Перейти на мобільну версію сайту


08.07.2016

УСЕ ЖИТТЯ БІЛЯ ВОДИ

Кожну другу неділю липня в Україні відзначають День рибалки. Його святкують усі, хто хоч раз посидів на березі річки чи ставка з вудочкою. Що й казати, а подібне єднання з природою розслабляє та надихає.

Серед тих, хто народився біля річки, кожен другий рибалка, особливо, якщо ця річка Дністер. 

лозаІз 2011 року рибалкою в комунальному підприємстві «Кам’янець-Подільське рибне господарство», директором якого є Дмитро Качинський, працює В’ячеслав Лоза.

- Народився я 18 березня 1984 року в Старій Ушиці, жив у Гораївці, а оселився в Демшині, - так розповідає про себе В’ячеслав.

Після закінчення Демшинської 9-річки, середню освіту хлопець здобував у сусідній Китайгородській ЗОШ. А далі - служба в армії, повернувшись з якої, одружився - і почалися робочі будні.

- Напевне, немає такої людини, яка би народилася біля Дністра й жодного разу не тримала в руках вудочку, не ловила рибу й не куштувала рибних страв, - щиро дивується мій співрозмовник.

В’ячеслав навчився рибалити в 12 років, з тієї пори із будь-якою водоймою на «Ти». Любов до рибальства передав і старшому сину Максиму. Навіть молодший, 3-річний Назарчик, уже тягнеться до татової вудки, та до води малюкові ще зась.

Здається, немає людини цієї професії, яка би не пишалася найбільшим уловом. Має в цьому напрямку здобутки і В’ячеслав. На сома, вагою 83 кг, натрапив чоловік під час однієї риболовлі. Ледве витягнули його спільно з колегами.

Кожен справжній рибалка може із заплющеними очима вгадати, яку рибину тримає в руках. 

- Хочете, можемо перевірити, - пропонує чоловік. - Немає такої риби в Дністрі, яку би справжні рибалки не знали, чи не ловили. Узагалі, мені до душі зимня рибалка, коли можна ловити з льоду. І це для мене не відпочинок, як для інших, а робота.

- В’ячеславе, а страви з риби готуєш? - допитуюся.

- О, ні! Кулінарія - це не моє. Я люблю їсти. Улюблена страва з риби - це пельмені, які готує мама. Вони традиційні, але замість м’ясного фаршу - рибний.
Славік Лоза - душа компанії, має багато друзів, компанійський, будь-кого може розговорити. Він постійно жартує. Тому, хто не має почуття гумору, важко зорієнтуватися, де в його словах правда, а де - вигадка.

... У січні 2015 року В’ячеслав Лоза потрапив добровольцем на схід у зону АТО. Повернувся кілька місяців тому: переступив батьківський поріг, обійняв рідних - і гайнув на річку.

Про військові будні командир відділення розвідгрупи «Захід» В’ячеслав Лоза згадує із важкістю в серці, хоч і намагається перевести розмову на жарт.

- Спочатку дислокувалися в Маріупольському напрямку, потім нашу 14-ту бригаду кинули в Мар’їнку, там і залишили до кінця служби. За весь період жодної ротації. Двічі святкував на війні свій День народження та двічі ледве не попрощався із цим світом. Одного разу якимось дивом ледве не наступив на розтяжку: ми поверталися із завдання, і щось мене наче штовхнуло поставити ногу не туди... Підсвітили - є міна, головне, що цією стежкою проходили кілька годин тому, і її не було. Ми її знешкодили і забрали з собою. Другий раз мало не прикурив від кулі...

- Провізії на війні вистачало?

- Так, багато чого привозили волонтери на передову. Це великий ризик, але вони не боялися. Ми ж цими продуктами ділилися із місцевими. Там така розруха, я не можу вам передати словами...

Чоловік на мить замовкає, переводить дух і продовжує:

- От кажуть, у нас тут бідні села, вимирають, люди не хочуть у них жити, а там просто немає де жити. Усе, що ти мав, у тебе забрали - і живи, як хочеш. Сєпари дуже легко блокували населені пункти, особливо міста - перекривали доступ до електроенергії та газу. Зима... Люди палили багаття в квартрах, щоб зігрітися. Все залишали й тікали, бо хотіли вижити. Ми якось кілька днів жили в покинутому меблевому магазині. Я лежав на ліжку, яке коштувало стільки грошей, що я би їх за все життя не заробив. Кому воно потрібне, коли в тебе відідбрали життя?..

- Поїдеш знову на схід?

- Якщо буде якесь серйозне загострення ситуації, то так.

- Але ж у тебе жінка, двоє дітей.

Довга мовчанка.
- Я не можу на це все спокійно дивитися. Ми тут живемо в мирі, а там війна не закінчується...

Нині В’ячеслав Лоза повернувся до рибальських буднів. Чоловік працює у рибальській бригаді Ніни Олійник, пункт якої розташувався у с.Субіч. Ніна Олександрівна не лише для своїх, а й для рибалок зі всієї округи, наче мама.

- Хотіла вже йти на пенсію, - бідкається жінка, - але ж не відпускають. Кажуть молоді: «Куди ми без вас?». А я біля них, як квочка біля курчат (сміється). Із Славіком працювати дуже легко, він відповідальний, веселий, роботящий. Як працювати, то працювати, а як відпочивати, то обов’язково весело. Часом затягнуть хлопаки якої української, аж луна йде над Дністром.

До рибальської бригади в Субічі можна потрапити двома шляхами - або зійти з гори крутецькою стежкою, або ж доплисти на човні.

... Понад берег тиша, від води тягне прохолодою, дрібненькі хвилі ховаються за каміння, їх наздоганяють трохи більші й губляться в ущелинах; вітер залізає під сорочку й намагається здійняти там бурю.

- Десь іде дощ, - каже рибалка і дістає запальничку.

- А десь - риба, - додає другий і сміється.

Щедрої річки бажають один одному всі, хто без рибалки не уявляє життя, а віднедавна ще й додають: «І мирного неба!»... 

Теги: день рибалки, природа, людина

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють індивідуальні знижки та на кварц - розпродаж!




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.