Перейти на мобільну версію сайту


21.11.2014

МАКОГОНЮК ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА МАКОГОНЮКА

Справжня жінка, любляча донька, дружина, мама й бабуся Людмила Макогонюк 18 листопада відзначає свій День народження. Колеги по роботі називали її Залізною леді. Людмилу Іванівну поважали за працелюбність і вміння знайти спільну мову. Ця симпатична жінка віддала державній службі 20 років та звідти пішла на заслужений відпочинок. Багаж її знань можна використовувати й сьогодні, але якби молодь хотіла всмоктувати примудрощі життя, вона би з радістю ділилася ними. Але молодь є молодь, вона зазвичай сама мусить набити собі гудзи.
18 листопада 1948 року в селі Тарасівка, в простій селянській сім’ї Макогонюків народилася Люся. Як і всі тодішні дітлахи босоніж бігала по землі, допомагала батькам по-господарству, за 4 кілометри, навпростець через поля ходила у сусіднє село до школи. Коли дівчинка була в третьому класів, батьки відправили її до бабусі здобувати освіту в міській школі №5.
Люсю не потрібно було заставляти вчитися. Закінчивши вісім класів, пішла втілювати свою дитячу мрію стати лікарем у медучилище. Почала кар’єру з лаборанта на станції переливання image.jpgвийшла заміж, народила доньку й ураз стало не до мрії. Вона вступила у виш, який ближче до Кам’янця - Хмельницький технологічний інститут. Після закінчення 1979 року пішла працювати економістом на приладобудівний завод у цех дрібних серій, а через рік її перевели в плановий відділ, де займалася напрямком госпрозрахунку.
У 1985 році молодого й перспективного економіста запросили на роботу в міськвиконком заступником голови міськвиконкому - головою планової комісії. Тоді виконком очолював Володимир Козлов, а його першим заступником був Володимир Крилов.
Основним напрямком роботи Людмили Іванівни був соціально-економічний розвиток міста. Саме тоді довелося частенько бувати у відрядженнях, здебільшого в Києві. Команді, яка тоді працювала, вдалося вибити Старому місту статус заповідника. У Кам’янці побував заступник начальника одного з відділів Міністерства економіки України Єлінєв, після чого розпочалася конкретна робота з надання Старому місту такого статусу. Кам’янцю це дало великі обсяги роботи і програму, яка фінансувалася за рахунок держави. Можна було задіяти весь соціально-економічний розвиток міста, зокрема приєднання в плани об’їзної дороги, будівництво тролейбусної лінії, будівництво нового Будинку культури. До речі, на МБК були виділені величезні кошти - 400 тисяч рублів, а також 1 мільйон рублів на другу нитку Дністровського водогону, на який було зібрано дольову участь підприємств з міським бюджетом.
- Пам’ятаю, що навіть були закуплені труби, - розповідає Людмила Іванівна, - та, на жаль, і все... У ті часи бурхливого розвитку промисловості в місті за дольової участі будувалися дитячі садки. Спочатку ми включали в план різні об’єкти інфраструктури, потім у міністерстві виділяли кошти. Саме в ті роки місто й розвинулося.
1992 року, коли головою міськвиконкому став Михайло Аносов, я по переведенню перейшла працювати в район заступником голови райвиконкому, який на той час очолював Володимир Яремчук. З ним працювалося дуже легко, місто й район були дуже дружніми. Тоді місто не мало можливості проводити індивудуальне будівництво, тобто Кам’янець не маав землі для приватного сектору. Я змушена була їхати до міністра аграрної політики Ткаченка і за один візит питання було вирішене. Кам’янцю виділили 12 гектарів у Лисогірці, 47 га - в Довжку і 17 га - у селищі Жовтневому.
На той час ні в районі, ні в місті не було безробітніх, працювали всі, навіть влаштовували тих, хто приходив з тюрми. Таких людей не покидали напризволяще, їх відправляли на підприємства, за ними стежили, допомагали їм, знаходили дах над головою.
1.jpgТоді ж діяла програма із забезпечення міста продуктами харчування. У кожному селі були зведені теплиці й теж за дольової участі підприємств-шефів місто забезпечували помідорами, огірками, цибулею, редискою. Тобто повністю для міста вирощувалися овочі і фрукти.
- Людмило Іванівно, що потрібно сьогодні зробити, щоб співпраця відновилася і щоб містяни могли купувати своє, кам’янецьке?
- Потрібне бажання, а ще - розробити систему. У бюджеті коштів немає, у людей також, але якби тих підприємців, які працюють у цьому напрямку, стимулювати та зменшити для них податковий тиск, то процес би пішов.
- Газифікація нашого району розпочалася при Вас?
- Так, на початку 90-их. Уявіть собі, тоді найбільший район в Україні мав 122 населених пункти, жоден з яких не був газифікованим. Навіть програми не було, хоча коштів мали більш ніж достаньо. Науково-дослідний інститут «Газпром» розробив нам програму, по якій ми розпочали газифікацію з сіл Кам’янка і Жовневе. Більше не могли газифікувати, бо не було потужностей і підвідного газопроводу. Наш напрямок мав у газовій системі потужність лише 0,5 атмосфер. Цього вистачало лише на місто і два приміських села. Програма розробки підвідного газопроводу по всьому району дала можливість задіяти три газорозподільчих станції, які повинні були забезпечити весь район блакитним паливом. І коли ми вже були готові до реалізації цієї програми, нам збільшили потужності до трьох атмосфер.
З 1993 року почалася велика газифікація з Гуменець та Нігина. До 2003 року було газифіковано 25 населених пунктів. Крім того, наша програма потрапила під Постанову Кабміну, ми мали газифікувати Слобідку-Малиновецьку, Баговицю, Тарасівку, Велику і Малу Слобідки, аж до Сокола. Фінансування цього напрямку газоводу було цільовим. Також вдалося вибити кошти з «Нафтогазу України» для Староушицького напрямку. Коли нам збільшили потужність, тоді в цьому напрямку було прокладено газові труби. Від крайнього села Дунаєвецького району можна було безболісно протягнути газопровід на Чабанівку, Подільське, Грушку й закрити це питання. Але тоді за рішенням сесії райради газові труби викопали.
- Раніше господарство було плановим, кожне місто знало, скільки йому потрібно перукарень, ресторанів, аптек, банків, магазинів. Нині ж на 100-метровій відстані один від одного виростають стоматологічні кабінети, нотаріальні контори, аптеки, банки. З одного боку це ніби й добре, але розвитку міста немає. Що, на Вашу думку, потрібно зробити, аби змінити ситуацію?
- Не можна було підакцизні товари передавати в приватні руки, як і металургійні заводи. Держава повинна тримати у своїх руках те, що може поповнювати скарбницю, але можноваладці зробили свій бізнес на народній власності, а прості люди зубожіли. Інша справа - різні ремісничі напрямки діяльності. Тобто хочеш приватну перукарню, будь ласка, віддай 30% на податки і працюй. Нині ж народ обдирають. Держава просто зобов’язана контролювати процеси ціноутворення як це робиться за кордоном.
Але нам до Європи далеко, бо ми маємо зовсім іншу психологію - де вкрасти, як обманути і обійти закон.
- Коли склався такий стереотип?
- 25 років тому. Колись такого не було, ніхто не крав і хабарів не брали, жодного клаптика землі не було продано. А от коли прийшли помаранчеві, геть усе роздеребанили, навіть прибрежну захисну зону. Вони й ціни на газ підняли. Ми колись газ брали по 20 доларів, але прийшов один обласний чиновник і сказав, що газ відтепер будети брати по 40 доларів і в певної компанії, інакше всі полетите з роботи. Це свідчить про відвертий бандитизм у державі.
- Із Вашої розповіді видно, що Ви постійно були зайняті роботою. Чи могли викроїти час на власну родину?
- У мого покоління часу вистачало на все. Ми були молодими, мали запал енергії, нас не затягував побут.
Ми добре працювали, мали змогу відпочивати в родинному колі. Мене розумів і підтримував чоловік, а коли підросла донька Наташа, частину побутових проблем взяла на себе. Тож ми мали змогу знайти вільний час і обов’язково використовували його на подорожі - в Карпати, на море, в Білорусію на власному авто.
- Ви чимало років прожили зі своїм чоловіком Федором Федоровичем і досі зберігли теплоту почуттів. Як це Вам вдалося?
- У подружньому житті головне - це повага. Він ніколи мені не докоряв, що я чогось не встигла зробити по дому, а навпаки допомагав, підставляв плече. Щоб сім’я була сильною, потрібно терпляче ставитися один до одного, вміти поступатися і бути мудрими, інакше сім’ї не буде. А ще слід робити все разом, знаходити консенсунс. У нас дуже дружна сім’я, я пишаюся своєю донечкою Наталією Савчук та онучечкою Даринкою.
- Звідки в молодої жінки бралася мудрість?
- А мудрість від власних батьків. Це вони, старше покоління, передає її нам. Але ми чомусь не хочемо їх почути. Я завжди чула, що мені казали мої батьки, але згодом почала аналізувати й розуміти, про що йдеться. Тому доземно вдячна своїй матусі Марії Олександрівні та батькові Івану Миколайовичу Макогонюкам.
- А Ви що, родичі з родиною Вашого чоловіка Федора Федоровича?
- Ні, наші родини не були родичами, ми просто однофамільці, та ще й з одного села. В Тарасівці багато Макогонюків проживає, які не є родичами.
- То босоноге дитинство у Вас проходило разом?
- Ні. Ми познайомилися з Федором Федоровичем, коли він приїхав з Уралу до батьківського дому. Він тоді працював на залізницю, а я приїхала до батьків у відпустку з Калінінградської області, де працювала за розподілом після медичного училища у військовому училищі лаборантом. Ось тоді ми й познайомилися, а невдовзі побралися. Я залишилася вже тут працювати, в нас народилася Наталочка. І стало зрозумілим, що медінститут мені не світить. 10 років я пропрацювала в медицині, останні п’ять здобувала вищу освіту і стала економістом.
- Ваша донька не пішла стежиною мами, вона стала юристом. Можливо, економікою cx.jpgцікавиться Дарина?
- Ні. Даша хоче стати відомим дизайнером. Вона творча дитина, гарно малює, вишиває.
- Людмило Іванівно, пліток боїтеся?
- Не боюся, бо я не беру участі у їхньому творенні. За це дуже вдячна мамі, вона мені казала: «Міло, ти в плітках ніколи не повинна брати участі». За моєю спиною, можливо, і пліткували, але мені байдуже. Боюся лише одного - неспокою. Хочу миру, злагоди і щоб мої діти мали змогу прожити так, як прожила я.
- Ви сувора людина?
- Як коли. Усе залежить від обставин. Якщо я бачу, що мене дурять, тоді сувора, а так - ні.
- Які квіти Вам дарують на День народження?
- Люблю всілякі. Але хризантема - це божественна квітка.

Теги: Людмила Макогонюк

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють акції




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.