Перейти на мобільну версію сайту


30.06.2017

ЗЕЛЕНА АЛЬТЕРНАТИВА ХІМІЧНОМУ – ОРГАНІЧНЕ

агроНа деякому етапі розвитку сільського господарства зі всіх існуючих засобів боротьби за врожай перевага була надана тотальній хімізації землеробства. Відбувається неухильне зниження вмісту гумусу в ґрунтах, що викликало в Україні зростання за останні 20 років внесення мінеральних добрив на гектар орної землі (у перерахунку на 100% вміст поживних речовин) із 65 до 180 кг.

Внесення надвисоких доз мінеральних добрив та пестицидів призводить до забруднення водойм, питної води і продуктів харчування. Виникла необхідність впровадження якісно нових технологій вирощування сільськогосподарських культур. Крім того, з кожним роком вартість якісних хімічних добрив та ЗЗР збільшується в геометричній прогресії, тому фермери, особливо дрібні, та сільськогосподарські підприємства із низьким економічним потенціалом, які не можуть забезпечити використання достатньої кількістю добрив, орієнтуються на вимушену біологізацію землеробства з якомога ширшим використанням місцевих ресурсів – залишенням на полях подрібненої соломи, стебел, гички цукрових і кормових буряків тощо. Такий дешевий та ефективний спосіб підживлення ґрунту, як використання сидеральних культур знаходить все більшу популярність.

Українські хлібороби ще в Середньовіччі користувалися таким агрономічно ефективним способом відтворення родючості ґрунту, як приорювання посеред літа зеленої трав’яної маси. У ХІХ ст. його застосовували на всій етнічній території, таким чином підживлювали ґрунт на полях.

Термін «сидерація» вперше запропонував у ХІХ ст. французький учений Ж.Віль. Батьківщиною сидерації вважають країни давньої хліборобської культури – Китай та Індію, які вирощують рослини на зелене добриво близько 3000 років.

Актуальність і значимість проблеми відтворення родючості ґрунтів у сільськогосподарському виробництві зумовлені гострою суперечністю між необхідністю забезпечувати сталий розвиток аграрного сектору економіки та інтенсивним розвитком ґрунтово-деградаційних процесів, що унеможливлюють стале відтворення родючості ґрунтів. Головною причиною такої ситуації є домінування незбалансованої дефіцитної системи землеробства в Україні, через що найродючіші у світі чорноземи перетворилися на ґрунти із середнім рівнем родючості й продовжують погіршуватися, а врожаї останніх років здебільшого є результатом зниження природної родючості та збіднення її потенційної частини.

агро1У сільському господарстві України 79% прибутку отримують за рахунок природної родючості й лише 21% є результатом запровадження технологій. Разом із цим, відбувається «екологічне проїдання» прибутку, оскільки збитки від зниження родючості ґрунтів є величезними, а в окремі роки набагато вищими за прибуток від реалізації продукції агропідприємствами України. 2015 р. із 20 млн га ріллі, на якій вирощували основні групи культур, безповоротно втрачено біля 3 млн тонн азоту, фосфору та калію на суму майже 20 млрд грн. Проте це лише вартість добрив, і не враховано витрати на їхнє застосування. Згідно з іншими даними, щорічні економічні витрати від недобору продукції через ерозію ґрунтів загалом по Україні оцінюють у майже 2 млрд дол, а разом зі здійсненими витратами – в близько 3 млрд дол.

Ці та інші негативні наслідки хімізації землеробства сприяли виникненню теорії так званого біологічного (органічного, альтернативного, екологічного тощо) землеробства, заснованого на відшкодуванні виносу поживних речовин за рахунок інтенсивного біологічного колообігу.

На сьогодні біологічне землеробство застосовують у багатьох країнах світу. Особливо популярне воно серед фермерів Західної Європи. Його мета полягає у виробництві корисних для здоров'я людини високоякісних продуктів харчування у достатній кількості.

У рамках біологічного землеробства допускається використовувати, крім органічних добрив і сидератів, певну кількість інших добрив і ЗЗР. Особлива роль у біологічному землеробстві приділяється зеленому добриву.

агро3Зелені добрива (сидерати) – свіжа рослинна маса спеціально вирощуваних культур, частково або повністю зароблена в ґрунт для підвищення його родючості й поліпшення живлення наступних рослин азотом та іншими елементами. Ці культури називають сидератами, а сам захід – сидерацією, тобто під зеленим добривом розуміють заробляння в ґрунт ще не змертвілої зеленої соковитої біомаси рослин, багатої на цукри, крохмаль, білок та азот, а також їхнє коріння, яке ще функціонувало на час обробітку ґрунту. Це принципово відрізняє зелене добриво від заробляння у ґрунт інших органічних добрив як сухих (солома), так і частково розкладених (гній).
Найбільш ефективне внесення сидеральних (зелених) добрив, за результатами досліджень українських вчених, спостерігається при вирощуванні картоплі, кормових і цукрових буряків, кукурудзи, озимих зернових, овочевих і плодово-ягідних культур.

Органічну речовину зеленого добрива можна розглядати як створюваний у ґрунті резерв усіх необхідних рослинам поживних рослин, які переходять у засвоювальну форму не відразу, а поступово, впродовж усього вегетаційного періоду, забезпечуючи безперервний ріст та розвиток рослин. Особливо цінним є зелене добриво з бобових культур, здатних збагачувати ґрунт азотом за рахунок фіксації його з атмосфери бульбочковими бактеріями. У цьому сенсі посів бобових зеленопідживлених рослин можна назвати живою фабрикою азотних добрив, які без складних машин, а лише завдяки роботі азотфіксуючих мікроорганізмів, зв’язують велику кількість вільного азоту повітря в корисну форму органічних речовин ґрунту. Наприклад, при приорюванні 10 т зеленої маси люпину ґрунт збагачується азотом на 55 кг/га, конюшини – на 62, гороху та кормових бобів – на 52, лядвенцю рогатого – на 59 кг/га. Важливо й те, що підживлений ґрунт азотом, накопиченим бобовими рослинами, не потребує додаткових витрат.

Загалом, залежно від місця в сівозміні, найбільш доцільна проміжна (вставна) форма сидерації, яка поділяється на підсівну (підсів під основну культуру) та післяукісну і післяжнивну (посів після збирання основної культури) форми. Заорювання сидеральної маси при цьому здійснюється при зяблевій оранці під урожай наступного року. Самостійну форму сидерації слід використовувати лише у вигляді сидеральних парів під озимі культури. Під інші культури самостійне зелене добриво невигідне, адже поле залишається на рік непродуктивним.

За способом використання зеленої маси розрізняють повне використання (заорюється вся сидеральна маса), укісне (заорюється надземна маса сидератів, вирощених поза сівозміною), отавне (комбіноване). Останнє поділяється на два види: два укоси на зелений корм і заорюються пожнивно-кореневі рештки; перший укіс на зелений корм і заорюється отава другого укосу (використовується як отавно-сидеральні пари під озимі).

агро4Різноманітність і специфіка сидеральних культур вимагає теоретичного та технологічного обґрунтування їхнього вирощування та підживлення з метою зменшення навантаження на навколишнє природне середовище, підвищення продуктивності сівозмін. Також при підборі культур на зелене добриво слід враховувати біологічні особливості рослин, зокрема відношення їх до рівня ґрунтової родючості.

Залежно від кількості тепла, опадів, умов місцевості, складу ґрунту, наявності добрив і насіння на сидерати можна висівати такі культури: бобові – люпин багаторічний і однорічний, буркун білий і жовтий, сераделу, вику озиму та яру, пелюшку, горох тощо; злакові – жито озиме, райграс, а також підсівні злакові та бобові багаторічні трави, використовуючи перший укіс на корм худобі, а отаву – на добриво. За наявності азотних добрив перспективно для сидерації використовувати капустяні культури (ріпак озимий та ярий, суріпицю озиму та яру, редьку олійну, гірчицу білу, перко), фацелію, кормовий горох та інших швидкорослі культури та їхні суміші. У якості сидеральних культур можуть знайти застосування астрагал, маш, чина, пожитник, люцерна, еспарцет, сочевиця, боби кінські, язвенник, шабдар, берс, соя, житняк, пайза, суданська трава та багато інших.

Стрімка зміна клімату в бік потепління суттєво змінює звичайні уявлення щодо різномаїття біологічного набору та технологічних можливостей деяких уже давно відомих культур. Добре відомі раніше культури можуть проявляти себе за цих умов із раніше невідомих сторін і демонструвати негативну продуктивність. Тому доцільним буде випробувати нові культури, що добре переносять посушливі періоди, маловимогливі до ґрунту, пристосовані до зростання в пустелях. До прикладу, це рослини з сімейства бобових (астрагал шерстистий, солодка гола, шорстка і уральська, горошок маловолосатий, мишачий і тонколистий, чина бульбова і лугова, еспарцет донський і великий, пожитник крупно квітковий, верблюча колючка), тонконогих (тростяник Кареліна, волоснець багатостебловий і гігантський, осока здутоплідна і колхидська) і багато інших культур. Головне, щоб земля не пустувала, а була покрита зеленим покривом.

У свою чергу, заслуговує на увагу використання таких ароматичних рослин у якості зеленого добрива як чорнобривці, нагідки, м’ята.

Дуже популярними є суміші озимих – вики і жита, ярих – вики і вівса, гороху і вівса, пелюшки і кормових бобів, вики ярої, пелюшки й ріпаку.

Потрібно не забувати про санітарний розрив між попередниками рослин на зелене добриво та наступними культурами. Так, капустяні сидерати не можна розміщувати після інших культур цієї родини, ріпаку, буряків цукрових та льону олійного, які мають спільні шкідники і хвороби, а також після соняшника. Не варто включати бобові у сівозміни з горохом і соєю, багаторічні трави з колосовими та просапними (враховуючи ефекти висушування ґрунту). Проте насичені зерновими сівозміни доречно розбивати посівами буркуну або гірчиці білої для боротьби з кореневими гнилями та поліпшення біорізноманіття у структурі посівів.

Загальну ж ефективність зеленого добрива визначають, насамперед, приростом урожаю першої підживлюваної культури, під яку безпосередньо застосовують сидерат, а також витратами на його вирощування.

При врожаї сидеральної культури 350-400 ц/га у грунт надходить 150-250 кг/га загального азоту, що дорівнює внесенню близько 30-40 т/га підстилкового гною. При цьому коефіцієнт використання азоту із зелених добрив у перший рік дії вищий, ніж із гною, тому внесення азотних добрив при загортанні сидератів є недоцільним, а фосфорно-калійних – необхідним.

За умови використання на зелене добриво тонконогих культур доцільно третину або половину норми азотних і всю норму фосфорних і калійних добрив, призначену для основної культури, внести під сидерат. У такому разі біомаса сидерату може збільшуватися майже вдвічі.

Якщо зелене добриво представлено зернобобовими культурами, то їх взагалі не вносять або вносять лише фосфорно-калійні, призначені для основної культури. Можна використовувати, особливо при вирощуванні люпинів, низькопроцентні й важкорозчинні фосфорно-калійні туки.

При використанні на сидерацію хрестоцвітих слід мати на увазі, що біомаса редьки олійної, ріпаку, свиріпи та інших культур визначається наявністю в ґрунті азоту та рівнем ґрунтової родючості. При низьких запасах азоту на бідних ґрунтах хрестоцвіті сидерати не ростуть зовсім.

Крім того, вибираючи сидеральну культуру, слід зважати на вартість насіння, яке потрібно висіяти на 1 га посівної площі.

Ще одним позитивним моментом при засіванні полів сидератами є контроль над нематодами. Так, перед основною культурою, якій може загрожувати нематодне зараження, висівають рослини-пастки. Наприклад, у Великобританії, щоб позбутися золотистої картопляної нематоди, висівають паслін, який здатний за 8-10 тижнів росту скоротити кількість нематод на 50%. У північній Європі деякі різновиди редису й гірчиці білої використовують для зменшення популяції бурякової нематоди. Їх сіють наприкінці літа і збирають наприкінці жовтня, щоб не допустити обнасінення.

Таким чином, використання зелених добрив у землеробстві може стати надійним плановим заходом повернення поживних речовин у грунт, покращення фітосанітарного стану полів, зменшення забруднення навколишнього середовища та скорочення виробничих витрат у рослинництві. Впровадження сидеральних культур, як невід’ємного компоненту в системі органічного або екологічного землеробства забезпечить стійке відновлення родючості грунту та бажану якість отриманої продукції. З використанням зелених добрив практично зникає необхідність додаткового внесення мінеральних добрив, що є екологічно й економічно обґрунтованим заходом. Все це забезпечує зростання рентабельності виробництва, сприяє екологічному оздоровленню ґрунту, поліпшенню його родючості, охороні довкілля. Широке впровадження сидерації сприяє переходу до ресурсозберігаючої, а в майбутньому – й органічної системи землеробства.

 Світлана Антонецька .


Теги: агросектор, сидерати

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.