Перейти на мобільну версію сайту


11.08.2017

ГЕНЕРАЛ, ЩО ПРОКЛАДАЄ ШЛЯХИ

мельницький1Є люди, що люблять приходити на все готове, не докладаючи особливих зусиль, піднімаються службовими щаблями. А є люди, на долю яких випадає долати труднощі, весь час щось будувати, відроджувати, створювати і удосконалювати. Вони не шукають легких шляхів, а самі їх прокладають, залишаючи після себе, для прийдешніх поколінь, для держави, вагомі, добрі справи. На таких і тримається цей світ. До таких людей належить Почесний громадянин міста Кам’янець-Подільський, депутат міськради двох скликань, генерал-майор інженерних військ, кандидат військових наук Василь Мельницький, колишній начальник військово-інженерного інституту ім.Харченка. Хоча, мабуть, тут буде несправедливо вживати слова «колишній начальник військово-інженерного інституту». Василь Іванович був керівником інституту, ним і залишиться в пам’яті народній. Адже це він, у далекому 1993 році, прийнявши «факультет», зробив із нього військово-інженерний інститут, який швидко здобув славу і повагу.

Народився Василь Іванович 14 серпня 1952 р. в мальовничому селі Анадоли Хотинського району. Вихований на славних, героїчних традиціях, в дусі безмежної любові до Батьківщини, свого народу, які йому з дитинства прививали батьки, вчителі школи, Василь Іванович вже не бачив для себе іншого шляху, як шлях захисника Батьківщини. У 1969 році, після закінчення Хотинської середньої школи, він вступає до Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища, яке успішно закінчує 1972 року. Далі – військова служба в Чечні, де завжди було неспокійно, навчання в Москві, у військово-інженерній академії ім.Куйбишева. Після успішного закінчення військової академії він не шукав легкого життя, а поїхав продовжувати військову службу в далекий Забайкальський військовий округ. Цей та Далекосхідний військові округи вважалися найбільш важкими округами для проходження військової служби, і не всі виявляли палке бажання там служити. Це були військові округи з надзвичайно важкими кліматичними умовами: хто проходив там службу, той добре знає, що то були за умови. 

Командир батальйону, командир полка, начальник інженерної служби дивізії – це ті посади, які він проходив у Забайкальському військовому окрузі. Дисциплінований, енергійний, високопрофесійний фахівець, він був взірцем виконання службових обов’язків. Всі, хто тоді проходив із ним службу, відмічають його високий професіоналізм, виняткову чуйність, увагу до підлеглих.

Розпад СРСР боляче відгукнувся у серцях офіцерського складу. Довелося виконувати такі завдання, про які ніколи й не думали, не гадали. Василю Івановичу, як одному з кращих командирів, досвідченому офіцеру доручили виконати дуже відповідальну місію – вивід радянських військ із території Монголії. Із цим завданням він успішно впорався, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки. А такі нагороди в мирний час дають дуже рідко, тільки в особливих випадках. 

Мінялися посади, мінялися військові округи, мінялася держава, а доля увесь час готувала йому нові випробування, ніби оцінюючи його на міцність, витривалість. Та з кожної життєвої ситуації він завжди виходив із честю та гідністю. На зламі історії, за патріотичними мотивами, Василь Іванович переводиться для проходження військової служби в Україну, у Дніпропетровськ, начальником інженерної служби армії. Потім було направлення в Кам’янець-Подільський. Про умови, в яких доводилося тоді служити, можна довідатися з рядків газети «Народна Армія»: «На помилках вчаться. Хто на чужих, а ми – на своїх»... Нелегко сьогодні доводиться не лише жити, а й служити. Одна з причин тому – короткозорість у реформуванні системи військової освіти. Під машину реформ попало і Кам’янець-Подільське ВВІКУ (сьогодні це військово-інженерний факультет при Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті). Своєрідний навчальний заклад (у колишньому СРСР подібних було лише три) з багатою історією, сьогодні не впізнати. Позбавивши його могутньої бази, змінивши вивіску, навчальні програми, взявши на озброєння її заморські зразки, декому здавалося, справу зроблено. Однак, як кажуть, хотілося як краще, а вийшло як завжди... Одним словом, за вивіскою військово-інженерного факультету сьогодні стоїть лише один навчальний корпус, на одному з поверхів якого розмістилося і командування закладу». Сам Василь Іванович зазначав у тій же статті: «Процес реформування військово-інженерного факультету виявився досить тривалим і виснажливим». Та не з таких був Василь Мельницький, щоб змиритися із цим, опустити руки. Його організаторський талант, залізна воля, кипуча енергія, досвід і розум зробили свою справу. Почалося відродження навчального закладу. Василь Іванович розумів: можна оптимізувати, економити на чому завгодно, тільки не на інженерних військах, їх золотому фондові – офіцерських кадрах, багато з яких тоді звільнялися з лав Збройних сил. Для прикладу, можна взяти такі факти: виявлення та знешкодження вибухонебезпечних предметів (мін, снарядів, боєприпасів), техногенні катастрофи, повені та інші стихійні лиха, наведення мостів та переправ, забезпечення живучості міст, населених пунктів, стратегічних об’єктів держави – всі ці завдання виконують інженерні війська, які не мають спокою ні вдень, ні вночі, ні в мирний, ні у воєнний час.

мельницькийВасиль Іванович робив усе для розвитку інженерних військ та відродження кузні офіцерських кадрів – вищого військово-навчального закладу. У історії цього храму науки було два дуже важливі періоди. Це початок, коли на пустому місці ветеран Другої світової війни, легендарний генерал-майор Василь Єрмаков започаткував і дав крила військово-інженерному училищу, і другий період, коли знову ж таки, Василь Іванович, але вже Мельницький зупинив розпад і відродив славний військово-навчальний заклад. Позитивні зміни не забарилися. Швидкими темпами почала нарощуватися матеріально-технічна база, наукова робота, навчально-виховний процес піднявся на неабияку висоту. Про цей навчальний заклад заговорили, і не тільки в Україні, а на всьому пострадянському просторі, а згодом і у всьому світі. Слава була неабиякою. Потоком сюди почали прибувати іноземні делегації, їх цікавили досягнення українських саперів, їхні можливості, військово-навчальний заклад, його люди. Гостями інституту були представники з США, Франції, Великобританії, Швеції, Росії, Білорусі. Тут почали навчатися майбутні офіцери туркменської армії, Китаю, африканських та інших заморських держав. На базі інституту розпочали підготовку миротворчі контингенти для гарячих точок, що виникали в різних регіонах земної кулі. Частим гостем навчального закладу був міністр Оборони України, генерал армії Олександр Кузьмук. Виступаючи перед відправкою чергового миротворчого загону в Південний Ліван, в 2001 році він сказав: «Висока честь для наших миротворців представляти свою державу в цьому небезпечному регіоні, де нині вирішується доля миру і спокою, що ЮНІФІП роботу по розмінуванню, спорудженню фортифікаційних споруд у Південному Лівані поклав саме на український контингент. А це визнання нашого професіоналізму і компетентності, визнання українського солдата».

У той час, уже у військово-інженерному інституті, сформувалася потужна плеяда високопрофесійних фахівців інженерної справи. Це викладачі інституту, офіцери, яких по праву можна назвати найкращими саперами на всьому пострадянському просторі, і які неодноразово демонстрували за кордоном зразки високої майстерності та героїзму. Це полковники – викладачі Сергій Зубаревський, підполковники Олександр Єндрієвич, Андрій Савицький, Анатолій Корчевой, Віталій Бабак, Олександр Пшеничний. Вагомий внесок у відродження й розвиток навчального закладу вніс досвідчений, високопрофесійний фахівець своєї справи, заступник начальника інституту з навчальної та наукової роботи полковник Євгеній Ротт. Командування, професорсько-викладацький склад та наукове товариство інституту активно шукали нові форми та методи вдосконалення навчально-виховного процесу, наукових досліджень, обмінювалися досвідом роботи з аналогічними державними структурами провідних зарубіжних країн, зміцнювали з ними дружні зв’язки. Навчальний процес в інституті проводили і багато з них сьогодні продовжують працювати – досвідчені педагоги, наставники, полковники Ігор Ментус, Анатолій Шинальський, Василь Світак, Віктор Баранов, Петро Чайковський, Василь Геник, Віктор Ясько, Олександр Усевич, Анатолій Окіпняк, Володимир Гераськін, Михайло Нероба, Анатолій Піскорський, Анатолій Янов, Володимир Григор’єв, Валентин Багрій, Володимир Панчеха, Валентин Панов, Богдан Романів, Олексій Попічко, Сергій Скиба, Юрій Кирильчук, Олег Михайлик, підполковники Дмитро Матус, Всеволод Моргунов, Сергій Олійник, працівники ЗСУ, професори Василь Лучик, Андрій Мельник, доценти Людмила Дем’янчук, Стелла Латишева, Тетяна Місюра, Микола Фугело, Володимир Кримський. На високому рівні була поставлена виховна, військово-патріотична робота, яку очолював полковник Володимир Сяба. Цьому активно сприяли досвідчені педагоги-вихователі, офіцери відділу виховної роботи, полковники Володимир Кондрушенко, Василь Черватюк, Віктор Божевільний, співробітник – легенда інституту, якого знають всі покоління випускників, фотохудожник Анатолій Ткачук.

Звичайно, вся ця титанічна, позитивна робота була можлива тільки завдяки вмілому керівництву військово-інженерним інститутом генерал-майором Василем Мельницьким.

У службових відгуках на випускників інституту, командири частин завжди характеризували їх, як добре підготовлених фахівців, які вміло застосовують теоретичні знання на практиці, вміють організувати життєдіяльність свого військового колективу в сучасних нелегких умовах, на високому рівні проводять виховну роботу з підлеглими, турбуються про них. Майже всі вони відмічені як такі, що відповідають займаній посаді і гідні підвищення по службі. Це говорить про те, що навчально-виховний процес в інституті відповідав всім вимогам сьогодення, науково-педагогічні працівники докладають значних зусиль у справі підготовки висококваліфікованих захисників України.

Сьогодні гідно продовжують справу захисту України та підготовки висококваліфікованих кадрів для Збройних сил начальник факультету підготовки офіцерів запасу, кандидат військових наук, полковник Євген Брижатий, начальник Центру розмінування, полковник Володимир Родіков, кандидат педагогічних наук, підполковник Олег Бабелюк, підполковники Богдан Беркута, Володимир Возний, майор Вадим Жураківський, капітан Андрій Шуханов та інші офіцери, які сумлінно з великою відповідальністю за доручену справу несуть службу на благо Батьківщини.

Як сонцю ясному радіє пробуджена від нічного сну ранкова земля, як співучі українські солов’ї радіють і зустрічають довгождане тепле літо, так і випускники К-ПВВІКУ ім.Харченка з великим хвилюванням і радістю 22 липня цього року переступили контрольно-пропускний пункт рідного навчального закладу. Відшуміло 50 весен, стекло багато води, сталося багато доленосних змін з часу, коли ми, молоді лейтенанти, покинули стіни свого прославленого училища. Як люблячі сини з часом відвідують батьківське гніздо, так і ми прийшли відвідати рідні стежини, класи, аудиторії, де отримали путівку в життя, вклонитися і сказати слова вдячності командирам, викладачам-наставникам, яких ще змогли зустріти. Організатором і головою організаційного комітету зі святкування 50-річчя створення навчального закладу був генерал–майор Василь Мельницький. Урочисті заходи, присвячені цій даті, пройшли на високому рівні. До речі, генерал Мельницький є також головою Координаційної ради ветеранських громадських об’єднань України м.Кам’янець-Подільський.

мітингУ кожної відомої людини, особливо яка займає високі посади, обов’язково знаходять слабкі місця, недоліки в її роботі. Чи були вони, ці слабкі сторони, у Василя Івановича? Так, були. Ось його «слабкі» місця: надмірна щирість та доброта, глибока довіра й повага до людей. Йому про це не раз говорили люди, які його знають. Такі «недоліки» мають тільки сильні духом і тілом люди. Такі «недоліки» лише прикрашають особистість, додають їй людяності, підносять на високий п’єдестал народної поваги.

У серпні генерал-майор інженерних військ Василь Мельницький відзначає 65-річчя. Слова поваги і найкращі вітання висловлюють нашому імениннику міський голова Михайло Сімашкевич, ректорат, професорсько-викладацький склад ПДАТУ на чолі з ректором, заслуженим працівником сільського господарства, професором Володимиром Іванишиним. Слова вітання та поваги імениннику надсилають Почесний ветеран України, голова ради ветеранів, член виконкому міста, член обласної організації ветеранів України, полковник у відставці Леонтій Рогаль; заступник голови ради ветеранів міста, голова комітету ветеранів праці та дітей війни, заслужений працівник соціальної сфери України, депутат Хмельницької обласної ради чотирьох скликань, начальник управління праці та соціального захисту населення з 1987 по 2010 рр., ректор Університету третього покоління, голова первинної ветеранської організації селища цукрового заводу Надія Підскоцька. 

Прийміть, шановний Василю Івановичу, найкращі квіти, найкращі побажання доброго здоров’я, щастя, активного довголіття, мирного неба над головою від офіцерського складу, працівників Збройних сил, ветеранської організації міста, людей, які Вас знають, пам’ятають і поважають.

Анатолій БЕРНАДІН, керівник прес-центру ради ветеранів міста.


Теги: генерал Василь Мельницький

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.