Перейти на мобільну версію сайту


25.11.2016

ЗНАХІДКИ СЕРГІЯ ШКУРКА. ЧАСТИНА ДРУГА

Початок читайте у газеті «КлюЧ» від 21 жовтня 2016 р. (№245).

шкурко1961 р. колекціонер Руцький біля міської лазні на вул.Татарська знайшов «розмальовану кістку і кам’яну сокиру». У жовтні того ж року учень Саша Клейн знайшов римську срібну монету біля міської друкарні (площа Польський ринок). 29 жовтня 1961 р. Сергій Шкурко разом із інженерами Борковським, Романовим та працівником бавовняної фабрики Кареловим провели огляд траншеї у пров.Кузнечний за 24 м від фасаду друкарні в напрямку бавовняної фабрики, у результаті якого 31 жовтня було складено відповідний акт. Верхній шар на глибину 0,2 м була бруківка ХХ ст. На глибині 0,2-0,4 м - насипний ґрунт із гумусованого суглинку з піском та гравієм; 0,4-0,6 м - бруківка XVIII ст.; 0,6-1,2 м - насипний світло-бурий ґрунт, пилуватий суглинок з тонкими (до 0,1 м) хвилястими смугами горілого шару – вуглинки, попіл, вкраплення заліза; 1,2-1,4 м - яскраво виражений гумусований шар; 1,4-2 м - бурий лесовидний суглинок із фрагментами неорнаментованої кераміки раннього етапу трипільської культури.

Кілька днів раніше Шкурко зафіксував трипільську культуру на глибині 2 м у траншеї навпроти друкарні. Окрім того, неподалік друкарні на глибині 3 м він знайшов 2 фрагменти керамічних виробів, які археолог Іон Винокур відніс до ХІІ ст. У листопаді 1961 р. біля південно-західного кута швейної фабрики знайшов бронзову сокиру-кельт, яку Винокур датував VIII ст. до н.е. Того ж місяця в дворі с/г технікуму, поруч із міською друкарнею, на глибині 1 м знайдено поліровану кістяну ручку довжиною 9 см із гостро заточеним конусовидним краєм. Працівники музею Тамара Сис та Ніна Козлова віднесли знахідку до ІІ ст. н.е. й атрибутували її, як знаряддя, що використовували римляни як писальну паличку для писання на глиняних та дерев’яних воскованих табличках. Там же знайдено динар Траяна (98-117 рр. н.е.). Найімовірніше ця знахідка стала датуючою для матеріалу Тамари Сис та Ніни Козлової.

1962 р. колекціонер Руцький на березі Смотрича на Польських фільварках навпроти Замкового мосту знайшов римський срібний динарій Траяна. 

Протягом 1961-1963 рр. краєзнавець зафіксував трипільську культуру на вуо.Татарська, біля міської лазні, неподалік Вірменського колодязя, Домініканського костелу, на площі Вірменський ринок, у дворі швейної фабрики, на вул.Довга на глибині 1,5-2 м, а біля південно-західного кута швейної фабрики на площі Вірменський ринок трипільську площадку було виявлено одразу під мощенням бруківки. У дворі швейної фабрики знайдено трипільську піч, а на вул.Іоанно-Предтеченській – кострище великого діаметру. На Вірменському ринку по краях площі за 7-10 м від будинків та у дворі швейної фабрики виявлено слов’янську кераміку. Зібраний матеріал Сергій Шкурко передав Євгенії Пламеницькій, яка 26 березня 1964 р. презентувала кераміку на археологічній конференції в Києві. Зібраний матеріал співробітником Інституту археології Гончаровим був датований ХІ та ХІІ-ХІІІ ст. Щодо пізньосередньовічних знахідок, то у вказаний період Сергій Кирилович зафіксував господарські ями діаметром 1,5-2 м та глибиною 3-3,5 м, зокрема на вул.Довга, яка була заповнена керамічним матеріалом, та на Польському ринку біля міської друкарні, у заповненні якої виявлено скло та відходи шкіри. Також біля міської друкарні та на площі Вірменський ринок між Гауптвахтою і музичної школою (між будинками за сучасною адресою площа Вірменський ринок, 8 та 10) заглиблення в материк діаметром до 30 м (можливо, залишки дерев’яно-глинобитних будівель). Шкурко провів обстеження та зафіксував трипільську культуру на Руських фільварках, Татарисках, Кубачівці, у парку Танкістів; кременеобробні майстерні – на Татарисках та біля банку неподалік Новопланівського мосту.

1964 р. він проводив розвідки між вулицями Нагірною, Люби Берлін та Ляпідевського, шукаючи залишки кам’яних стін двох споруд Воскресенського монастиря ХІІ-XIV ст., знайдених Мойсеєм Дороновичем 1878 р. на території садиби Е. Капуцинського. Дослідник зробив «15 розвідувальних свердловин», що дало змогу з’ясувати, що залишки монастиря знаходилися між будинками Софії П’янковської та Ганни Сингалевич. Великі каміння знайдені навколо всього будинку Сингалевич, а найбільші скупчення - під верандою та біля неї. З південного боку від будівлі зафіксовані нашарування трипільської культури. На дослідній ділянці знайдено вал вздовж вул.Нагірна. Сліди валів та старих укріплень також знайдені на вул.Шевченка біля лісництва.

У червні 1964 р. колекціонери Руцький та Пасічник біля Францисканського монастиря знайшли дві срібні римські монети.

17 серпня 1964 р. Сергій Кирилович на вул.Довга за 37 м на північний-схід від СШ №1 оглянув траншею, де в західній стінці на глибині 1,8-2 м зафіксовано шар сухої глини темно-червоного кольору. Тут було знайдено фрагменти кераміки сірого та коричневого кольорів із хвилястим орнаментом. Знайдений матеріал Сергій Шкурко передав Борису Тимощуку, який 1 фрагмент датував ХІ ст., 2 фрагменти з витким орнаментом на плічках посудини – ХІІ ст., 2 фрагменти – ХІІІ ст.; уламки посуду з хвилястим орнаментом та золотистими блискітками - до ІХ-Х ст. Того ж року тут Іон Винокур провів дослідження і дійшов до висновку, що там існувало поселення ІХ ст. 

1966 р. Сергій Шкурко на Троїцькій площі біля Новопланівського мосту, поруч із газетним кіоском, виявив фрагменти горщика, які 20 квітня того ж року співробітник Інституту археології Гончаров датував VIII-IX ст. 1964 р. Сергій Кирилович в урочищі Татариски зафіксував культуру шнурової кераміки, матеріали ХІ-ХІІІ ст. та кременеві розробки. Тоді ж у будівельному котловані на розі вул.Довга та Іоанно-Предтеченська (приміщення ХВМ) виявлено потужні нашарування трипільської культури та численний керамічний матеріал VIII-Х ст.

1967 р. у садибі Артемова (вул.Лесі Українки) виявлено нашарування трипільської та черняхівської культур, ранніх слов’ян. Неподалік зафіксовано шар VIII-ІХ ст. Тоді ж біля Новопланівських сходів обстежено кременеві розробки та зібрано слов’янську кераміку. Біля Руської брами знайдено фрагмент горщика ХІІ ст., а на вул.Князів Коріатовичів зібрано 5 фрагментів трипільської кераміки та матеріали черняхівської культури. 

У 1973 р. Сергій Шкурко був керівником археологічних досліджень залишків вірменського храму св.Миколая та Благовіщенської церкви (нині – Миколаївська церква). Роботи проводилися музеєм-заповідником спільно з АН Вірменської РСР, яку представляв доктор історичних наук Вартан Григорян. Також була запрошена Євгенія Пламеницька, але вона змогла прибути до Кам’янця до завершення археологічних досліджень і провела тільки архітектурні обміри. Всі шурфи, за винятком №7, досліджувалися одночасно. Шурф №1 був закладений посередині північної стіни. На глибині 1 м вдалося виявити кам’яну північну стіну храму шириною 1 м. До стіни з північного боку прилягав водостічний канал шириною 0,22х0,15 м, перекритий плитами черепашника товщиною 0,1 м. Північна частина двору храму була покрита кам’яними плитами з ухилом до північної стіни.

Водостічний канал йшов вздовж північної стіни та виходив на вул.Вірменська поруч із південною стіною дзвіниці. Заповнення шурфу - будівельне сміття з окремими фрагментами деталей архітектурних оздоблень із черепашника XVII-XVIII ст., фрагментами штукатурки з мозаїкою, цеглою-пальцівкою XVII-XVIII ст., залізними скобами для балок, клінкерною плиткою для підлоги ХХ ст., склом. На дні шурфу виявили 10 шлакоблоків, які, як виявилося, наприкінці 50-х рр. ХХ ст. були тут закладені для будівництва складу, але після риття котловану роботи були зупинені. Також було встановлено, що північна частина двору храму на 0,6 м вища за південну.

Шурф №2 - у східній частині вівтарної частини за 4 м від існуючого будинка. Після початку робіт було прийнято рішення розширити шурф у західному напрямку, збільшивши його довжину до 12 м. Зафіксовано глибоку яму, заповнену сміттям з фрагментами скла, виробів із заліза, керамікою XVII-ХІХ ст.

Шурф №5 (1,5х1,8 м) - у південно-східній частині двору, археологічні нашарування перемішані, знайдено фрагмент кераміки трипільської культури, 2 фрагменти горщиків ХІІ ст. та численний керамічний матеріал XVII-XVIII ст. На глибині 0,8 м виявлено уламки скляних бокалів.

Шурф №6 - навпроти шурфу №1, де натрапили на отвір у склепінні (0,8х0,8 м), через який у ХХ ст. намагались засипати підвал, проте невдало, адже крипта залишилася незасипаною. Дно крипти цементне з відбитками клінкерної плитки для підлоги ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст.

Шурф №7 закладений наприкінці робіт у місці, де могла проходити південна стіна храму.

Шурф №3 - біля північної стіни-огорожі існуючої Миколаївської церкви, не доходячи до лівого контрфорсу. Тут натрапили на сміттєву яму автобази, що була в 30-х рр. ХХ ст. Шурф №4 - біля стіни храму з лівого північно-західного кута, заповнення - слабо гумусований темно-бурий суглинок із фрагментами кераміки ХІІ-XVI та XVIII-ХІХ ст. У північній стіні шурфу виявили лівий нижній край надгробка з вірменським написом.

Сергій Шкурко за результатами розкопок вважав, що дерев’яний храм св.Миколая, який згорів 1495 р. та стояв на місці зруйнованого в радянський період Миколаївського храму, був невеликий, а в’їзд до нього знаходився в південній кам’яній стіні. Ступінь потертості мощення двору та в’їзду свідчив про функціонування дерев’яного храму в межах 100-120 р., тож спорудження храму датували близько 1375 р. Така аргументація, на нашу думку, не є переконливою, адже невідомо, яким методом датоване мощення XIV-XV ст. 

Після спорудження кам’яного храму, який мав більші розміри, було закрито проїзд через південну браму, натомість облаштовано нову з боку вул.Вірменська. Дослідник вважав, що будинок духовенства храму знаходився в південно-східній частині двору і від нього залишилися кам’яні підвали, відкриті в шурфі №5. Храм був зведений у візантійському стилі, пишно декорований, проте після руйнації в 1672 р. упродовж наступних 70 років значна кількість декору та фресок були втрачені, а відновлений у середині XVIII ст. храм мав значно скромніший вигляд. У ХІХ ст. святиню час від часу реставрували «без збереження архітектурної цілісності», зокрема замість тесаного декору встановлювали гіпсову ліпнину, яку знайшли у всіх шурфах. Архітектурну убогість храму відмітив Олександр Сементовський, який 1855 р. відвідав його. У XVIII ст. при відбудові використовувалися надгробки, виявлені в стінах та фронтоні. На нашу думку, надгробки не були будівельним матеріалом, а вмонтовувалися в стіни. Встановлено, що північна частина дворику на 0,8 м вища за південну, товщина стін близько 1 м, а вода відводилася вздовж північної стіни.

Щодо Миколаївської (Благовіщенської) церкви (каплички), то її побудову автор відніс до ХІІІ ст. – домонгольський час, взявши за датування кілька (!) фрагментів давньоруської кераміки ХІІ-ХІІІ ст., які, за відсутності ґрунтовних археологічних досліджень та виявлення об’єкту давньоруського часу, не можуть слугувати надійним датуючим матеріалом. Окрім того, він вважав, що церкву побудовано до прокладання вул.Довга. Поруч із Миколаївською (Благовіщенською) церквою існувало вірменське кладовище. 1959 р. під південною стіною храму виявлено вірменські склепи.

1973 р. під підлогою будинку (вул.П’ятницька, 9) знайдено 4 фрагменти трипільської кераміки, 5 кістяних виробів, 7 фрагментів кераміки ХІІ-ХІІІ ст., 4 фрагменти XIV-XV ст., 1 фрагмент XVI ст., скло XV-XVI ст., кераміку XVII-XVIII ст., крем’яне кресало. Датувала матеріал науковий співробітник музею Тамара Сис.

На основі власних археологічних досліджень Сергій Шкурко склав схем-план розташування археологічних пам’яток у районі Парку танкістів, умовну схему трипільського протоміста, археологічну карту Кам’янця-Подільського. 


Теги: археологія, знахідки, Сергій Шкурко

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.