Перейти на мобільну версію сайту


14.07.2020

ВОЛОДИМИР ЧОРНОБИЛЬ: "БЕЗКІНЕЧНО МОЖНА ДИВИТИСЯ ТІЛЬКИ НА ХОРОШІ ТАНЦІ"

1414 липня 70-літній ювілей відзначатиме заслужений діяч мистецтв України, відмінник освіти України, голова Хмельницького обласного осередку Національної хореографічної спілки України, володар відзнак Кам’янець-Подільської міської ради «Честь і шана» та міського голови «За заслуги перед міською громадою», керівник народного ансамблю танцю «Подільські візерунки» Володимир Чорнобиль. 

Володимир Володимирович один з небагатьох викладачів-хореографів Хмельниччини, який береться за вирішення мовою пластики і тіла, складних за тематикою, художніми образами, філософським змістом композицій, в яких задіяно до 1000 учасників. Що ж стало запорукою його успіху, дізнавався напередодні "КЛЮЧ".

- Володимире Володимировичу, хто порадив займатися хореографією? Це була мрія дитинства?  

- Моя мама Надія Семенівна працювала вчителькою мови та літератури. Коли я почав відвідувати шкільний хореографічний гурток, вона мене постійно заохочувала до занять танцями. Вперше я вийшов на сцену в кінці першого класу під час огляду шкільної самодіяльності. 

Коли мені виповнилось 10 років, мій друг дитинства і однокласник Валентин Колесник запросив взяти участь у виставі «Циганка Аза», що проходила в міському Будинку культури міста Миргород, звідки я родом. Ми так і залишились танцювати в дорослому танцювальному колективі, доки не стали старшокласниками. 

Першим вчителем танців був професійний танцівник Альберт Фролов. Це був вчитель найвищої проби, який виховав плеяду першокласних артистів балету та керівників танцювальних колективів. Фактично завдяки другу, вчителю і батькам я обрав собі професію на все життя. 
Дуже вагоме значення в моєму житті мало навчання в Житомирському культурно-освітньому училищі та особисто викладачі Людмила та Іван Скорики. Тоді училище було справжньою школою високоякісної хореографії. Багато випускників училища нині провідні хореографи України. 

Військову службу проходив теж у Житомирі, гарнізонному Будинку офіцерів. Згадую з великою приємністю своїх друзів-танцівників: Олександра Теслера, Миколу Мартинюка, Валерія Капустіна, Віктора Сластьона, Анатолія Шуляка, Василя Хромця. У них я багато чого навчився.
Після армії - навчання в Київському інституті культури. Мені пощастило бути студентом таких відомих хореографів України, як Михайло Мотков, Олександр Колосок, Микола Трегубов. Мав щастя бачити легенду хореографії України Павла Вірського. Він приходив до нас на кафедру, на звітні концерти. На сценах Києва я бачив виступи всіх провідних мистецьких колективів Радянського Союзу і зарубіжжя. Повірте, це величезний багаж знань і досвіду.

Закінчвши інститут, за державним направленням приїхав до Кам’янець-Подільського культурно-освітнього училища на посаду викладача хореографічних дисциплін. Ось тут і працюю вже 44 роки з єдиним записом у трудовій книжці!

- З 1977 року Ви керуєте народним ансамблем танцю «Подільські візерунки», який є неодноразовим учасником всеукраїнських, обласних конкурсів, творчих звітів та фестивалів. За якими критерями підбираєте людей в колектив та яким відомим учням дали путівку в життя «Подільські візерунки»?

З 1976 року я розпочав викладацьку роботу. Викладав спеціальні дисципліни і здійснював постановку танцювальних номерів. Через рік дирекція довірила мені керівництво загальноучилищним ансамблем. У 1991 році колективу присвоєно почесне звання «народний», і він отримав назву «Подільські візерунки». За роки існування колектив брав участь у різних конкурсах, але головний був для нас Всеукраїнський конкурс хореографічного мистецтва ім.Павла Вірського, головою журі якого є головний балетмейстер країни, Герой України Мирослав Вантух. Концертні номери оцінюють 20 членів журі – провідні фахівці зі всієї України, 10 з них народні артисти України. Я маю честь також бути членом цього журі. Ансамбль танцю «Подільські візерунки» у 1995 році став лауреатом першої премії. Мирослав Вантух, підводячи підсумки конкурсу, сказав: «Ви дійсно подільський колектив!». Стати призером цього конкурсу дуже престижно і відповідально. 

А щодо відбору, то в ансамблі беруть участь не ті, хто робить рухи під музику, а ті, у кого танцює душа. Танець - це колективна, кропітка, надзвичайно важка фізична, розумова, емоційна праця студентів, викладачів, концертмейстерів. Студенти хореографічної спеціалізації нашого коледжу отримують одразу три кваліфікації: артист ансамблю народного танцю, викладач фахових дисциплін та керівник хореографічного колективу. І повірте, що одразу видно, хто з студентів яку кваліфікацію обере. Я дуже пишаюсь нашими випускниками. Не буду називати прізвища, бо їх багато, вони всі примножують славу нашого коледжу. Зі мною розділяють успіхи наших випускників справжні професіонали своєї справи: Таїсія Манкевич, Олександра Кучерява, Ірина Корчук, Ірина Літинська, Олександр Царук.

- Із 1991 р. Ви викладаєте український танець. Чому саме український танець?

- Я викладаю різні хореографічні дисципліни. До 1991 року в навчальному плані училищ культури України не було дисципліни «Український танець». Вивчали танці народів світу, а український танець – ні! І коли організували творчу лабораторію по вивченню українського танцю в Києві, я напросився сам на навчання. Мені завжди боліло те, що українські колективи вивчають і виконують грузинські, російські, молдавські та інші танці, а своїх рідних, прабатьківських дуже мало. Ми цікаві іншим народам світу своєю ідентичністю. У нас багатющі танцювальні традиції. Потрібно лише їх вивчати та розвивати. Тож я почав ретельно вивчати подільські танці. Відтак у репертуарі ансамблю з’явилися танці «Кривуляк», «Подільсьскі гуляння», полька «Кам’янчанка», композиція «Подільське перевесло», сюїта «Вас вітає Поділля», «Збручанська кадриль», «Жванецькі вибиваночки». Зараз багато колективів заглиблюються у вивчення української хореографії, експериментують, і мене запрошують допомогти вивчити саме подільські танці. Із радістю допомагаю. 

- Танці сучасні чи народні? На які можете дивитися безкінечно?

- Безкінечно можу дивитися тільки на хороші танці. Не має значення народні чи сучасні. Танець – це таємна мова душі, це вираз у часі і русі, у щасті, радості, смутку і заздрості. Танець – єдине мистецтво, матеріалом для якого служить Людина. У світі на людину навалюється стільки проблем, а коли вона танцює, то вона вільна. Я люблю дивитися на ті танці, де танцівники демонструють легкість, професіоналізм, душу.

- Володимире Володимировичу, Ви автор відомих хореографічних постановок, у яких брали участь і півтисячі, і 800 учасників. Чи не складно було керувати такими масштабними проєктами? Звідки черпали ідеї для постановок?

- Мені завжди було цікаво спробувати свої знання, досвід у чомусь новому. Так, я створював хореографічні полотна на велику кількість учасників. Працювати було дуже важко. Було потрачено багато сил, енергії, емоцій. Працювали з учнями шкіл, студентами технікумів, вишів, курсантами військового училища, але завжди був відмінний результат. І досі пам’ятають кам’янчани та гості міста композиції: «Побратими», «Гопак», «Трудова Україна», «Колискова сину» на музику Олексія Беца до народження 100-тисячного громадянина нашого міста, реквієм «Степом..» до Дня Перемоги, «Доля України» - відкриття фестивалю національних культур, «Русалчина ніч» - закриття фестивалю, композиція «Поділля єднає гостей».

- Яким, на Вашу думку, має бути професійний хореограф?

- Ерудованим. Він має добре знати історію, літературу, музику, живопис, педагогіку, психологію, етику, естетику, географію, традиції, звичаї, обряди свого народу тощо. Володіти основами класичного, народного танцю. Вміти зацікавити танцівника власним прикладом, бути терплячим і трудолюбивим.

- Родина розділяє Ваші інтереси?

- Мене завжди підтримували і надихали батьки, дружина, син. Але найбільше мене підтримали невісточка і мій онук. Іра подарувала-народила нам Марчика у Міжнародний день танцю.

- Озираючись на прожиті роки, Ви задоволені тим, як склалося Ваше життя?

- Гарне запитання. Людина не завжди буває всім задоволена. Я люблю свою роботу, з радістю передаю свій досвід, знання студентам, тішуся їх досягненнями. Пишаюся своїми дітьми: вони дуже багато працюють і самостійно долають всі життєві проблеми, щоб не хвилювати нас. Я з радістю повертаюсь у свою оселю, знаю, що мене чекають і люблять. Я посадив сад і вже є перші плоди... Немає за чим сумувати, треба радіти кожному дню. Лише... Як співає Іво Бобул: 
А вже осінь прийшла у мій сад,
І так швидко, і так невпопад,
Все притихло змінилось скрізь,    
Я ще літом п'янким не зігрівсь...

Теги: Володимир Чорнобиль, хореограф

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.