Перейти на мобільну версію сайту


24.11.2017

УСЕ ЖИТТЯ СЕРЕД ЛЮДЕЙ І ДЛЯ ЛЮДЕЙ

ЖукДо 90-річчя від Дня народження Онисима Михайловича Жука.

Останнього короткого осіннього дня (30 листопада) тепер уже такого далекого 1927 р. на сході Поділля у с.Романівці Бершадсь­кого району Вінницької області у селянській сім’ї народився хлопчик, якого назвали рідкісним слов’янським іменем Онисим.

Селянські діти завжди змалечку привчалися до праці у домашньому господарстві. З п’яти років Онисима залучали до посильної для хлопчика роботи: пас і годував поросят, курей, порався на городі. У сім років уже пастух, спочатку випасав домашню худобу, а згодом вже й сусідську. Онисиму Михайловичу добре запам’яталися холодний та голодний 1933 р. Хлопчик цього року в рідній Романівці закінчив початкову школу з Похвальною грамотою, яку зберігає як першу найдорожчу нагороду. Набував семирічної (тоді називали неповна середня) освіти в іншому селі. До школи доводилося діставатися за будь-якої погоди. Їдалень у ті роки в школах не було. Діти перебивалися чим могли (хліб, яблука, цибуля, які носили разом з книгами та зошитами у торбинах). У червні 1941 р. Онисим закінчив семирічку.

У війну підліток працював у громадському дворі: разом із дорослими орав, сіяв, косив, ціпом молотив, їздив кіньми. З визволенням краю 1944 р. Онисим був призваний до діючої армії. На пересильному пункті в обласному центрі (м.Вінниця) призовників посадили у товарні вагони потяга і, нічого не пояснивши, повезли на схід. На залізничних станціях вдавалося дізнаватися, що прямують на Далекий Схід. У вагонах було надзвичайно холодно. Бувало, що кожушина прилипала до Т.вз (ліжка). Майже два місяці тривав важкий шлях подільського юнака до берегів Тихого океану. 

Онисим Жук став бійцем кулеметного батальйону морської піхоти берегової охорони Тихоокеанського флоту. Серед червоноармійців були й такі, які годилися йому в батьки. Прибулих взули в черевики в обмотках і вручили зброю. Перебуваючи 9 травня 1945 р. на стрільбищі, відчули велику радість, коли прибіг захеканий і спітнілий замполіт роти і через гучномовець щосили вигукнув: «Кидайте заняття! Перемога! Перемога!». Враз залунало потужне і тривале «Ура!». Бійці обіймались, салютували з автоматів.

Здавалося, що страхітлива Друга світова війна нарешті закінчилася. Та посилена підготовка тривала. Адже СРСР на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.) зобов’язався вступити у війну з Японією через два-три місяці після розгрому фашистської Німеччини. 8 серпня батальйон перемістили в бухту неподалік від Владивостока, де й довідалися, що оголошена війна Японії – союзниці фашистської Німеччини. Бойові дії розгорнулися на території Манчжурії, Кореї, о.Сахалін та Курильських островів.

Кулеметний батальйон брав участь у боях у Північній Кореї. Рядовий Онисим Жук отримав легку контузію, та залишався в строю. Нарешті закінчилася війна. Батальйон розформували, а його особовий склад направили на кораблі та в берегові військові частини Військово-морського флоту. Так подолянин став моряком. Військову службу продовжив у Північній Кореї (штаб військово-морської бази) та бухті Находка (база підводних човнів). Онисим тягнувся до знань, тому 1951 р. закінчив середню школу, тоді ж був звільнений з військової служби.

Разом із двома друзями Онисим Жук відправився до рідної України. У військово-морській формі склав іспити на юридичний факультет Київського державного університету. Ставши студентом престижного навчального закладу, наполегливо навчався. Студентами були переважно юнаки і дівчата, які закінчили школи в Києві та інших великих містах. Навчались і колишні фронтовики, які ще довго відвідували заняття у військові формі.

Студенти-фронтовики на війні не відчули своєї юності, не зазнали радості від танців, побачень з дівчатами. А тепер така можливість з’явилася. Та коли юнак йшов на побачення, то у свого товариша одягав штани, в іншого – сорочку, третього – черевики. У всі роки навчання Онисим Жук був старостою курсу. Студентом створив сім’ю, навчався наполегливо, був відповідальним. Університет закінчив 1956 р. з відзнакою.

29-річний випускник отримав направлення на роботу на посаду помічника прокурора в Кам’янці-Подільському. Та робота йому не сподобалася. Наступні три роки працював лектором міськкому партії, набував досвіду роботи з людьми. Розмови з директором педагогічного інституту, земляком із Вінничини Іваном Зеленюком відіграли важливу роль у подальшому житті колишнього фронтовика. 1960 р. його запросили на роботу до педагогічного інституту, запропонували викладати економічні дисципліни. Доводилось багато працювати, адже базової освіти із згаданої спеціальності у нього не було. Обіймаючи посади асистента та старшого викладача, набував досвіду працівника вищої школи, працював на кафедрі суспільних наук (колишня назва – марксизму-ленінізму) з такими ерудованими, кваліфікованими викладачами як Микола Березовчук, Василь Голєв, Анатолій Грицюк, Сергій Давидчук, Марія Землінська, Костянтин Константінов, Володимир Кулаєв, Олександр Осєтров, Фелікс Петляк, Олександр Маруняк, Іван Мотенко.

Для завершення написання кандидатської дисертації на тему: «Питання економічної теорії у працях О.Г.Шліхтера» був направлений до річної аспірантури (1966-1967 рр.) Київського інституту народного господарства. О.Шліхтер свого часу був відомим державним і партійним діячем, а його дружина Є.Лувіщук народилася в Кам’янці-Подільському. Онисим Михайлович успішно захистив кандидатську дисертацію, став доцентом.

1969 року відкрилася нова сторінка в науково-педагогічному житті Онисима Михайловича: він очолив молодий загально-технічний факультет (ЗТФ) Київського автодорожнього інституту. Згодом факультет був підпорядкований Хмельницькому технологічному інституту побутового обслуговування (ХТІПО) і діяв до 1988 р. Кам’янець-Подільський ставав потужним промисловим центром Поділля, тому постала гостра потреба в інженерних кадрах. 

Робочий день декана розпочинався о 08:00, а закінчувався пізно ввечері, і так тривало 19 років. Організаторський талант, набутий раніше досвід, наполегливість, вміння працювати з людьми забезпечили успіх. Було сформовано кваліфікований колектив, побудовано два навчальних корпуси, створено лабораторно-навчальну базу тощо. Тут навчалися працівники промислових підприємств – вечірня і заочна форма навчання. ЗТФ цінували у міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти України. Добрим словом відгукувалось керівництво міста та області.

Онисим Михайлович неодноразово обирався депутатом міської ради, де очолював постійну комісію з питань законності, охорони громадського порядку та захисту прав громадян. Входив до складу виконкому міськради.

Після закінчення ЗТФ випускники продовжували навчання у престижних вищих технічних закладах України, одержували фах інженера. А підприємства міста поповнювалися кваліфікованими інженерними кадрами. Серед випускників ЗТФ – А.О.Овчарук, В.П.Мужило, Г.М.Розбам – інженери-будівельники, Л.О.Дьяконов – інженер електротехнічної галузі, А.В.Шевчук – інженер-автомобіліст, М.Г.Кондауров – інженер-машинобудівник, Г.М.Решетюк – інженер харчової промисловості.

Та настав час, коли ЗТФ невиправдано закрили. На жаль, ні обласне, ні міське керівництво не відстояли факультет, на той час дуже потужний і відомий. Виникла проблема працевлаштування 150 викладачів (половина з них мали наукову ступінь кандидата наук і вчене звання доцента),інших працівників. Частина викладачів поповнила професорсько-викладацький склад місцевих інститутів (перейшли працювати у педінститут Онисим Жук, Вікторія Лічкевич, Анатолій Томашевський, Юрій Якубчик), ХТІПО (м.Хмельницький), технікуми, ПТУ тощо.

Онисим Михайлович посприяв тому, щоб усі три навчальних корпуси перейшли у підпорядкування педагогічного інституту (нині у двох із них навчаються студенти фізико-математичного, у третьому – педагогічного факультетів). Доцент Онисим Жук повернувся до колишніх колег із педінституту, де 1960 р. розпочинав науково-педагогічну діяльність. Ще понад 20 років викладав економічні дисципліни.

На життєвому небосхилі Онисима Михайловича було багато всіляких подій, труднощів, однак він гідно і чесно пройшов цей шлях. Щедро віддавав людям знання, вміння й досвід. Автор цих рядків пишається тим, що серед його викладачів, а згодом і колег був Онисим Жук.

З дружиною Галиною Марківною виховали двох синів Віктора та Олександра. Сімейну традицію Жуків продовжують онуки.

Ще недавно 9 травня разом із колективом К-ПНУ відвідував могили визволителів міста, де на урочисто-траурному мітингу згадував страхітливі події Другої світової війни. Час від часу береться за перо, оповідаючи про свою участь у бойових діях, важкі роки голодомору тощо. Зберіг добру пам’ять, у думках навідується у свою рідну Романівку. Об’єктивно, виважено ставиться до нашого складного і тривожного минулого, переймається проблемами сьогодення. Його цікавить життя міста, на столі ветерана – різні газети. Відвідує виступи симфонічних оркестрів, щоденно здійснює тривалі прогулянки містом.

Живіть ще довго і довго, шановний Онисиме Михайловичу! Радійте кожному прожитому дню! Й надалі даруйте рідним, друзям, знайомим тепло, поради, посмішки, оптимізм, віру у кращі часи!

 Анатолій ГАВРИЩУК. 


Теги: 90-річчя, Онисим Жук

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Квартиру (2-кімнатну)

Продам 2-к квартиру / роздільні / 52/31 = 18 + 13/7 р-н Пархоменко / Епіцентр
Зручне планування (сорочечка) у дворі дитячий майданчик,, лічильники на холодну і гарячу воду, бойлер, балкон виходить у двір, засклений, поруч продуктові магазини, "Епіцентр"




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.