Перейти на мобільну версію сайту


05.02.2016

СЛУЖИВ ТАК, ЩО ЙДУ ПО МІСТУ Й ДИВЛЮСЯ ЛЮДЯМ У ВІЧІ

Підполковник внутрішньої служби запасу Михайло Головльов – особистість знана не лише в місті й районі. Депутат міської ради 6-го скликання, в минулому – начальник гарнізону державної пожежної охорони Кам’янець-Подільського району Михайло Геннадійович третього лютого відсвяткував 55-річчя з Дня народження.

Ювіляр народився в м.Старокостянтинів, там закінчив місцеву школу. Після цього рік працював автослюсарем у автомобільному парку.

- Хотілося заробляти свої гроші, - каже Михайло Геннадійович. – Пам’ятаю, як стоїш біля автобуса, зима, крутиш гайки, сніг тане, тече по руках, скапує по ліктях, ти весь мокрий... Але заробляв майже на рівні з дорослими, зміг купити собі велосипед.

Через рік вступив у Львівське пожежне училище МВС СРСР. У нашій родині були і пожежники, і міліціонери, а тоді Михайло ГоловльовМіністерство внутрішніх справ мало в підпорядкуванні обидві структури. У той час, коли навчався, саме проходила Олімпіада-80, то я забезпечував охорону громадського порядку в дружній республіці Естонія.
У 1982 році після закінчення навчання за направленням потрапив до Кам’янця-Подільського, працював пожежним інспектором відділення державної пожежної охорони при міському відділі міліції. Пройшов, так би мовити, всі щаблі кар’єрного зростання – від інспектора до начальника гарнізону. А з 2005 року вийшов на пенсію та подався у вільне плавання: трохи є громадської роботи, трохи політичної (очолював виборчий штаб «Фронт змін», був депутатом 6-го скликання міської ради, членом житлово-комунальної комісії). Служив так, що йду по місту й дивлюся людям у вічі. Вітаюся я, і зі мною вітаються. Живу тільки раз, хай на пенсію і зарплату, але чесно. Так мене вчили батьки, так і я вчу своїх дітей.

- Ваші сини не пішли батьківськими стопами, обрали свій шлях?

- Маю трьох синів – Юрія, Геннадія і найменшого, 8-річного Дениску. Кожен із них обрав свій шлях у житті, і це правильно. Батьки мають допомагати, підтримувати, а діти самі вирішать, яку життєву дорогу обрати. Коли переїхав у Кам’янець, у мене тут нікого не було – ні кума, ні свата, ні брата. Усього довелося досягати самотужки.

- Якими принципами керувалися в житті?

- Бути чесним до себе й до людей. Можливо, в чомусь я був вимогливим керівником, проте на службі в мене був скрізь порядок. На той час пожежна охорона не перебувала в державі на повному утриманні, а в моєму підпорядкуванні знаходився ще й Староушицький підрозділ. Проте ми все робили гуртом, дуже допомагала тодішня районна влада, зокрема Сергій Артемович Тимчук. Знаєте, раніше молодь більше цінувала роботу, якось по-іншому до неї відносилася, відповідальніше. Сьогодні мені часто доводиться спілкуватися з людьми, зокрема й вирішувати певні кадрові питання. Як не парадоксально, але нині молоді люди хочуть бути охоронцями – все, це пік кар’єри. Якось прийшло влаштовуватися на роботу одне молоде подружжя, він, звичайно, хоче в охоронці. Делікатно Михайло Головльовпропоную спробувати свої сили в іншій професії, а мені його дружина у відповідь: «Та Ви що?! Мій чоловік професійний охоронець, він закінчував курси, два місяці вчився!». Звичайно, всі професії важливі, але людина на якомусь етапі завмирає, їй нецікаво розвиватися. Якесь незрозуміле для мене явище.

- Ви давно, так би мовити, у вільному плаванні, але щось ще нагадує Вам про колишню службу?

- Не повірите, й досі залишилося відчуття самодисципліни. Хоч нині й не потрібно, але як і колись, прокидаюсь о 05:30 - це вже на підсвідомому рівні закладено. Можливо, з часом у когось і минає, але як і колись залишаюся вимогливим і прискіпливим до всього, що роблю.

- Як відпочиваєте у вільний час?

- Люблю полювання. Ні, тварин не вбиваю, цікавить сам процес - побродити по лісі, поспілкуватися з природою й друзями. Із настанням літа кожних вихідних ми з Денискою на природі – ходимо або в ліс по гриби, або на рибалку.

- Михайле Геннадійовичу, який подарунок очікуєте на День народження?

- Стафордширдського тер’єра. Тварин я обожнюю. Колись разом із нами жила пекінесиха, через 8 років вона померла в мене на руках. Після неї 13 років була стафордширдський тер’єр Рона. Не вірте, коли вам скажуть, що ці собаки агресивні. Можна сказати, що Рона виняньчила Дениску, вона йому була за справжню няньку, підтримувала, коли той вчився ходити. Але так трапилося, що її не стало. Важко було пережити. Одного разу біля магазину побачив маленького котика, породи «Русская голубая», запитав продавчинь, чий він. З’ясувалося, що безхатько, тож забрав додому. Тепер у нас живе кіт, пекінес й очікуємо на тер’єра.

Теги: Михайло Головльов

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.