Перейти на мобільну версію сайту


21.04.2020

РОМАН КІФЛЮК: "НАЙПЕРШЕ, НАМ БРАКУЄ СТРАТЕГІЧНОГО БАЧЕННЯ"

Кар'єру корінний кам'янчанин Роман Кіфлюк розпочинав в органах місцевого самоврядування, працював у Кам'янець-Подільській міській раді. Згодом пішов на підвищення. У столиці занурився в медійну галузь, довгий час був начальником управління контролю та аналізу телерадіомовлення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. А нещодавно написав заяву на звільнення...
Дізнавшись цю новину, подумала: "Напевне, пішов у вільне плавання". А от і ні - готується до нового старту.

Він завжди таким був - цілеспрямованим і наполегливим. Постійно в пошуках нового - стандартів, реформ, досвіду. Численні міжнародні стажування, життя громадське і політичне так тісно перепліталися, що, здавалося, вже ні на що не вистачить часу. А його вистачало - і на сім'ю, і на улюблений спорт. Колись у Кам'янці-Подільському він був чемпіоном міста з шахів, а от у столиці захопився бігом. Досі він продовжує грати в шахи, у яких вже тричі здобув чемпіонство світу з кібер-шахів у складі збірної України. Також пише вірші, готує вже третю збірку до друку, а восени планує пробігти черговий марафон. 

Здається, марафон - це про нього. Тож цікаво, який він у Романа Кіфлюка сьогодні - спортивний, громадський, медійний чи політичний?

- Романе Миколайовичу, почнемо з політики, тим паче, що цього року на місцевому рівні це вкрай актуальна тема. Бажання знову балотуватися на голову м.Кам'янця-Подільського не виникає? Чому?

- Двічі в одну річку? Ви не перші, хто звернувся до мене із цим питанням. Але від минулого балотування пройшло 14 років. Тоді це був чудовий досвід. Зараз перебуваю на порозі кардинальних змін у своїй професійній діяльності. Проте про повернення до рідного міста поки ще не думав. Гадаю, що ще не повністю себе реалізував на державному рівні.

- Чи можна змінити нинішню систему управління, щоб уникнути так званого кумівства, чи українці приречені з цим жити?

- Як у анекдоті. Ми, українці, хочемо у цьому житті лише дві речі: щоб усе було по-чесному, і кщоб кум міг вирішити всі проблеми. Прикро, але система державного управління нині переживає серйозну кризу. І це стосується усіх щаблів. З одного боку ми хочемо, щоб на службі працювали професіонали, з іншого боку - обурюємося високими зарплатами. У свою чергу, низова та середня ланка не отримують і близько ринкових зарплат. Але саме вони готують проекти документів, з якими потім керівники звітують перед суспільством. Молодь на низькі зарплати не хоче йти працювати на державу. Конкурси та просування не завжди проходять справедливо. І це лише частинка проблем величезного айсберга, які на поверхні. А їх насправді набагато більше. Проте не вся система зіпсована, на держслужбі достатньо професіоналів, ентузіастів, які вболівають за долю країни, але, на жаль, вони очевидно не в більшості. Державну службу потрібно кардинально реформувати, згідно з викликами часу. Кому вистачить для цього сил та мужності? Важко сказати, бо як показує досвід, система настільки стійка та витривала, що більшість реформ просто не витримують із нею конкуренції.

Але переформатування системи не може відбутися лише згори. Від звичайних працівників також надзвичайно багато залежить. Тут, на мою думку, надзвичайно згубним є інстинкт самозбереження. З одного боку це добра якість, але не в цьому випадку. Такі люди не бажають змін, за будь-яку ціну тримаються за свою посаду, навіть якщо вона не велика, і зовсім не має корупційного чинника. Вони вважають, що ініціатива карається, і з усім погоджуються з керівництвом. Я вже мовчу, якщо до цього чинника ще додається конфлікт інтересів. Тоді навіть найкраща реформа наштовхується на шалений супротив. І навіть найкращу стратегію може поховати виконавець на кінцевій ланці, якщо він не зацікавлений у її успіху. Та й не слід забувати, що і від самих громадян також багато залежить. "Моя хата скраю" - не найкраща позиція сьогодні. Замовчуючи проблеми, порушники залишаються безкарними і укріплюються у своїй впевненості, що вони боги, на своїх посадах, маленькі, але боги. Ось це, здавалося б, замкнене коло потрібно розірвати.

- Ви чимало подорожували, бачили життя та устрій інших країн. Що із позитивного досвіду хотіли би втілити в життя, якби мали всі важелі впливу?

- О, це моє улюблене запитання. Найперше, нам бракує стратегічного бачення. Куди ми йдемо? Якою буде наша країна, місто, селище за 10-15 років. Виборча система налаштована таким чином, що далі 5-річки мало хто заглядає. Але стратегія - це основний документ для ухваленняк2 бюджету. В Канаді бюджет на наступний рік ухвалюють у січні, а не наприкінці року. Грошей ніколи і нікому не вистачатиме, але лише стратегія визначає пріоритети. Хто скаже куди рухається зараз країна? Кожна оцінка є суб'єктивною. Хтось володіє більшою інформацією, хтось меншою, хтось може прогнозувати, хтось ні. Але насправді громадяни не мають здогадуватися, що буде завтра. І тут ми логічно добираємося до такого питання як довіра. Рівень довіри громадян до держави, інституцій, один до одного нині надзвичайно низький. І кожен має на те безліч причин. Проте без високого рівня довіри неможливо побудувати розвинуту країну. Рівень довіри впливає на все: на функціонування банківської системи, на ефективність реформ, переконаність, що держава працює для тебе, а не щоб лише використати тебе. Тобто на всі речі, які безпосередньо впливають на розвиток держави. Виходить якесь замкнуте коло, так. А вихід тут лише один - лише максимальна прозорість і високий рівень комунікації можуть збільшити та зміцнити рівень довіри. Громадяни мають точно знати, чому і як ухвалюється рішення, хто за що відповідає і якими наділений повноваженнями. Куди пішли державні гроші, і яка собівартість тієї чи іншої послуги. Фактично це і є демократія. Точно знати, а не здогадуватися. Бо якщо цієї інформації немає, то її подають інші, у тому вигляді, яка часто дуже далека від правди. Тому ось моя теорія успіху: стратегія-прозорість-довіра.

- На Вашу думку, сьогодні ми програємо інформаційну війну чи взагалі не вміємо воювати?

- Я не вважаю, що ми програємо інформаційну війну. Якби ми її програвали, то вже б не було такої країни як Україна. Це також один із елементів інформаційної війни - переконувати громадян, що все погано, що ми все програємо, недолугі, не вміємо ні жити у власній країні, ні захищати її. Але це не так. Чи ми виграємо інформаційну війну? На жаль, це також далеко на так. Але ми навчилися воювати. І нині володіємо унікальним досвідом. Гадаю, що саме зараз прийшов час не лише оборонятися, а й іти у наступ на інформаційному фронті. І для цього у нас є багато ресурсів. Та й це справа не лише держави та її керівників, але і кожного з нас. Високий рівень критичного мислення може подолати багато інформаційних проблем. В Україні зараз є багато проектів із медіаграмотності та розвитку критичного мислення, але вони не є системними, і лише частково впливають на проблему.

к3Державна інформаційна політика, як і більшість інших, про що я говорив вище, зараз викликає багато питань. Куди ми рухаємося? Що буде за 5-10 років. Невідомо. Але останні дії влади у цій сфері викликають багато запитань. І здобутки останніх років, а це і кіно, і українська пісня, підтримка культурних проектів, суспільного мовника зараз під великим питанням існування в принципі. І це не може не викликати занепокоєння. Але все ж до остаточної поразки на інформаційному фронті ще далеко, моя особиста думка. Та боротьба нас чекає рішуча, оскільки ворог, який п'ять останніх років вичікував, зараз пішов у масований наступ. Просто відсидітися, очікуючи хто переможе, тепер не вийде. Існування країни залежить від кожного з нас.

- Як колишній керівник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, як вважаєте, чого не вистачає сьогодні ЗМІ, особливо регіонального рівня?

- Я гадаю, що у нас на ринку ЗМІ перенасищення гравцями. І це не дає змоги створювати достатньо контенту, який може конкурувати між собою. Ця проблема існує як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівні. Коли власники створюють телеканал чи радіостанцію для захисту своїх бізнес інтересів, чи просуванні свого бренду, чи вирішення тих чи інших політичних питань, зазвичай про якісний контент, який відповідає журналістським стандартам, мова не йде, а про розвиток творчої складової взагалі мовчу. Окрім того, останнім часом, із розвитком нових технологій, великою популярністю соціальних мереж, коли будь-який школяр зі смартфоном може стати своєрідним медіа-аворитетом для своєї аудиторії, традиційним ЗМІ складно конкурувати в сучасному світі. На додачу закон про роздержавлення ЗМІ позбавив багато місцевих видань державного фінансування, й до нових реалій не всі були готові. 

Часто місцеві медіа закидають, що у регіонах не так багато подій відбувається, про що ж писати, щоб бути цікавими аудиторії. Але зі свого боку скажу, що восени відвідував одну редакцію місцевої газети у м.Кальмар, Швеція. Та от на місто із чисельністю мешканців 65 тис., а всього в районі проживає 180 тис., місцева газета "Барометр" виходить накладом у 40 тис. примірників обсягом у 40 сторінок ЩОДЕННО. Так, у них теж є проблеми, і у них щорічно зменшується кількість підписників, вони частково перейшли в онлайн, їм також треба конкурувати із соцмережами, які відбирають у них значну частку реклами. Але все ж вони й досі є одним із найпотужніших джерел інформації для мешканців своєї громади, які хоч і почали жити в новітньому світі, але дуже сильно поважають традиції. Окрім того, якість журналістських розслідувань не дає розслабитися місцевій владі, а громаді відчувати, що "Барометр" як десятиліття раніше й досі стоїть на сторожі їхніх інтересів. І це також своєрідне замкнуте коло, яке, гадаю, ніхто зі шведів, які живуть у Кальмарі, не хоче розривати.

Гадаю, що ринкова економіка все має розставити на свої місця. Так, виживає сильніший. І цікавіший. Не хайповіший, а справді цікавіший, який ставить соціальну відповідальність за свої слова вище за одноразовий заробіток. Дотримання журналістських стандартів та етичних норм має стати не лише декларацією на папері. Бо дивно очікувати на довіру від аудиторії, якщо видання "джинсує" на користь влади чи якогось із бізнесів, за гроші під час виборів заплющує очі на порядність, а потім дивується чому їх не купують після виборів. А також тут не слід забувати і про наших громадян, які ще не всі відійшли від совкового бажання все отримувати на "халяву". Для чого платити за місцеву газету, яка виходить у четвер-п'ятницю, якщо про те саме у понеділок-вівторок можна прочитати в інтернеті. Але, я вважаю, що за якісний матеріал все ж люди будуть платити, тому що якісний продукт завжди був затребуваний, так само буде і цього разу.

- Багато хто стверджує, що нинішня влада за рік роботи показала нульовий результат. Ви також такої думки?

- Щоб виставляти якісь оцінки, потрібно спочатку визначитися за якою шкалою ми оцінюємо. Що саме є критерієм оцінки, які показники. Не хочу бути експертом з усіх галузей, як більшість користувачів соцмереж, які водночас надзвичайно обізнані в питаннях економіки, вірусології, а в політичних питаннях - взагалі мега експерти. Гадаю, що кожен має відповідати за свою справу. Як медіа-експерт, скажу, що в сфері захисту інформпростору за останні 6 років було зроблено багато. Так недостатньо, але і не мало. На мою суб'єктивну думку, ми могли досягнути більшого прогресу. Та зараз питання стоїть по-іншому. Ситуація виглядає так, що інформаційна політика за останній рік викликає сильне занепокоєння. Відкотитися назад можна дуже легко, а відвойовувати по новому доведеться набагато складніше. І я знову повернуся до питання стратегії. Законопроект "Про медіа", який міг бути ухвалений у турборежимі восени, і проти якого виступали окремі гравці медіаспільноти, насправді дуже потрібний. У ньому закладені багато важливих і нагальних питань, які регулюватимуть медіасферу в новітніх умовах і викликах. Проте нині якось взагалі питання щодо його ухвалення кудись зникло із порядку денного. Тому продовжу, куди ми рухаємося? Як реагувати на сучасні виклики із архаїчним медіазаконодавством, яке ухвалювали 15 років тому, і про воєнну ситуацію, яка нині є проблемою номер 1, у ньому немає практично жодної згадки. Краще погана стратегія сьогодні, ніж ідеальна завтра. Краще дуже погана стратегія, ніж відсутність будь-якої стратегії.

Відсутність чітких відповідей на загрози, вважаю, на сьогодні найбільшою проблемою. 
Загалом, переконаний, що проблемним питанням телерадіомовлення потрібно присвятити окрему розмову, і не одну. Щодо інших питань можу хіба що відповісти як громадянин: результат звісно не нульовий, але поки що можу виставити лише негативну оцінку. Але й на фоні цього були успішні проекти в окремих сферах. Проте для українців "зрада", навіть там де її близько немає, дуже важлива. Тому так мало позитиву в нашому житті. І свою негативну роль у цьому також відіграло наше телебачення. Подекуди в погоні за хайповим матеріалом, який аж ніяк не є показником загальної картини, а лише окремим випадком, бажання високих рейтингів перемагало, тому негативний матеріал став нормою. Я не кажу, що проблеми треба замовчувати, але і хвалити себе також треба вміти. Це не менше важливо.

- Що потрібно мати, щоб бути успішним мером Кам'янця-Подільського?

- Звісно, що міський голова не може бути спеціалістом з усіх питань, крім одного. Мер міста має бути сильним менеджером, який зможе успішно реалізувати проект - управління містом. Для цього потрібно зібрати кращих фахівців у важливих для міста галузях і організувати їхню роботу. Дуже важливо для міського голови знайти мотивацію працювати якнайкраще на благо міста не лише для своїх колег, але і для спеціалістів найнижчої ланки. Адже виключно по тому як вони спілкуються та співпрацюють із громадянами останні оцінюють діяльність міської влади. 

І хоча мер це не президент, з ним легше поспілкуватися, та все ж такі нагоди трапляються не часто. Тому налагодити ефективну систему комунікації із мешканцями міста має стати одним із пріоритетів. "Сюрпризи" із незрозумілими проектами рішень виконавчого комітету чи міської ради мають назавжди відійти у минуле. Такі речі примушують громадян сумніватися у ваших добрих намірах навіть тоді, коли все чесно і прозоро. А втрачена довіра через такі проекти відновлюється не скоро, якщо відновлюється взагалі. 

Не менш важливим для міського голови є підтримка міської ради, оскільки без такої підтримкик4 навіть найпрогресивніша міська політики може перетворитися на боротьбу з вітряками. А бурхлива діяльність так і залишиться діяльністю із незрозумілими результатами. І тут ми також дісталися до надважливого питання - встановлення критеріїв оцінки. Чому важливого, тому що багато політиків надзвичайно бояться цього аспекту. Навіть у тих містах, де є стратегія, не в усіх стратегічних планах є такий розділ, як критерії оцінювання. Погодьтеся, що це дуже зручно, декларуєш 3-4 напрямки розвитку, а потім береш якісь результати, які більш-менш підходять до тих напрямків, і видаєш їх за свої успіхи. У нас дуже часто люблять робити оцінку, порівнюючи із якимось попереднім періодом, чи вибирати між поганим і ще гіршим. Але цей підхід, на мою думку, є хибним. Порівнювати потрібно виключно зі стандартом, до якого ви прагнете. Бо бути трішечки кращим за дуже поганий варіант - слабка втіха. Насправді оцінити можна все, але тоді доведеться відповідати за свої слова. Чіткі правила гри, а також послідовність у своїх діях, дозволять громаді усвідомити, що вони такі ж господарі свого міста, і що їх участь у міських процесах є важливою та затребуваною, а не лише "для галочки". 

Неможливо побудувати суспільне благо за чийсь рахунок, тому тут потрібно враховувати всі зацікавлені сторони. Це в теорії, на практиці ж бувають різні ситуації. Та все ж я мрію, що одного разу ми побачимо вибори на підставі реальних програм розвитку. А не лише популістсько-слоганові рибацькі історії, в які чомусь продовжують вірити наші люди. Давайте пофантазуємо. Уявіть лише на виборах міського голови кандидат: пропонує свою стратегію розвитку на 5-10 років, із чіткими планом реалізації (бізнес-план) та чіткими критеріями його реалізації. І цей план автоматично затверджує міська рада одразу після перемоги кандидата.
Переконаний, що рівень довіри та поваги до міської влади напряму залежатиме від успішності реалізації цієї стратегії. І дати своє бачення цій успішності буде складно, адже кожен зможе оцінити її згідно з затвердженими критеріями.

Лише за чітких правил і усім зрозумілими критеріями, можуть з'явитися сильні інституції, які будуть невілювати кумівство. А загалом, управління містом достатньо складний проект. До нього треба бути добре підготовленим. Також треба вчитися, але якщо сподіватися, що вчитимешся по ходу, то усіх чекає прикре розчарування. Для порівняння візьму за приклад участь у марафонні. Треба бути дуже наївним, щоб сподіватися пробігти 42 км без підготовки, або навчитися долати таку відстань під час власне забігу. Особисто я наважився записатися на участь у марафоні лише після 3-х років наполегливих тренувань. А керування містом аж ніяк не простіша справа за марафон.

Теги: Роман Кіфлюк, місцеве самоврядування

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.