Перейти на мобільну версію сайту


15.05.2015

ГОЛОВНИЙ КАПІТАЛ - ЦЕ ЛЮДИ

10 років - це багато чи мало? Як для людини, то здається, що багато, як для історії - мізерно. А для розвитку підприємства? Чи важко сьогодні досягти успіху, особливо в аграрному бізнесі? І як воно, бути успішною людиною?

Про це та інше у розмові з генеральним директорм ТОВ «Агросолюшнс» Віталієм Завадським, підприємство якого 13 травня відсвяткувало 10-ліття з дня заснування.

ЗНАТИ, КИМ СТАТИ ПО ЖИТТЮ

У дитинстві на все літо їздив до бабусі з дідусем в село поблизу Нефедівців. Мені, міському хлопченяті, було цікаво все - як косити косою, жати серпом, молотити ціпком, пасти худобу...
Мої дідусі й бабусі - селяни, які вміли й любили працювати біля землі. Вони мали добрий шмат городу, ліс, сад - і все це оброблялося і плекалося. Певне, та любов до землі передається, Віталій Завадський, директор ТОВ "Агросолюшнс"закладається на генетичному рівні.

Після закінчення першої школи, навчався в нашій сільськогосподарській академії на економічному факультеті. Тоді це було престижно. Коли бабусю питали, на кого вчиться твій онук, вона відповідала, що на голову колгоспу. У чомусь вона таки мала рацію (сміється). Я ж, відверто кажучи, особливо не замислювався, чим буду займатися після закінчення навчального закладу.
Практика в Німеччині, а згодом і навчання в німецькому Аграрному університеті, де отримав ступінь магістра ділового адміністрування, стала першим усвідомленням того, для чого мені навчання й ким я можу стати по життю. Я аграрій, як і мої прадіди. Дуже хочеться щоб сьогоднішня молодь, яка навчається у вишах, робила це не для папірця про здобуття вищої освіти чи батьків, а в першу чергу для себе.
 

НЕМАЄ ПОГАНИХ ПРАЦІВНИКІВ, Є ПОГАНІ КЕРІВНИКИ

Під час виробничої практики в Німеччині познайомився з інвесторами, котрі мали бажання створити агропідприємство в Україні, яке би спеціалізувалося на постачанні якісної яловичини для американської компанії «McDonalds». Мені тоді було 29 років.

13 травня 2005 р. спільно з компанією «OSI Group» (Німеччина) створили в Київській області тваринницькі комплекси, які нараховували до 7 тисяч худоби. За кілька років зрозуміли, що нам не вистачає землі (на той час мали 5 тис.га), на якій можна було би вирощувати корми для худоби. У 2007 році зайшли на рідну Кам’янеччину. 2012-2013 рр. стали своєрідним переломним моментом у житті підприємства, переділивши його на дві частини - підприємство «Агробіф» і далі спеціалізувалося на тваринницькій галузі (залишилось 500 голів молочного стада), а ТОВ «Агросолюшнс» взялося за підкорення рослинництва, сьогодні ми вирощуємо пшеницю, сою, ріпак та кукурудзу на зерно.

!Знаєте, є таке: молодий і запальний. Таким і я був колись. Одного разу порозганяв заледве не всіх працівників на підприємстві і довелося самому сісти за кермо трактора.
Ми, українці, маємо таку, можна сказати ментальну проблему - вкрасти. Раніше ж було так, чим більше вкрав, тим кращий ти хазяїн. Тому й зі старшим поколінням дуже важко працювати, значно легше навчити молодь.

Переконаний, що працівникам потрібно платити достойну зарплату. Але як визначити ступінь достойності? Коли до мене приходять влаштовуватися на роботу й питають, якою буде зарплата, я не можу дати однозначної відповіді. Наведу дуже простий приклад: минулого року працівники не встигли обробити хімзасобами 150 га сої, і різниця між тим полем, де провели обприскування й де не проводили, склала майже 3 млн збитків для підприємства. Тепер виникає питання, скільки ми можемо платити працівникам?

Для мене не важливо, скільки буде отримувати спеціаліст, важливо, скільки він може дати користі й прибутків для підприємства.

Ми принципово не розраховуємося зі співробітниками «в конвертах». Відверто, тільки починали працювати, я запропонував інвесторам зекономити в цьому плані, але німець мене запитав: «А пенсію твої батьки як будуть отримувати?». Було соромно...

Нещодавно спільно з колегами з Асоціації «Сільськогосподарські товаровиробники Поділля» зустрічалися з студентами ПДАТУ. Ми розповідали кожен про своє підприємство, і от від студентів прозвучала десь така репліка, мовляв, якби ви нам платили так, як за кордоном, то ми би й відповідно працювали. Тоді я розповів про німця, якого змушений був взяти на роботу, бо не можу знайти таких як він спеціалістів тут, в Україні. У середньому він отримує близько 2500 євро. Питання в грошах не стоїть, якщо ви готові дати такі ж знання й досвід, навчити мене так, як робить цей простий німець.

У ЖИТТІ МОЖНА ДОСЯГНУТИ ВСЬОГО, ГОЛОВНЕ СТАВИТИ РОЗУМНІ ЦІЛІ

Якщо керівник підприємства може стати і зробити будь-який процес від «А» до «Я», він приречений на успіх. Він розуміє, як робити, наскільки витратною є та чи інша справа і чого вимагати від співробітників. Ти не будеш ставити дурних завдань і вимагати нереальних досягнень. Ми намагаємося робити так, щоб люди могли самостійно приймати рішення й обов’язково за них відповідати.

Будь-яке підприємство - це не тільки техніка та гроші, це, в першу чергу, колектив. Дякую Богу, Дружній колектив ТОВ "Агросолюшнс"що маю людей, на яких можна опиратись, наприклад, це Євген Козлик, Сергій Червоняк, Руслан Яцков, Віта Горохолінська, Елла Сисак, Віталій Куфель, Олександр Литвинюк та інші.

Вважаю, що маю успішне підприємство і основний капітал у ньому - це люди. Я довго підбирав команду, але з тією, яка є сьогодні, хоч у вогонь, хоч у воду.

Відповідальність у роботі має бути головною складовою успіху. Раніше я намагався витягувати все на своєму горбу, але потім зрозумів, якщо не зупинюсь, це мені вилізе боком. Коли випадала вільна хвилина і я катав у візочку маленького сина Максима, той плакав, бо не знав, що за дядя приїхав і чого він від нього хоче. Я втратив дуже багато часу, який міг би віддати сім’ї.

Відділки нашого підприємства є у Вінницькій та Київській областях, туди я можу навідатися декілька разів на рік, але я знаю, що люди, які там працюють, не підведуть.
Один із відділків очолює мій рідний брат. Коли він тільки прийшов працювати на підприємство, то в перші місяці роботи кидав гній. На мене дивились як на дурня, який змушує брата братися за таку, здавалося, непрестижну роботу. Але він зумів пройти всі щаблі від найменшого як і я свого часу і до керівника. Сьогодні він може організувати чітку роботу будь-якого процесу, обманути його неможливо.

Кожне підприємство має свої етапи розвитку, на зламі яких воно готове до змін. У нас це відбувається щоп’ять років. Спочатку ми займались тваринництво, потім - рослинництвом, нині в нас нові інвестори, відповідно, «нова кров» та нові завдання.

Маємо на меті повністю оптимізувати бізнес не лише по врожайності, а й по собівартості. Якщо буде можливість розширятися, будемо її розглядати. Та, повторююся, щоб мати успіх у цій справі, потрібен надійний колектив однодумців.

САМ СТВОРИВ, САМ ЗРОБИ

Є така теза: «Якщо ти не займаєшся політикою, то рано чи пізно політика займеться тобою». Раніше я з неї сміявся. Зараз, на жаль, так склалося, що ти мусиш виділяти час і на політику, а якщо це робиш, то ти маєш його забрати або із сім’ї, або з бізнесу. З іншого боку, якщо всі будуть так думати, то ми й надалі залишатимемось у цьому болоті.

Пройшло не так багато часу, як я очолив громадське об’єднання «Самопоміч» у районі. Сьогодні я займаюся громадською діяльністю, яка дає можливість познайомитись та працювати з людьми, котрі прагнуть змін у нашій державі.

Моє завдання в політиці в першу чергу вбачаю в тому, щоб допомогти прийти до керівництва державою чи регіоном молодим, незіпсованим, креативним, розумним, ініцативним людям, які не просто хочуть а й можуть працювати.

Сьогодні вже не потрібно розказувати, що коли ми прийдемо до влади, то ми щось там зробимо. Нині тебе люди оцінюють по тому, що ти вже зробив, який ти керівник, організатор, людина взагалі, а вже потім вірять у те, що би ти зміг зробити, якби прийшов до влади.

Ми маємо починати зміни із себе. Не чекати, що прийде якийсь дядько і щось нам зробить. Як так чекати, то можна вже здаватись у рабство й забути про розвиток. До прикладу. всі кричать, що даішники беруть хабарі. Чекайте, а хто їх дає, хто порушує правила?

У нашій державі, як не прикро це усвідомлювати, але низи вже переросли верхи і це трохи нам заважає жити. Європейці часто дивляться на нас як на якихось дикунів. У них живуть за принципом співпраці: ти даєш державі, а держава дає тобі. У нас же поки що реальна співпраця між бізнесом і окремими представниками влади. В Україні немає капіталу, і просто так ми багатими не станемо. Гроші роблять гроші, і гроші люблять тишу. Сьогодні проблема не у війні, проблема в тому, що немає стабільності в країні. Інвестор, який вкладає кошти, особливо в сільське господарство, не може прорахувати свої інвестиції. Ми не знаємо, які закони будуть діяти наступного року, то про яку стабільність можна говорити? Ми, як успішне підприємство, сьогодні змушені брати 5 мільйонів кредиту, аби покрити цьогорічні витрати. Хто міг спрогнозувати, що гривня так сильно обвалиться?

ЧИМ БІЛЬШЕ ТИ ДАЄШ, ТИМ БІЛЬШЕ ТОБІ ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Не займатися благодійністю вже не можу, як і не маю морального права розтринькувати гроші. Кому потрібна благодійність? У першу чергу, людям, які дійсно потребують допомоги.
Раніше ми з кожною сільською радою, де обробляємо землі, укладали соціальні угоди. Наприклад, у минулому році Врубловецькій сільській раді допомогли на 40 тис. грн, Кульчиєвецькій -  на 33 тис. грн, Китайгородській - на 40 тис. грн. Надавали не лише адресну допомогу, а й школам, дитсадкам, клубам, ФАПам.

Цього року податки для сільгоспвиробників зросли в 22 рази. Тобто, якщо раніше я платив на сільську раду 5 тис. грн, то нині це 100 тис. грн, з яких близько 60% залишається в сільському бюджеті. Аграрій такий же підприємець як і всі інші, що працюють на території сільської ради. Вважаю, що маємо спільно з громадою вирішувати, кому і як допомагати. Якщо є якісь проекти, цікаві для села, я готовий їх фінасувати, але в цьому має бути зацікавленість людей, а не викидання грошей на вітер.

Перед Пасхою ми провели благодійну акцію «Подільський Великдень». Майстри, котрі долучилися до цієї ідеї, вчили розмальовувати писанки. Неймовірний період, незабутні враження. Знаєте, телефонує до мене сільський голова зі Жванця і розповідає, що дітки, які побували на майстер-класі збирають тих, хто не зміг прийти, і будуть їх навчати розмальовувати писанки. Це було так приємно почути! Значить ми рухаємося в правильному напрямку.

Сьогодні кожен агровиробник взяв на себе зобов’язання допомагати тим, хто сьогодні воює на сході. Якщо не будеш допомагати власній армії, то завтра доведеться фінансувати чужу.

СІМ’Я - ЦЕ ВСЕ

Так коротко і так глибоко водночас. Якщо для людини сім’я на першому плані, вона правильно й Щаслива родина Завадськихнедаремно живе. У мене прекрасна дружина Христина, яка мене у всьому підтримує і розуміє, чудові дітки - старший Максим та дівчатка-двійнятка Іванна і Яна, батьки, друзі, куми...

Якщо є вільний час, цей час повністю належить моїй сім’ї. Дітей намагаюсь виховувати просто - старають навчити, щоб вони були самостійними і відповідали за те, що роблять, щоб були справедливими. Діти мають знати, що так просто в житті нічого не дається. Максим, наприклад, просить: «Тату, дай до школи пару гривень». Я його відправляю до дідуся, який зараз допомагає нам на підприємстві, той видає йому мітлу чи лопату і якийсь шмат роботи на ту суму, яку хоче син. Максим працює і знає, що заробив ці гроші сам.

Спільний відпочинок - це те, що приносить неймовірне задоволення. Ми можемо кататись на лижах чи мотоциклах, садити чи копати, майструвати чи гаряти в м’яча - головне, що робимо це разом.

Теги: Віталій Завадський, ТОВ «Агросолюшнс»

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.