дончину хату, бо вона зараз разом із своїм коханим мешкає за кордоном. Там він утримує бджіл.

– Що було найбільшою втіхою у Вашому житті?

– Коли донечка подарувала нам онучечку Вікусю. Нині Вікторії 20 років, вона юрист і має роботу. Я пишаюся нею, вона моя розрада і моє все... Вікуся допомагає мені в домашніх справах, вона чуйна дівчинка.

– Яка Ваша коронна страва?

– Мене правильно варити холодець навчила свекруха, і він у мене виходить як сльоза.

– Маєте секрет?

– Головне – добре вимити м'ясо і варити на дуже маленькому вогні.

IMG-9V– Що Ви не терпите в людях і що цінуєте?

– Ціную працелюбність, ненавиджу брехню.

– Знаю, що у Вашій колекції 45 сортів троянд. Це ваші улюблені квіти?

– Так, я люблю троянди, за ними доглядати, але найдорожчі, які я отримала в подарунок, це підсніжники. Перші квіти, які подарував мені коханий.

Ось що говорять колеги про свого керівника:

Леся Буймістрюк: «Легко працювати з керівником, який дбає про ввірений йому заклад. Особливо це стосується нашого територіального центру «Турбота». Валентина Василівна надала велику підтримку і виявила розуміння до потреб фізіотерапевтичного кабінету. Завдяки їй придбано нове сучасне обладнання для надання якісних послуг».

Валентина Галицька: «Важливим в оздоровленні людей є харчування, і це розуміє наш керівник. Приємно, що за короткій термін вдалося провести ремонт харчоблоку, оновити електроплити та інвентар. Вже заготовлено продукти харчування на зиму, адже ми хочемо якісно харчувати наших кам’янчан».

Людмила Овчарук (медсестра): «Вдячна Валентині Василівні за довіру очолити медсестринську ділянку. Завжди відчуваю її підтримку і мудру пораду. З нею легко працювати». 

Валентино Василівно, вітаємо Вас із Днем народження. Зичимо здоров’я, сімейного затишку і достатку та залишатися коханою.

 Валерія СУШИЦЬКА. 


Теги: ювілеї, Валентина Солодковська

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.