Перейти на мобільну версію сайту


23.01.2015

«ЛЮДИНА МАЄ ПОСТІЙНО ТВОРИТИ», - ПЕРЕКОНАНИЙ ІВАН БЕНДЕРА

Він народився у сім’ї лікарів, та став педагогом. З дитинства мав бажання до вдосконалення, ніколи не сидів на місці. У свої 65 він і досі невгамовний, творчий та енергійний.
26 січня свій День народження святкуватиме відомий вчений і педагог, професор, заслужений працівник освіти України, директор Інституту механізації і електрифікації сільського господарства ПДАТУ Іван Бендера.


Іван Миколайович народився у с.Рахнівка. Після закінчення Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту за який час отримав запрошення на роботу. Тоді протекцію 009.jpgйому склав товариш та колега, сьогодні професор Анатолій Рудь.

І досі поряд з ювіляром чимало людей, з якими звела доля чи щасливий випадок. Це доценти Петро Роздорожнюк, Валерій Лаврук, Віталій Дудчак, Анатолій Марущак, Анатолій Юрчик, професор Василь Печенюк. Їм усім завдячує за підтримку в скрутну хвилину, за вміння розділяти радощі й печалі, за дружбу і взаєморозуміння впродовж 40 років.

- Іване Миколайовичу, чи думали Ви колись, що обійматимете керівну посаду в закладі, в якому здобували вищу освіту?


- Мабуть, ні. Навчався я із задоволенням, школу закінчив зі зрібною медаллю, мав лише одну четвірку з мови. Уже тоді мріяв отримати інженерну спеціальність. Якраз у 1966 році в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті відкрили єдину в регіоні інженерну спеціальність «Механізація сільського господарства». Конкурс був 12 осіб на місце. Під час вступної кампанії було тільки медалістів чотири групи, а всього нараховувалось 24 групи! Набрали 57 студентів, з яких семеро - кандидати. Ми завжди знали, що якщо ти в кінці року не здаш іспити, то на твоє місце претендує ще тих семеро чоловіків. Був сильний стимул навчатися.

- Сьогодні Ви маєте достатній і життєвий, і педагогічний досвід, тож можете робити певні висновки щодо якості освіти?

- Так. Радянська система освіти була досить інтенсивна, змістовна. Сьогодні я порівнюю студентів першого курсу і, наприклад, нас, студентів 60-их років, й відчувається дуже велика різниця. Якщо, припустимо, ми говорили про синус кута, то графічно його уявляли. Нинішня молодь, на жаль, далека від цього. Думаю, це тому, що вона має багато технічний засобів, які автоматизують (механізують) розумову діяльність і не змушують працювати мозок. Я пам’ятаю, у 9 класі міг множити будь-яке двозначне число на ідентичне. А тепер набрав цифри, натиснув дорівнює і маєш результат. На жаль, така ситуація не завжди на користь.

- Ви надзвичайно великий трудоголік, маєте багато наукових праць, виданих у свівавторстві близько 25 навчально-методичних посібників і підрудників, маєте й чимало свідоцтв та патентів власного авторства. Коли все встигаєте?

- Ця властивість, мабуть, характера для тих, хто народився в селі й пройшов школу виживання полем, городом, худобою. Пам’ятаю, перший велосипед мені купили за рахунок слив, які я сам зібрав і насушив.

008.jpgДопомагаючи по господарству батькам, мріяв усе механізувати. Ця думка супроводжує мене багато років, на сьогодні маю близько 60 авторських інженерних свідоцтв. Це, можливо, одне із моїх хобі.

- Медики за освітою, чи спрямовували Ваші батьки й Вас обрати їхній життєвий шлях?

- Було й таке. Батько хотів, щоб я став стоматологом, але мене більше тягнуло до інженерії. Навчаючись на першому курсі, жив у Кам’янці, але щотижня в суботу приїжджав до батьків. За цей час мені потрібно було напиляти й нарубати дров, нарізати кормів для тварин і багато іншого. І щоб усе пришвидшити, я зробив циркулярку, зварювальний апарат, заправку сифонів, електродрель, поставив електродвигун на січкарню та інше. Мамі з татом від таких пристосувань було значно легше давати лад у господарстві. Усе, що мені потрібно, я намагався автоматизувати.

- Іване Миколайовичу, хто для Вас були знаковими людьми у житті?

- Перш за все, це мої батьки Микола Іванович та мама Анастасія Артемівна. У школі - директор Василь Кліщ, пізніше - керівник кандидатської десертації, академік, професор Зенон Ловкіс 007.jpg(Білорусь) та впродовж усього життя кохана дружина Тоня.

- Знаю, Ви самі спроектували будинок, у якому живете.

- Разом із сім’єю, особливо враховувалися забаганки дружини Тоні. Узагалі, все життя в мене пройшло в будівництві, я навіть маю з цього приводу гасло: «Будівництво ніколи не можна завершити, його можна лише призупинити». Переконаний, що людина повинна постійно щось творити, будувати.

- Ви багато пишете наукової літератури, але чи стільки ж читаєте? Яку книжку з художньої літератури залюбки дістанете з полиці?


- Якщо є час, люблю читати літературу на історичну та військову тематику, до вподоби і дитективи. Та вільну хвилину для цього заняття сьогодні маю лиш тоді, коли їжджу у відрядження в столицю, як правило в потязі.

- Іване Миколайовичу, якщо вибирати між музикою і тишею, чому надасте перевагу?

- Люблю, щоб одне око дивилося телевізор, інше - комп’ютер, а «третє» - переглядало папери. Тиша не для мене.

- Але разом з тим, Ваше улюблене заняття - це риболовля, а вона, як відомо, вимагає тиші.

- Ця тиша технологічна, інакше не досягнеш того, за чим приїхав.

- Який Ваш найбільший улов?


- Мішок риби (сміється). Останніх десять років традиційно їжджу на рибалку до свого товариша, директора Ставчанського СПТУ Валентина Голика. Трапляється це в серпні, один раз на рік. Тоді беру з собою дітей і внуків, запливаєм на улюблений ставок, якоримося, закидаємо вудочки і до обіду маємо мішок риби.

Раніше любив ловити рибу й раки руками. Зі старшим сином ми ішли по річці, а молодший з мамою вздовж берега і збирали наш улов, який ми викидали, ловлячи руками.

- Яка Ваша улюблена страва?

- Узагалі полюбляю все, що кисле. Але сказати, що я не люблю м’яса чи вареників, то це брехня.

- Ви людина команди?

- Так. Саме командою ми відкривали в нашому інституті дев’ять нових спеціальностей. Я люблю приймати рішення, брати на себе відповідальність, але разом із цим підпорядковуватися системі. Одноосібно не можу, маю потребу, щоб хтось працював зі мною, тоді є і стимул до праці, і своєрідна конкуренція.

- Які сьогодні маєте пріоритети в житті?

- Щодо роботи, то хочеться в цих складних умовах зберегти те, що зроблено за життя, а зроблено чимало. Раніше в інституті була лише одна спеціалізація «Механізація сільського господарства», а сьогодні маємо дев’ять напрямків роботи.

Маю нагоду очолювати науково-методичну комісію Міністерства АПУ зі спеціальності «Механізація сільського господарства». Працюємо над стандартами та тим, аби зі всіх дисциплін навчального плану видати навчально-методичні комплекси з міністерськими грифами. Авторами посібників в основному є викладачі ПДАТУ.

За останніх п’ять років уже видано близько 20 таких посібників, які складаються з лекційних та практичних курсів, методичних вказівок. Комплекс потрібен для молодого викладача, який ще не знає всіх премудрощів занять, і для студента, який отримує всю інформацію по дисципліні у вигляді блоків.

З часом подібні комплекси будуть регламентним атрибутом ліцензійних справ на відкриття будь-якої спеціальності, а поки що це рекомендації. Ми перші серед навчально-методичних комісій, які взялися за розробку та впровадження в життя навчально-методичних комплексів.
Якщо відійти від роботи, то хочу виростити екзотичний сад, щоб там були і плодові культури, і лікарські, та відпрацювати технологію їхнього зберігання. До речі, Ви знаєте, що ківі нормально росте в наших умовах, просто його як і звичайний виноград варто укривати на зиму (наприклад, кукурудзяним бадиллям).

- Ви багатий дідусь? Скільки маєте онуків?


- Шестеро! Найстарша онучка Юля, студентка магістратури спеціальності «Фінанси і кредит» нашого вишу. На сьогодні вона перебуває в Норвегії на стажуванні. Онук Ваня навчається в 6 4 (2).jpgкласі Володимиро-Волинського спеціалізованого навчального закладу з футбольним спрямуванням. Сам його обрав, у футбол грає змалечку. Йому це подобається, а ми не заперечуємо. Назар навчається в 5-му класі, Софійка і Настуня пішли в перший клас. Наймолодша онучка Оксанка ходить у садочок.

Приїжджають всі до нас у неділю, граються, по господарству допомагають, дуже всі роботящі, намагаються дідусеві з бабусею допомогти. Я з ними розмовляю по-дорослому, і їм це подобається.

- Іване Миколайовичу, не можу не запитати, як Вам жилося із прізвищем Бендера?


- (сміється). Таке ж питання мені задав президент Віктор Ющенко, коли вручав відзнаку «Заслужений працівник освіти». Хотілося сказати: «Не дуже, пане Президенте», проте відповів: «По-різному, але я його не міняв». «Ви молодець, бо якби це зробили, то Ваші батьки перевернулися в гробах», - почув у відповідь.

А взагалі, проблеми були. Наприклад, на першому курсі під час практики майстер роздавав завдання, а, зачувши моє прізвище, презирливо сказав: «А тебя, Бендера, я приду и проверю!».
Ще один випадок відбувся кілька років тому, коли міністром освіти був Дмитро Табачник. Я подав необхідні документи на присвоєння вченого звання професора, нормативи всі перевиконані в декілька разів. Відслідковую як йде процес проходження документів, телефонують знайомі з міністерства, повідомляють, що відповідний наказ уже підписаний.

Чекаю тиждень, другий - немає. Якось вечірньою порою телефонує до мене заступник Юрій Панцир і каже: «Іване Миколайовичу, наберіть у Інтернеті запит «Бендера-Табачник» і побачите». Набираю, бачу 120 повідомлень приблизно такого змісту: «Бандероненависник Табачник присвоїв Бандері вчене звання професора».

Незадовго телефонують мені журналісти зі столиці, просять інтерв’ю. Я звичайно, не погодився, адже як з’ясувалося, комп’ютер під час друкування зробив автоматичну опечатку, вписавши в моє прізвище замість літери «е», «а». Після цього ще місяць у Міністерстві розрулювали ситуацію, міняли наказ, переробляли документацію.

Узагалі, проблеми з прізвищем були, є і будуть, але я ніколи не мав бажання його поміняти.

- Ви задоволені тим, як склалося Ваше життя, не хотіли б нічого змінити?


- Я отримую задоволення від того, що працюю з паперами, книгами, комп’ютером, мені від цього комфортно. Якби робота не приносила задоволення, можна було б думати та щось змінювати. Хоч не завжди гладко, доводиться боротися за свою думку, її відстоювати, але з цим зіштовхуються всі.

Теги: Іван Бендера, ПДАТУ

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.