Перейти на мобільну версію сайту


02.12.2016

КАРАЧКІВЦІ – СПЛАВ ПРИРОДИ ТА ІСТОРІЇ ЧЕМЕРОВЕЦЬКОГО КРАЮ

карачківціУ південно-східній частині району, в тугій петлі Смотрича, де річка гострим лезом врізалася в Товтровий вал, затиснуте село Карачківці. Не безпідставно його називають столицею Подільських Товтр, адже воно зі всіх боків обрамлене пагорбами, на яких зеленіє ліс. Карачківці підпорядковуються Циківській сільській раді.

Село розташоване на лівому березі Смотрича, на широкому півострові, з вузьким перешийком на сході. Люди часто жартують: «Увійти сюди просто, а втекти – зась...». І, справді, Карачківці з трьох боків омиває вода, з четвертого закриває скеля.

На правому березі річки, на горбах і в глибоких ярах, розмістилася менша частина села, або Велика і Мала Заріка. Одну від їншої розділяє потічок Нейковий, що бере початок на антонівських полях. Ця невеличка річечка, долаючи на своєму шляху скелясті перепони, утворює декілька водоспадів. Особливо гарний з них біля Фесьового яру, де навіть купаються.

Незвичайної краси ландшафт Великої Заріки. Над вузькою долиною здіймаються на десятки метрів стіни скель, а хати розкидано то на горбі, то у великому яру. Враження, що то високогірні карпатські поселення. Недаремно ще в ХІХ ст. російський мандрівник, зачарований краєм писав: «Богатство и разнообразие природы, прекрасный горный воздух и другие благоприятные условия жизни отразились как на характере жителей, так и на самой их наружности. Мы нигде не встречали такого красивого, доброго и развитого народа, как по берегам Смотрича, особенно в Карачковцах. Здесь все жители, не исключая женщин, отличаются высоким ростом и стройностю стана, свойственной всем горцам, красотой и необыкновенной моложавостью...». І справді, люди в Карачківцях гарні та дужі, працьовиті, лагідні й дружні, у важку годину завжди прийдуть на допомогу.

Перші відомості про Карачківці починаються з половини XVI ст., хоч вони були значно раніше, про що свідчать кам'яні знаряддя праці. Спершу село називалося Карстова Лука, Карасівка, Карамовка. Карачківці разом із сусіднім селом – Циковою - входили до складу королівських маєтків. Житель тутешньої сторони Йосип Курковський в «Історії села Карачківці» згадує легенду, за якою село колись княжим містом Золотим Яблуком були, зруйнованим злим половецьким ханом Соломієм Буйняком.

Є й інші версії щодо походження. Одна з них каже, що сюди засилали непокірних для відбуття кари, звідси й така назва. Друга пов'язана з турками, які тримали тут полонених і змушували їх «гусячим кроком» (на карачках) залазити на гору Сокіл і злазити з неї. А ще є версія, пов'язана з рельєфом. Через нього грунти тут не дуже родючі, і, щоб виживати, народ важко працював, постійно рачкуючи на городах.

Карачківці багаті на археологічні пам'ятки: на сході, з боку с.Цикова, на перешийку півострова, при в'їзді в село було знайдено князівської доби городище з насипним чотирикутним валом. На південний захід від села в урочищі Скала є ще одне городище давньоруських часів. Засвідчує про це глиняний посуд. На правому березі р.Смотрич на високих пагорбах з півночі й заходу села знаходилося 11 курганів – «могилок», які давно розорені. Їх у 1883 році досліджував археолог Б.Антонович. Тут він знаходив одинокі скелети і при них напаяні бронзові кільця, залізні цвяхи.

У 1564 році селом володіла Писарська. Тоді в ньому було близько 20 жителів. Діяв млин. А через рік Карачківці належали Кочминському. У 1569-1586 рр. державцем був Бориславський, після нього - кам'янецький староста Валенсій Калиновський. Із 1629 р. воно перебувало у власності Сільницького.

У половині 18 ст. Карачківці разом із Циковою утворили окреме староство. На початку ХІХ ст. селом володіла Малаховська. Після її смерті «указом височайного» від 25 квітня 1808 р. Карачківці, як і Цикова, стали казеним селом. На той час тут було 139 дворів і майже 700 жителів. У 1908 році їх вже стало 787.

Із культових споруд, які відігравали важливу роль у житті жителів, була Троїцька церква - дерев’яна, вона знаходилася на цвинтарі. Її звели в 1853 році на місці попередниці, побудованої 1726 р.

Троїцька церква була єдиним сільським храмом, що зберігся донині. У 1892 році біля храму була відкрита церковно-парафіяльна школа. Зараз тут розмістили ФАП.

карачківці-2Після ліквідації Циківської волості в 1923 році Карачківці перейшли до Смотрицького району. 1932 р. тут організували колгосп ім.Георгія Димитрова. Першим його головою був Андрій Борціховський, який став жертвою репресій (1937-1938 рр.). У селі на той час діяли початкова школа, хата-читальня, медпункт. Друга світова війна завдала селу страшних збитків. Восени 1950 року відбулося волюнтаристичне об'єднання колгоспу з циківським під назвою «Світанок». Так дооб'єднувалися, що Карачківці в 70-х роках ХХ ст. віднесли до неперспективних сіл, де проживало 266 осіб. Яка ж мета такого недолугого об'єднання, щоб так ранити душу односельців, позбиткуватись над їх звичаями, традиціями, обрядами, які багатоліттями успадковувались від покоління до покоління? Хто судді такого недолугого волюнтаризму?! Очевидно, замість турботи про розквіт села, добробут мешканців, його легше віднести до неперспективних і зруйнувати... Не стало дитсадка, школи, будинок культури закрили, на ладан дихає ФАП. Люди у пошуках кращої долі залишають батьківський поріг. Якщо в селі не чути дитячого гомону в садочку чи галасу учнів у школі, то таке село приречене. Відсутність вчительства приведе до занепаду духу інтелігенції, культури, мова збідніє, село оніміє. Хіба не принизливо, що населення, яке творило славну історію краю і берегло природну спадщину у власній державі, занепадає? Це не лише аморально, але й злочинно.

У радянській енциклопедії «Історія міст і сіл УРСР» про Карачківці майже не згадується, за винятком, що село підпорядковане Циківській сільраді. І це при тому, що воно за мальовничістю пейзажу є неповторним. До того ж, тут гармонійно поєдналися велична природа і сива історія.

Одразу за храмом, ще до цвинтаря, природа подарувала запаморочливий медоборський краєвид. З північно-західної сторони вище села Велика Заріка на правому березі р.Смотрич височить товтра Сокіл, висотою 348 м над рівнем моря. Від урізу Смотрича підноситься на 150 м і утворює одну з величних панорам в області. Товтра висуває свою могутню скелясту голову з густої зелені лісу. На половині її висоти видніються два входи до печер, які спрямовують свій погляд на південь.

На Поділлі соколами називали стрімкі високі скелі над річками. Звідси і назва товтри. За переказами в печері на товтрах розбійник Боян ховав свої скарби. Тут переховувався Олекса Довбуш, а в густому лісі - Устим Кармалюк і його побратими.

Цінність Сокіл-гори не стільки у її мальовничості й легендарності, як у тому, що вона є свідком і межею Головного товтрового пасма тортонської доби. Цей монумент природи є дітищем Головного Товтрового кряжу – хребта землі регіону Поділля. Саме тут найяскравіше зносяться до неба вапнякові гори – стрімчаки, породжені в глибинах Тортонського моря. Гора – єдиний свідок, якого ще не встигли знищити, що зберігся на землі для поколінь і науки.

Саме ця обставина і спонукала нас підготувати обгрунтування щодо надання Сокіл-горі статусу заповідного об'єкта. Товтра Сокіл, площею 56 га, стала ландшафтним заказником загальнодержавного значення (1981 р.). Із 2007 р. її статус піднявся до заповідної зони НПП «Подільські Товтри».

На протилежному березі Смотрича, навпроти Сокіл-гори, розмістилася Оксан-гора. Колись вони були єдиним цілим, та швидкоплинна течія їх розділила.

Карачківці – столиця Подільських товтр.

Нині єдина надія жителів села на його відродження. Землі карачківчан обробляють два агроформування - ПП «Світанок» (керівник Володимир Бандура) та ТОВ «Оболонь-Агро» (керівник Михайло Жила). Сільгосппідприємства серйозні, їхні керівники - досвідчені фахівці своєї справи. Володимир Бандура четверть віку віддав хліборобській ниві. Вболіває за справу і Михайло Жила, обидвоє працюють на перспективу.

Карачківці незвичайне село, тут переплелися краса природи та історія, тому нинішнє покоління не має морального права загубити цей безцінний скарб. Впевнені, що керівники-аграрії зроблять все можливе, аби відродити природну та історичну спадщину Карачківців.

Відроджене село, збережене довкілля стануть каталізаторами для селян, піднімуть їхній дух і гордість за власну державу, а Карачківці та їхнє довкілля стануть візитівкою для науковців НПП «Подільські Товтри», яке є часточкою його території.

Степан КОВАЛЬЧУК, кандидат с/г наук, доцент,
заслужений природоохоронець України,
старший науковий співробітник НПП «Подільські Товтри».


Теги: історія, столиця Подільських Товтр

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.