Перейти на мобільну версію сайту


22.06.2018

ЯК ВСЕ ЗГАДАТИ, МОЖНА КНИЖКУ НАПИСАТИ

Ціхоцька25 червня 80-літній ювілей святкуватиме жителька с.Колубаївці Надія Ціхоцька. «Життя прожити – не поле перейти», – зізнається іменинниця. І в цій фразі так багато мудрості й правди...

Нелегка доля випала жінці – скільки всього довелося пережити, що сьогодні й не злічити. Але попри все, Надія Йосипівна залишається оптимісткою.

Народилася ювілярка в 1938 році у с.Колубаївці. То були тяжкі передвоєнні роки. Легше не стало й у війну. На її очах фашисти розстріляли батька, який допомагав переховувати партизанів. Залишилося четверо дітей разом із мамою.

– Дев'ять раз возили моя мама в Западну продавати, що мали в хаті, щоб хоч якось нас прогодувати, – згадує Надія Йосипівна. – Тато були сховали в одній стіні зерно, але як почали зганяти всіх у колгоспи, те збіжжя знайшли і від нас забрали. Після війни голод, їсти нема що. Мама заслабли і злягли, кажуть нам, спасайтеся, діточки, як можете. Старшого брата снаряд розірвав. Лишилися ми втрьох. Було мені років 12, як одна жінка з нашого села, а вона вийшла заміж за військового, забрала мене в Латвію бавити її чотирьох дітей. Сама дитина, а тут ще й на руках четверо таких, як я. Пам'ятаю, капусту квашу, стала на стілець, щоб помняти її, а мене старший хлопчик тримає за ноги і каже: «Надя, ти в діжку впадьош».

У 16 років Надія Ціхоцька повертається до рідного села, бо ж час отримувати паспорт. У колгосп працювати не пішла. 

– Думала податися до Кам'янця на швейну фабрику, – каже ювілярка, – але мати відговорила. Каже: «Надю, буде встидно ходити по Кам'янцю». То я пішла працювати на сушу (ремонтувати дорогу – прим.Авт.), розгортати каміння.

Не жіночій роботі віддала кілька років свого життя, горнули те каміння вздовж траси від Кам'янця до Дунаївців. Невдовзі запрацював цемзавод, і Надія Йосипівна подалася туди, бо ж обіцяли кращі заробітки. Уже заміжня, із трьома дітьми. Троє хлопців-красенів допомагали мамі у всьому. Ще більшої помічі мала від дітей, як у 38 років залишилася вдовою.

– Діти мої хороші, хлопчики дорогенькі, – не раз під час розмови повторювала Надія Ціхоцька, розповідаючи про долю кожного сина. 

Старший Олександр, на жаль, помер молодим, 40 років було, як і його батькові. Усе життя й до сьогодні надійною опорою та підтримкою ювілярки залишаються сини Микола та Анатолій. 25 років, як Надія Йосипівна перебуває на заслуженому відпочинку – радіє п'ятьом онукам та сімом правнукам.

Добра, щиросердна й жаліслива, кожному допоможе й підтримає. Де би не були діти, мама завжди із ними. Усього було в житті – сумних і радісних подій, що можна книжку написати, як все згадати. Але головним були і залишаються її оптимізм та любов до життя.

25 червня за великим столом збереться вся родина Ціхоцьких. «Як усі разом збираються, то я двадцята», – жартує Надія Йосипівна. 

Лунатиме багато теплих і щирих слів від дорогих серцю людей. Звучатиме чимало побажань. Не обійдеться без сліз радості. Легенький щем торкатиме душу, бо ж стільки всього прожито, що й не віриться, чи все це було насправді...

Теги: ювілеї, Надія Ціхоцька

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.