Перейти на мобільну версію сайту


09.01.2015

ТРАДИЦІЇ ТРАДИЦІЙНОЇ РОДИНИ

Новий рік та Різдво - це свята, які хочеться зустрічати в родинному колі. Хочеться спілкування з близькими, щирості та теплих поглядів, хочеться усмішок та веселощів, затишку і любові. Усе це є в родини Беців, уродженців зі Старої Ушиці, яка новорічні й різдвяні дні проводить винятково у сімейному колі.

Для начальника відділу містобудування,архітектури та житлово-комунального господарства РДА Бориса Беца та начальника відділу культури РДА Алли Бец зимові свята особливі, адже саме в 10917472_689413834509723_10636214_n.jpgцей період 16-річна дівчина познайомилась із 23-річним юнаком.

Про традиції, секрети, приємні моменти та особисте життя родини знаних держслужбовців, депутатів районної ради цього тижня дізнавався «КлюЧ».

- Алло Вікторівно, Борисе Борисовичу, розкажіть, як ви познайомилися?

- У клубі на танцях. Це було наприкінці грудня, я приїхала з навчання на вихідні, й ми з подружкою пішли на дискотеку. Борис також прийшов з товаришем. Запросив мене до танцю. Коли ми збирались додому, він підійшов і каже: «Чекайте дівчата, ми вас проведемо додому, але я старий, поки піду за курткою, то це скільки часу пройде». Як почула, що старий, та ще й я його вперше бачу, то дременула додому. Мені тоді було 16, а він після армії, дядько серйозний, мав 23 роки.

Але приходжу додому, а мама мене розпитує, як танці пройшли. Я їй розказую, що якийсь старий хотів додому проводжати, не почула, чи то Коля, чи то Боря. Пройшло два тижні, ми з мамою пішли на новорічний вечір у Будинку культури, і Борис також там був. З того часу ми почали зустрічатися. А у вересні вже було весілля. У моєї мами було лише одне прохання, щоб дав мені довчитися. Я тоді навчалася у Хмельницькому педагогічному училищі, мріяла бути вчителем початкових класів. І Борис дотримався слова.

Через рік у нас народилася донька Вікторія, Борис оформив декретну відпустку і доглядав за донькою, поки я здобувала освіту. Після закінчення навчання працювала в дитсадочку в Старій Ушиці. Борис разом з батьком наполягли, аби я пішла вчитися далі. Так закінчила історичний факультет нашого інституту, а чоловік тим часом допомагав бавити сина Влада. Крім того, навчалась на факультеті журналістики, і так завдяки чоловікові та батькам маю три дипломи.

 - Борисе Борисовичу, а Ви за сімейними клопотами встигли погризти граніт науки?

- Й досі гризу. Завершую навчання у Львівській політехніці на архітектурному факультеті. Маю освіту будівельника, трохи музикант, граю на музичних інструментах, колись грав на весіллях.

- Чому на тій дискотеці вибрали саме Аллу Вікторівну?

- З усіх найкращих і найрозумніших жінок України я вибрав одну-єдину на все життя. Довго 10913420_689442447840195_1287510593_n.jpgшукав, цілих 24 роки. А чекати поки підросте не хотів, щоб хтось інший не забрав.

 - Хто у вас головний у сім’ї?

- Вона.

- Ні, це неправда. Усі рішення ми приймаємо спільно.

- Значить роботу на чоловічу і жіночу ви не розділяєте?

- Жінки дрова рубати не будуть.

- Я це робила (сміється). Для Бориса головне придбати додому, а вже все, що дома, то я роблю. Але він постійно допомагає. Скільки пам’ятаю, чоловік завжди шукав додаткових заробітків - то муку поміняти, то цукор, то щось додому привезти, аби ми мали все, що потрібно. Звичайно, захмарного не маємо і якихось особливих статків, але є все, необхідне для сім’ї. Про це постійно, як справжній господар, дбав Борис.

Яке ми господарство лишен не тримали: і поросята, і корову, і кури, і гуси, і навіть лисиць чорнобурок.

У 18 років цеглу на хаті складала, бо будувалися. Поросят мали 18 штук, бо треба було робітникам їсти давати і сім’ю годувати. Корову пасла і доїла. До речі, навіть горілку вмію гнати.

 - І досі тримаєте господарство?

- Аякже. Цього року тримали качки, бройлери, гуси.  Маємо і домашніх улюбленців - сербернара, вівчарку, пекінеса та котика. Обробляємо город, посадили сад біля хати в с.Жовтневе, де зараз живемо, і в Старій Ушиці. Дерева садить або мій папа, або я. Хлопці полюбляють риболовлю, у сезон їздять на гриби. Юорис любить збирати, знає місця, привезе повний багажник, висипе і Алла порайся з ними.

- Мені головне організувати.

- Дуже люблю квіти, це моя страшенна пристрасть.

- З цими квітами одні проблеми. Всі підвіконники ними закладені, але через те, що я її дуже люблю, вже вам тут признаюся, то я терпимий до всього. 

- Коли тільки одружилися, я просила Бориса, щоб ми краще купили квартиру, аніж будувалися. Але він каже: «У тебе в селі буде все». І так сталося.

 - Борис Борисович слово тримати вміє?

- Так, це від нього не забереш.

- Ви можете сказати, що за чоловіком як за кам’яною стіною?

- Так!

- За горою (сміється).

- Як би там не складалося, не можна сказати що все було безхмарно, але Борис дуже мудрий, 10912579_689442804506826_1180486949_n.jpgвиважений чоловік. Він витримає паузу, завжди підставить плече, хоча жодного разу не зізнався, що він у чомусь був неправий. І я поступаюся, бо він вартує того. Я завжди відчувала його підтримку.

 - Робота державного службовця, особливо у нинішній час, далека від солодкої - частіше перепадає на горіхи аніж на добрі слова. Несете робочі клопоти додому?

- Ми живемо роботою і підтримуємо один одного в будь-якій ситуації.

- Пам’ятаю, як Алла прийшла працювати у відділ культури, постійно просила, прийди, подивись, чи вдало організували, чи все вийшло, бо ніби я музикант, та й маю все розуміти. А тепер і без мене справляється.

- Діти пішли вашими стопами чи обрали власні стежини?

- Колись одна мудра людина сказала, і ми за таким принципом живемо - найкраще - це вкладати кошти в дітей. Діти - наша гордість. За меншого ще стільки сказати не можна, а старша вже багато чого досягла.

- Так, Вікторія працює в Чернівецькому національному університеті ім.Федьковича, викладачем кафедри фінансового права юридичного факультету. Вона вже заміжня, із чоловіком Тарасом навчалися на одному факультеті. Зять у нас як третя дитина в сім’я. Хотілось вже бути дідом з бабкою, але на все свій час.

Влад навчається в коледжі архітектури і дизайну на ІІІ курсі, пішов батьківськими стопами. Спочатку йому було важкувато, на ІІ курсі навіть мав бажання переводитися. Запитала його, куди, а він каже, що в коледж культури. У дітей потяг до творчості надзвичайний.

У нас родина педагогічна, і вимоги до дітей були дуже високими. Діти навчалися й виховувалися в селі, зрозуміло, що мали у всьому бути взірцем. Погано вчитися чи безвідповідально поводитися - це було неприпустимо в наших родинах.

Ми були і залишаємось вимогливими батьками. Разом з цим, все, що могли, ми вклали в дітей. Куди тільки не їздили усією родиною, в якому лишень куточку України не побували - музеї, театри, концерти - наші діти ніколи цим не були обділені.

Мандрувати Україною - традиція, якій стільки років, скільки нашому подружньому життю. Самі складали маршрути, вибирали, куди краще поїхати. Як їхали на море, мали все подивитися. Ми не прихильники пасивного відпочинку. Коли почали їздити, були вражені, наскільки неймовірною є наша країна. Борис, наприклад, і досі має туристичну мрію.

- Цікаво, яку?

- Дуже має мрію сплавитись на човнах по річці Ушиця разом із сином та зятем.

- Думаю, вона здійсниться...

- Аякже, ми потихеньку до неї готуємось. Уже човни купили, камери, спорядження... Підготовка вже четвертий рік триває...

- Розкажіть, як ваша родина зазвичай святкує новорічні та різдвяні свята.

- І Новий рік, і Різдво святкуємо у сімейному колі. Ми привезли традиції зі Старої Ушиці. Богу дякувати, маємо багато похресників. На Різдво вони приносять нам вечерю. У Кам’янці такого 10904751_689413527843087_1448643072_n.jpgчомусь немає, але наші похресники вже звикли й радо це сприйняли. У Святвечір у хаті збирається до півсотні людей. Усі за одним столом не поміщаємось, тож вечерю ділимо на, так би мовити, два прийоми.

За традицією моя мама збирає вечерю і відносить до когось зі знайомих. Це кажуть, помана за всіх померлих. Приїжджають мій та Борин брати з дітьми, малеча - то всі наші похресники. Із першою зіркою, яка з’являється на небі, сідаємо вечеряти. На столі традиційно кутя, свічка, калач, обов’язково 12 пісних страв.

Трохи згодом сходяться куми. Зі Старої Ушиці ми привезли ще одну традицію - під стіл ставиться сіно, у шапку - горіхи, і всі похресники «кокають», збираючи горішки. Під стіл залазять і великі, і маленькі, а тішаться всі як діти.

7 січня їдемо у Стару Ушицю провідати Бориних батьків, колядуємо, і того ж дня назад додому, чекаємо, щоб і до нас колядники прийшли. У нас велика родина, за стіл сідає семеро осіб. Зазвичай, традиційним є сніданки на вихідні.

 - Готуєте на Різдво якісь фірмові страви?


- Ні, звичайні. Вареники, кутя, коржі з маком, до речі, у Кам’янці наші знайомі такої страви не знали. А це печуться пісні коржі, в макітрі треться мак. Коржі подрібнюють і перемішують з солодким маком.

Цього року готую качку з яблуками. Птиця з нашого господарства, не магазинна. Ми взагалі намагаємося більше споживати домашньої їжі. Самі печемо м’ясо, ковбасу, навіть хліб.

- Борисе Борисовичу, Ви допомагаєте дружині на кухні?

- Коли маю натхнення, то готую. Можу приготувати фірмову уху, або замаринувати шашлик. А взагалі, то я спец по юшках - зварю будь-яку - грибну, рибну, м’ясну. До речі, традиційну юшку на Різдво готують із сушеної рибки, а засмажку роблять із муки. Тут такої страви не знають.

- Коли збирається родина музикантів, напевне, без пісні не обійтися?

- От родина моєї мами без пісні не обходилася, а Борисові більше грали на музичних інструментах. Напевне, не було такого інструменту, на якому вони б не грали. Діти наші також вміють грати - Вікторія на фортепіано, а Влад - на гітарі і фортепіано.

- Мій тато грав, нічого не мав, і я граю, й нічого не маю, - віджартовується Борис Борисович.

- Наша сім’я більше полюбляє спілкування. Читаємо вірші, а коли немає світла, граємо в міста. Ця традиція була в нас ще з 90-их, пам’ятаєте, тоді часто вимикали електрику. Тепер знову відродилася.

- Що бажаєте, аби здійснилось у цьому новому році?

- Хочеться миру і спокою в країні, стабільності в житті.

- Хочемо, щоб наші діти брали з нас приклад, щоб вміли знаходити вихід із будь-яких ситуацій. Має бути терпимість один до одного, порозуміння. У житті й так вистачає негативу, треба у всьому вишукувати позитив та завжди залишатися людьми.

Теги: Борис Бец, Алла Бец

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.