Перейти на мобільну версію сайту


02.07.2020

СЕРГІЙ КОПИЛОВ: НАУКОВЕЦЬ ІЗ ДУШЕЮ БДЖОЛЯРА

З 12 червня, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України, ректором Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка строком на п’ять років призначено доктора історичних наук, професора Сергія Копилова. Сергія Анатолійовича обрали на цю посаду за конкурсом, відповідно до статті 42 Закону України «Про вищу освіту». Це вже другий ректорський термін, який, на думку очільника вишу, буде ще більш плідним та результативним.  

Про роботу в університеті, стратегію розвитку закладу, а також про мрії і сподівання, дитячі спомини та улюблений відпочинок поговорили з Сергієм Копиловим у проєкті "Справжній чоловік".  

- Сергію Анатолійовичу, ректорська робота не з легких. Як вдається справлятися з такими об'ємами, адже під Вашим керівництвом знаходиться майже тисяча працівників? 

- Усе це злагоджена командна робота. Ми маємо чітку програму, за якою працюємо, та, відповідно, стратегію розвитку навчального закладу на найближчих п'ять років. Команда ректора - це кваліфіковані, комунікабельні заступники відповідних напрямків, декани факультетів, керівники підрозділів, завідувачі кафедри, та й навіть звичайні технічні працівники, від яких залежить і охайність закладу, і перше візуальне враження про виш. Обсяг робіт величезний, особливо в наш час, коли увесь світ зіштовхнувся з такою екстремальною ситуацією як коронавірус. Потрібно приймати виважені рішення. Надаю перевагу тим, які прийняті після обговорення з членами команди.  

- Щодо стратегії розвитку, про яку Ви говорили. Яка вона на найближчі п'ять років? 

- Задля втілення в життя цінностей університету, ми визначили основні пріоритетні стратегічні напрямки його розвитку. Це удосконалення системи управління, розвиток кадрового потенціалу, удосконалення та розвиток освітньої діяльності, модернізація наукової та інноваційної діяльності, розширення й поглиблення міжнародної співпраці, розвиток студентського самоврядування, соціальний захист працівників і здобувачів вищої освіти, збереження та зміцнення матеріально-технічної бази. Основні пріоритети розвитку - це забезпечення освітньої діяльності закладу на сучасному рівні, який відповідає найкращим європейським стандартам з людиноцентричним, студентоцентричним акцентами. 

Плануємо залучити до навчання в університеті громадян іноземних країн, є вже попередні домовленості з африканськими та азійськими країнами. Найбільше користуються попитом серед іноземців такі спеціальності, як готельно-ресторанна справа, туризм, менеджмент у сфері економіки, тренер з видів спорту. На жаль, українська мова, національна історія мало цікавить. З європейських країн ми співпрацюємо зі Словаччиною щодо можливого навчання за спеціальністю "Корекційна педагогіка". 

- У зв'язку з цьогорічним карантином вступна кампанія має певні особливості. Які вони? 

- Вступна кампанія, відповідно до рекомендацій профільного міністерства, розпочнеться 1 серпня і триватиме впродовж першої декади вересня. Зарахування на денну форму для першокурсників буде проходити до 6-го числа включно, а навчальний процес розпочнеться 14 вересня. Для студентів інших курсів навчання традиційно розпочнеться 1 вересня за розкладом. Сподіваємося, ситуація стабілізується, хоча розглядаємо рекомендації міністерства щодо використання елементів змішаного навчання, наприклад, у дві зміни, щоб була менша концентрація студентів в одному місці. 

- Ваш час ректорства почався в 2013 році й припав на досить складний період - і зменшення кількості студентів, демографічна криза, і нестабільна економічна ситуація. Як вдалося не тільки втриматися на плаву, а й увійти до когорти лідерів? 

- Історичні традиції, високий рівень науково-педагогічних працівників дозволив забезпечити належну якість освітнього процесу. Університет знаний в Україні та Європі, особливо за окремими спеціальностями. Наприклад, 44 студента випускника факультету фізичної культури були учасниками Олімпійських ігор, 14 з них були призерами. На останній Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро двоє студентів отримали срібні нагороди. Є наступність у спортсменів, до прикладу, учасник Олімпійських ігор Геннадій Білодід пропонував своїй доньці єдиний заклад для вступу - це К-ПНУ. І Дар'я Білодід сьогодні є лідером української команди з дзюдо, вона виборола олімпійську ліцензію. Жан Беленюк, нинішній народний депутат України також у нас навчався. І таких прикладів є багато. Славна історія приваблює студентів. Крім того, унікальне наше місто, воно цікаве для молоді. 

- Сергію Анатолійовичу, чим відрізняються студенти сьогоднішні від тих, які, до прикладу, навчалися років 15-20 тому? 

- Нинішні студенти виховувалися зовсім в інших умовах, коли перед їхнім обличчям були комп'ютери, телефони. Вони з дитинства це сприймали як необхідність. І ви, і я виховувалися інакше, коли основним джерелом інформації була преса, книжки, згодом - телебачення і радіомовлення. Зараз процес діджиталізації охопив всі сфери, в тому числі і освітню. Це нормально. Раніше ми шукали інформацію, а тепер інформація шукає нас. Треба сприймати все критично, оцінювати. До слова, без аналітичного мислення історика не може бути. 

- Ви виросли в педагогічній родині, тож, думаю, іншої професії не уявляли. Але, слідкуючи за Вашою біографією, можна зробити висновок, що Ви більше науковець аніж педагог. 

- Мені було два місяці після народження, як мої батьки переїхали зі Слов'янська до Кам'янця-Подільського. Ми жили в гуртожитку, що на Лесі Українки. З дитинства в мене були перед очима полиці з книжками - художня і наукова література. Можливо, це і визначило інтерес. Історія Болгарії, історія зарубіжної літератури, яку мама викладала, ну, а науковець і педагог у вищій школі поєднуються. До речі, 1987 року стажувався в Софійському університеті (Болгарія), 1988 захистив кандидатську дисертацію на тему: «Участь Робітничої молодіжної спілки у зміцненні народно-демократичного ладу в Болгарії (1944—1947 рр.)».  

- На Вашу думку, наука сьогодні знаходиться на достойному рівні? 

- Українська наука перебуває на належному рівні, особливо в галузі гуманітаристики. За роки незалежності зроблені величезні кроки в напрямку розвитку. Цілі сфери, напрями дослідження, які в радянський період залишалися поза увагою, були досліджені не лише академічними вченими, а й науковцями університетськими. 

- З 1988 року Ви працюєте в університеті - спочатку асистент, потім старший викладач, доцент, професор. З 2002 року були деканом історичного факультету, з 2006-го - завідувачем кафедри всесвітньої історії. І ось уже другий термін, як ректор. За довгий час педагогічної кар'єри Ви виростили й виховали не одне студентське покоління. Могли зразу визначити серед студентів першокурсників, ким будете пишатися? 

- Однозначно. Будучи ще асистентом і заходячи в аудиторію, таких людей було видно одразу за їхньою активністю, ерудицією. Чимало моїх учнів уже є і докторами наук, багато працюють і в нашому університеті, також на керівних посадах. Перший проректор університету, декан історичного факультету, завідувачі кафедри - колишні студенти, яких я навчав. Успішних видно відразу, принаймні після перших проведених занять. 

- Сергію Анатолійовичу, історичний факультет без перебільшення унікальний. На рівні держави виростив плеяду істориків. У чому, на Вашу думку, секрет такого успіху? 

- По-перше, це один із найдавніших факультетів університету, який був створений в 1918 році і залишався та функціонував усі періоди діяльності навчального закладу. Він має свої традиції, напрацьовані особливо в повоєнний період. Сталося так, що фундатором цього факультету в 60-их роках, коли він був як історико-філологічний, а потім став історичний, були відомі вчені, які не залишалися осторонь подій, пов'язаних з незалежністю України. Зокрема мова йде про професора Леоніда Коваленка, який до цього працював в Інституті історії Академії наук. Він підбирав і запрошував кадри звідусіль. Так, до Кам'янця переїхав молодий науковець із Житомира, нині професор Іон Винокур. Коваленко запросив мого батька, тоді випускника Чернівецького університету. Також Бориса Кушніра, який викладав у Жванецькій школі, та інших педагогів. Таким чином був сформований кістяк, а згодом найкращі випускники, як правило, залишалися працювати на кафедрі. 

Приблизно 95% викладацького складу цього факультету сьогодні є його випускниками. Колишній ректор вишу, професор Олександр Завальнюк, колишні і чинні завідувачі кафедри - вони всі є випускниками цього факультету. Тож це було правильно. Факультет пишається і своїми випускниками. Я назву лише двох - директор Інституту історії України НАН України Валерій Смолій, його однокурсник - професор Руслан Постоловський, ректор Рівненського державного гуманітарного університету. 

- Але при цьому всьому Ви не навчалися в Кам'янці-Подільському, а закінчили Київський національний університет ім.Т.Шевченка. 

- Батько тоді був ректором педагогічного інституту, і сказав мені: "Не дуже буде добре, якщо ти будеш навчатися в закладі, де я працюю". Визначили - Київ. Я не шкодую. На той момент це був один із кращих історичних факультетів Радянського Союзу, там працювали надзвичайно кваліфіковані педагоги, будемо говорити "зірковий" викладацький склад. Більшість з них уже пішли з життя або не працюють. Мені свого часу пропонували залишитися працювати в університеті Шевченка, потім - в інституті історії, але великі міста мене не приваблювали.  

- Вам, як історику, який період найбільш цікавий? 

- Мені цікавий новітній період історії, після Першої світової війни і до завершення Другої світової війни. Він відділений від сьогодення кількома поколіннями, і можна переосмислити, висловити міркування, які не будуть зачіпати людей, які брали участь у цих подіях, і вони боляче на це не будуть реагувати. Як правило, історики не надають перевагу дослідженням нещодавніх подій. Якісь зауваги, аналізи можуть робити лише політологи. Я, до речі, викладаю новітню історію країн Європи і Америки 1918-1945 років. Маю підручник та кільканадцять посібників по цьому курсу. 

- Побутує думка, що історія повторюється. Це так? 

- Якщо мається на увазі цей період, про який ми говоримо, міжвоєнний, він був насичений конфліктами. І сьогодення теж відзначається подібними конфліктами між мега державами - Сполучені Штати, Китай і Росія, які мають своїх союзників. Щодо світової війни, то нею ніхто не зацікавлений. 

- Вам колись хотілося бути не спостерігачем, а учасником історичних подій? 

- Учасником? Та ми всі є учасниками історичних подій. Хтось - активніше, хтось - пасивніше. Активніше - це брати участь у політичному житті. Якщо є довіра людей до певного політика чи кандидата в депутати, то, переконаний, він має її виправдати, інакше, навіщо цим займатися? 

- Якби була машина часу, Ви, як історик, у якому б столітті жили? 

- У нинішньому, тому що ми знаходимося на межі різних епох. Мені здається це цікаво жити в постіндустріальну добу, коли рушійною силою є не фізична сила, не машина, а інтелект. Цікаво спостерігати, як змінюється суспільство. 

- Сергію Анатолійовичу, Ви є уособленням поміркованості, виваженості та стабільність. Є щось таке, що Вас може вивести з себе? 

- Я не сприймаю непорядність і підступність. Намагаюся уникати спілкування з такими людьми.
 
- А які риси мають бути в людей, з якими б Ви однозначно спілкувалися? 

- Насамперед це інтелігентність, порядність і відвертість. Людина повинна відразу висловлювати свої думки і говорити як воно є, а не ховати камінь за пазухою.  

- Оглядаючись назад на прожиті роки, можете сказати, якими досягненнями пишаєтеся? 

- Підготовленими кадрами, кандидатами наук. Однозначно пишаюся своєю донькою, своїми онуками. 

З побутових радостей, то пишаюся своїм садком на дачі і городами, навіть змагаємося з сусідом в кого краще (сміється). Пишаюсь, що в мене росте і плодоносить лохина, її важко розвести в наших умовах. Посадив інжир, він росте і не мерзне. Цього року навіть посадив хурму. 

- Узагалі, де полюбляєте відпочивати? 

- На дачі і на пасіці. 

- То Ви пасічник? 

- Так, з 1991 року. Маю 25 бджолосімей. До цього заняття мене заохотили, на жаль, уже покійні Борис Кушнір і Петро Ткачук. Вони були давніми друзями і в селі Станіславівка тримали разом пасіку. Коли я сказав, що хочу водити бджіл, вони мене запросили, показали все як робити. А наприкінці дня Борис Михайлович підписав (у мене ця книжечка вдома є): "Засвідчую, що Сергій Копилов пройшов курс молодого бджоляра і може водити бджіл". Майже 30 років безперервного стажу. Я їм безмежно вдячний за цю науку. 

- Хто ласує ректорським медом? 

- Я дарую його колегам по кафедрі, мед люблять домашні. 

- Сергію Анатолійовичу, а Ви в житті що найбільше любите? 

- Спокій, стабільність. Пасічники повинні це забезпечувати (посміхається). Навіть до бджіл не можна йти з поганим настроєм, вони це відчувають. Маєш повністю віддатися цій справі. Щоб уявляли, бджолина сім'я - це 40-50 тисяч комах, а якщо перемножити на 25, то можна зрозуміти, скільки в мене бджіл. 

- Рій доводилося ловити? 

- Однозначно. І на дерево лазив. 

- Готувати любите? 

- Коли був студентом, довелося навчитися готувати. Жив у гуртожитку, а це величезний життєвий досвід. Коли ми з колегою щось готували, збігалося поїсти пів гуртожитку. Зі студентського життя залишилася одна звичка - я дуже швидко їм, якщо не встигнув, значить прогавив (сміється). 

- З дружиною познайомилися в студентські роки? 

- Так. Тоді студенти їздили на підтримку народного господарства, і нас відправили в Очаків збирати виноград. Там ми з Іриною і познайомилися. 

- За що вона впала Вам в око? 

- Спокійна, врівноважена, виважена. 

- А хто головний у сім'ї Копилових? 

- Напевне, господар сім'ї. 

- Якби можна було обирати іншу професію, ким би Ви стали? 

- Не замислювався над цим, але, можливо, реставратором книг. 

- У Вас велика бібліотека? 

- Так, мабуть зо три тисячі екземплярів. Я не можу точно сказати, вона в мене розпорошена - і в університеті, і на дачі. 

- Є якісь книги особливо цінні для Вас? 

- З автографами авторів, вони найцінніші. 

- Власних книг скільки маєте? 

- Науковий доробок - понад 300 наукових праць, шість монографій, один підручник, 50 навчально-методичних посібників. 

- Якщо випадає вільна хвилина, що читаєте з художньої літератури?
 
- Люблю сучасну українську літературу, віддаю перевагу спеціалізованій літературі. Люблю читати Хемінгуея, Ремарка, Шолохова, коли автор є учасником подій, які описує. Також подобається Костенко, Забужко. Палітра сучасної української літератури надзвичайно багата. 

- Наостанок, яка формула успіху Сергія Копилова? 

- Мені колись батько казав і я це повторюю: "Поспішай людям робити добро". Якщо можеш, зроби, бо завтра людині може бути непотрібно. І я намагаюся дотримуватися цієї життєвої філософії.

Теги: Сергій Копилов, #СправжнійЧоловік, К-ПНУ

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.