Перейти на мобільну версію сайту


23.09.2016

ЗАРУБИНЕЦЬКА КУЛЬТУРА

Продовжуючи нашу мандрівку, сьогодні поговоримо про Зарубинецьку культуру ІІ століття до нашої ери – ІІ століття нашої ери.

Зарубинецьку культуру відкрив 1899 року Вікентій Хвойка, виявивши могильник із тілоспаленням на Батуровій Горі поблизу с.Зарубинці Канівського району Черкаської області. Також він виявив ще кілька подібних могильників у Ржищеві, селах Віта, Пищальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки.

археологіяНа цих територіях були досліджені залишки безкурганного могильника. Серед супровідного інвентарю були виявлені бронзові фібули і специфічна кераміка. Усі ці пам’ятки були віднесені до III століття до нашої ери. 

Зарубинецька культура відома великими неукріпленими поселеннями. Вони розташовувалися на мисах річок, ярах або на надзаплавних терасах. Їхня площа займала в середньому близько двох гектарів. Цій культурі були притаманні заглиблені в землю житла, що мали площу 18-20 кв.м. При споруджені використовували техніку дерев’яно-каркасного будівництва. Двосхилі дахи покривали соломою, очеретом або жердинами. Джерелом тепла в житлах були відкриті вогнища.

Населення Зарубинецької культури вело осілий спосіб життя. У вжитку в них було залізо, яке вони самі ж і видобували. Серед знарядь праці, виготовлених із цього матеріалу, були знайдені серпи і коси, що свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Окрім того, вони вирощували й розводили корів, свиней, коней, дрібну рогату худобу.

Кераміка зарубинецької культури ліпна. Груболіпний посуд використовувався для приготування їжі, зберігання продуктів та води, а лощений виконував функції столової кераміки. Саме він переважає у матеріалах могильників, на відміну від поселень, де його кількість не перевищує 10-20%. Вінця груболіпних горщиків та корчаг нерідко прикрашені пальчастими вдавленнями чи насічками. Частина горщиків має загладжене горло і спеціально шорстковану (хроповату) поверхню корпусу. За формою корчаги і горщики поділяються на посудини з ребристим корпусом та опуклобокі з більш-менш крутим плечем, причому останні були особливо поширеними. До груболіпної кераміки належать також покришки у вигляді низьких конічних посудин із короткою порожнистою ручкою, і диски, що використовувались як покришки чи сковорідки-коржівниці.

Чорнолощений посуд мав вишукані форми та блискучу поверхню, тому додатково майже не прикрашався. Миски за кількістю посідають друге місце після горщиків. Вони мають округле або гостре плече, денце – пласке або ж із кільцевим піддоном. Їм дещо поступаються кухлі – невеликі горщики з петельчастою ручкою. На відміну від мисок та кухлів, інші категорії столового посуду, зокрема горщики та вази, були менш поширеними.

Ювелірні вироби виготовляли з бронзи. З льону та коноплей носії Зарубинецької культури виготовляли тканини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького верстака.

Для Зарубинецької культури були характерні ґрунтові безкурганні поховання: тіла спалювали в особливих урнах або ямах, існував спеціальний поховальний інвентар. Також відомі випадки трупопокладення, проте зустрічаються вони доволі рідко.

Могильники представлені «полями поховань» без зовнішніх ознак. Зазвичай вони розташовані поруч із поселеннями, приблизно в тих самих топографічних умовах. Найбільшими з досліджених зарубинецьких могильників є Чаплинський та Пирогівський, кожен із яких налічує близько 300 поховань. Інші здебільшого налічують кілька десятків поховань. Практично всі зарубинецькі поховання здійснені за обрядом кремації на стороні, за межами могили. Рештки кремації зсипалися в невеликі ями прямокутних чи овальних форм або спочатку вміщувалися у глиняну посудину-урну.

Кожен із локальних варіантів вирізняється деталями поховального обряду. Наприклад, у Верхньому Подніпров'ї відомі лише ямні (безурнові) трупоспалення, часто із залишками поховального вогнища. У Середньому Подніпров’ї та на Поліссі, окрім ямних, трапляються урнові поховання (близько 10%). Останки небіжчиків тут, як правило, чисті, без вугілля та попелу.

Поховальний інвентар доволі одноманітний: побутовий посуд – горщик, миска та кухоль, інколи – деталі убрання, прикраси і знаряддя (фібули, булавки, браслети, ножі та ін.). 

Зарубинецькі пам’ятки в басейні Південного Бугу, а також Дністра (поселення Мар’янівка, могильник Рахни, поселення Ремезівці) належать до пізніх проявів зарубинецької культури.

Вікентій Хвойка вважав представників Зарубинецької культури населенням слов’янським, місцевим за своїм походженням. На його думку, вони становили собою проміжну ланку між пам’ятками скіфської доби та черняхівської культури. Його підтримали Олександр Спіцин, Микола Біляшівський та низка інші дослідників. Проте західноєвропейські вчені вважали зарубинецькі пам’ятки приналежними до германських племен. Французький вчений Дешеле вважав Зарубинці кельтською пам’яткою. Сьогодні більшість вчених поділяє точку зору Вікентія Хвойки про приналежність Зарубинецької культури до місцевих давньослов’янських племен. Вважається, що Зарубинецька культура має не одне, а три джерела: місцеву культуру скіфського часу правобережної лісостепової смуги України та елементи прип’ятсько-поліської і латенської культур.

Археологи Іон Винокур та Дмиро Телегін писали: «Сучасні дослідники не мають єдиної думки щодо етнічного складу зарубинецьких племен. Їх пов’язують зі слов’янами, германцями, балтами. Проте дані мовознавства, типологічна близькість зарубинецьких памяток із київською культурою III-V ст. Р.Х. та культурами ранньосередньовічних слов’ян V-VII ст. Р.Х. – пеньківською і колочинською – дають підстави вважати зарубинецьку культуру ранньослов’янською».

Зарубинецька культура, як і її наступниця Черняхівська культура, потрапили під впливи інших культур: кельтської, Латенської культури, скіфів та сарматів. Згодом на неї вплинула культура цивілізації Римської імперії на Дунаї. Вплив скіфо-сарматської цивілізації був особливо помітний у гончарстві, виготовленні зброї, способі ведення домашнього господарства та орнаментації.

Про переважно слов’янську етнічну належність свідчать стародавні слов’янські назви річок, що не змінювалися з часом. Досі немає цілковитої впевненості в тому, якою мовою цей народ розмовляв, але більшість дослідників схиляється скоріше до балтійської, аніж до германської мови.

Із 200 року культура населення зазнала значних змін. Територія Зарубинецької культури стала частиною Готської держави, яка археологічно характеризується Черняхівською культурою. Цю думку обґрунтував Борис Рибаков у монографії «Язичництво давньої Русі».


Теги: археологічна спадщина

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.