Перейти на мобільну версію сайту


02.09.2020

СЛІД КРИЛОВА НА КАМ'ЯНЕЦЬКІЙ ЗЕМЛІ



15.jpg
Уявіть собі 64 роки робочого стажу, з них пів віку на керівних посадах, а взагалі на цій землі Володимир Крилов живе вже майже 80 років. Вісімдесят Володимиру Уляновичу буде 2 вересня. Він ще й досі працює, приносить користь суспільству, передає свій неоціненний професійний і життєвий досвід колегам, дітям і нащадкам. А ще він патріот міста. Володимир Улянович хороший керівник, добрий порадник, справжній люблячий чоловік, батько та дідусь.

Народився Володимир Улянович 2 вересня 1940 р. у м.Ліпкани (Молдова) в сім’ї службовців. 1954-1958 рр. – навчання у Камянець-Подільському індустріальному технікумі. Після закінчення його направили на роботу в м.Красний Луч Луганської області електрослюсарем у спецмонтажну дільницю «Вуглеавтоматика». 1961 р. повернувся до Кам'янця-Подільського, поступив на роботу на ТЕЦ слюсарем. 1963 р. вступив на перший курс Кам'янець-Подільського загально-технічного факультету Київського автодорожнього інституту. 1966 р. переведений до Київського політехнічного інституту, який закінчив 1969 р. за спеціальністю «Теплові електричні станції». 1966 р. – інженер-енергетик, а з1967 р. – старший інженер ПТВ ТЕУ Кам’янець-Подільської електростанції. З 1970 р. – директор об'єднання котелень і теплових мереж. З 1978 р. – заступник голови виконкому, а з червня 1985 р. – голова виконкому міської ради. Квітень-листопад 1990 р. – заступник, а потім перший заступник генерального директора комбінату будівельних матеріалів. Квітень 1998 р. – обраний першим заступником міського голови, з 2001 р. очолив КП «Міськсвітло» (згодом «Міськліфтсвітло»), а кілька років назад поступився місцем досвідченому енергетику Борису Чорному, сам теж залишився в «Міськліфтсвітлі» першим заступником керівника. Володимир Крилов Почесний громадянин міста.

ВІХИ ЖИТТЯ
...Найважчим роком у житті ювіляра був, безумовно, 1990-й. Демократичній і некомпетентній кам’янецькій владі професіоналізм Володимира Крилова виявився зайвим. Володимир Улянович мужньо витримав удар долі та, зализавши рани, вирушив піднімати комбінат будматеріалів. Йшли роки... 1994-го Володимир Улянович здійснює спробу повернутися
в «білу хату». Програвши вибори, не падає духом, продовжує займатися виробничою діяльністю.

...У міськвиконкомі його називають «Дедушка Крылов». Та й не дивно: тоді найстаршим зі складу керівників міста був Дмитро Васильянов. Володимир Улянович на це не ображався. Володимир Крилов – один із небагатьох керівників міста, який зробив значний внесок у комплексний розвиток Кам’янця. За його безпосередньої участі побудовано понад 500 тис.кв.м житла, ліквідовано квартири в підвалах, бараках, у комплексі вирішено питання інженерного забезпечення міського господарства об'єктами життєдіяльності. Він – безпосередній організатор реконструкції центрального проспекту міста, Нігинського шосе, скверів, здійснення природоохоронних заходів. Зокрема, закрито понад 200 котелень, які забруднювали повітряний басейн міста.

Володимир Улянович – людина, яка може поставити підлеглому конкретне завдання, проконтролювати та запитати про його виконання. Недбайливі знають, що Крилову локшини на вуха не навішаєш, тому й усі його розпорядження виконуються чітко. Особливо багато зроблено Криловим при забудові Жовтневого мікрорайону, спорудженні соціально-побутових об’єктів міста.

Згодом Володимир Улянович досяг пенсійного віку і пішов з посади першого заступника міського голови, але не сів вдома склавши руки, а пішов піднімати комунальне підприємство «Міськсвітло» з колін.

– Мені не звикати, – говорить Володимир Улянович. – Тоді потрібно було КП «Міськсвітло» виводити з кризи. Коли я очолив підприємство та ліфтове господарство, проблем було, як з рогу достатку: робота цих підприємств була розладнана, із 171 ліфта тоді працювали лише одиниці, висіли солідні борги, працівники не отримували зарплатні з вересня, а ліфтовики, причому висококваліфіковані механіки, взагалі порозбігались у пошуках кращої долі. Додайте сюди відсутність відповідного обладнання, запчастин тощо...

За стислий час нам вдалося налагодити організацію роботи комунального підприємства, розрахуватися з боргами, у т.ч. із зарплатні. Значну роботу проведено із введення в дію ліфтів. Тоді проблеми з ліфтовим господарством у місті стали надбанням історії. Позбутися, якщо не всіх негараздів у цій сфері, то принаймні їх переважної частини, дозволило створення спеціалізованого комунального підприємства «Міськліфтсвітло». Керівника підприємства Володимира Крилова по праву називають асом у комунальній царині. І воно й не дивно – віддати цій галузі майже 35 років...

– Міська влада разом з депутатським корпусом повернулися обличчям до питань освітлення та реконструкції вулиць, – говорить директор СКП «Міськліфтсвітло» Володимир Крилов. – Одразу після призначення, перш за все, вирішив провести реконструкцію освітлення вулиць Князів Коріатовичів, Лесі Українки, Домініканської, П’ятницької, Хмельницького шосе, проспекту Грушевського, майданів Польський ринок і Вірменський ринок, провулка Миколаївського.

Пишаюся тим, як працівники нашого підприємства здійснили підсвічування Старої фортеці, будівлі «Укрсоцбанку», міської Ратуші, Собору Олександра Невського та Георгіївського храму, приміщення міської ради та прапора України на його даху, як спалахують вечірні вогні в Старому місті, у скверах Танкістів і Гунській криниці. Завдяки цьому наше місто стало гарним і привабливим не лише вдень, але й уночі, що дуже важливо для розвитку туристичної галузі (згадати хоча б нічні екскурсії Старою фортецею!).

– Володимире Уляновичу, яке золоте правило керівника?
– Справжній керівник у жодному разі не повинен вважати себе кращим, важливішим, вищим за своїх підлеглих. До думки людей потрібно прислухатися обов’язково, адже одна голова добре, а дві – краще. Завжди намагався бути вимогливим до себе та підлеглих. Можливо, це звучатиме трохи жорстко, але армійський принцип «Не вмієш – навчимо, не хочеш – заставимо!» інколи є незамінним. Якщо ж людина одночасно нічого не вміє та навіть не хоче вчитися, тоді вже, безперечно, її потрібно замінити. Водночас завжди був на боці людей, разом з якими працював, намагався щось зробити для них. Це дуже допомагало мені працювати тоді, допомагає і нині. Крім того, люди знали: коли Крилов щось обіцяв, обов’язково дотримував слова. Також вважаю, що справжній керівник повинен бути зразком у поведінці для підлеглих, як командир на передовій, який разом з бійцями наступає на ворога. Тому, в який би час доби або року не траплявся надзвичайний випадок, часто прибував на місце першим. Усе це завжди об’єднувало навколо мене працівників. От і сьогодні з дружним колективом «Міськліфтсвітла» можу, як-то кажуть, і в вогонь, і в воду.

– Поділіться з нами своїми дитячими спогадами.
– Дитинство проходило в післявоєнні роки. Я з бабусею, мамою та сестрою мешкав на розі вулиць Тімірязєва та Червоного козацтва. Як і всі хлопчаки, бешкетував, ганяв у футбол, катався на санчатах, лижах і ковзанах. А на ковзанах на віть до школи їздив. Прив’язував їх до валянків і гайда вниз до парку, до восьмої школи. Ця школа тоді була суто чоловічою. Там я провчився 7 класів і вступив до індустріального технікуму.

Пам’ятаю важкі повоєнні голодні часи. З війни в пам'яті закарбувалася картинка... Ранок, Кам’янець бомблять, а я лежу в якомусь підвалі, з головою вкритий червоною ковдрою... Ще пам’ятаю, як поцупив у мами 50 рублів, накупив цукерок і роздав однокласникам. Така радість усім була, а ввечері, коли мама довідалася про мій вчинок, «літав» по кімнаті, потім забився під ліжко, щоб палицею не дістала мене... На літо мене із сестрою відправляли до родичів в село Отроків. Там разом із двоюрідним братом Едуардом пасли гусей. Якось завели їх у ярок, а вони взяли і полетіли. Як же мені тоді дісталося на горіхи!

Закарбувався в пам’яті 53-й рік, коли помер Сталін. Ми всі чомусь плакали. Пригадую також родинні походи на вибори, це було справжнє свято. У свята родини, друзі збиралися разом, і ми, дітлахи, веселилися, було дуже добре. Вчився я добре завжди, наука мені легко давалася.

ГОРДІСТЬ КРИЛОВА
– Разом з дружиною Євгеною Данилівною виховали двох дітей – Юрія та Олену, маємо трьох онуків і двох правнуків. Син закінчив наше військове училище, донька – педінститут, у неї двоє дітей. Її старший син – мій тезка, менший, Максим, працює головним інженером КП «Кам’янецький парк». Юрина донька Анастасія мешкає в Києві. Вона зробила мені
подарунок, хоч уже і після мого дня народження, – народивши 3 вересня 11 років тому правнучку Машеньку. А старшій, Катрусі, вже 15.

За словами Володимира Уляновича, він строгий батько та дідусь, хоча балувати своїх близьких інколи намагається. Юра вже 22 роки очолює міське управління з надзвичайних ситуацій, має звання полковника і є «Заслуженим працівником цивільного захисту України»

– Які ваші пріорітети в житті?
– Головне – мати ціль у житті та впевнено до неї йти. За цим йдуть успіхи в роботі й родині. Оскільки працював на керівних посадах, від цього дещо страждала сім’я. Йшов на роботу – діти ще спали, приходив – уже спали. Проте маю надійний тил. Дружина завжди розуміла та підтримувала мене. Це дуже важливо в житті чоловіка. Я дуже вдячний своїй половинці Женечці, ми разом, як кажуть: «…і в горі, і в радості», вже 59 років.

СИН ПРО БАТЬКА
– Тож яким запав у душу Вам образ батька, якщо повернути погляд у часи дитинства, юності? – запитую у Юрія Володимировича.
– Мені пригадується випадок, який трапився за часів, коли батько був головою міськвиконкому. Одного разу у місті сталася аварія, десь прорвало труби теплопостачання. Тоді батько одягнув гумові чоботи, робочий одяг і пішов на роботу. З'явився додому він через 10 днів і вигляд його мене вразив – відросла борода, був дуже втомлений, потім два дні спав.

Батько дуже полюбляє щось майструвати своїми руками по господарству. У нього неабиякі інженерні здібності, інколи щось таке змудрує, що й досвідчені майстри дивуються. Щодо того, який батько вдома, Юрій відповів: «Дуже різний. Все залежить від того, як йдуть справи на роботі. Може на чиєсь прохання спершу різко відповісти «ні», а згодом, через декілька днів, прийняти інше рішення, ще й додати пораду. Полюбляє один вираз, який, здається, є його кредо:
«Весь мир обойдешь, а неправдой мил не будешь».

Коли працював директором комбінату будматеріалів, пригадується, йшов з дому о 4-ій ранку, а приходив пізно вночі. Інколи був такий втомлений, що й не міг говорити».

Напевне, не може людина бути в одній справі старанною, а в іншій – навпаки. Можливо, це і є одна із якостей, що складають секрет успіху Володимира Уляновича. Роздумуючи над особистістю свого батька, Юрій Володимирович робить висновок, що «втриматися на плаву» його батькові допомагає те, що він завжди дотримується однієї життєвої лінії, якій ні разу не схибив. Завше, коли він щось замислив, наполегливо йшов до мети.

Цілеспрямованість, яка згодом переросла у талант керівника-організатора, є запорукою його успіху. Ці якості, можливо, викувало важке повоєнне дитинство. Адже йому довелося зазнати в житті всього – і голоду, і розрухи. Батько Володимира Уляновича загинув на фронті. Разом з мамою був за господаря, виховував молодшу сестру. Отож, згодом всього доводилось добиватися самотужки. Самостійності навчив і мене.

– Хоч сьогодні я є керівником управління, хоч дехто і не повірить, все ж мої успіхи – то моя праця. Батько мені небо не прихиляв. Він – дуже принциповий і завжди говорив: «Я всього досягав сам, і ти доводь сам, на що здатний». А в цілому, бути сином керівника теж нелегко. Адже те, що могли дозволити собі інші, я не міг. Аби «не заплямувати честі батькового мундира», доводилося тримати себе в руках і самому бути взірцем гарної поведінки.

Теги: Володимир Крилов

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.