Перейти на мобільну версію сайту


01.04.2016

ВІЙНА ОЧИМА ДІТЕЙ

Можливо, кілька років тому таких робіт не було би на конкурсі, а сьогодні...
Коли про війну пишуть дорослі, це сприймається не так трагічно, як про неї пишуть діти. Від дитячих творів - мурашки по тілу й грудка сліз застрягає в горлі. Діти швидко стають дорослими, коли розуміють, що таке війна.

Днями на конкурс «Літературна кав’ярня» прийшла низка творчих робіт від вихованців літературної студії «Бригантина» Кам’янець-Подільського районного Будинку школяра, що працює на базі Залісько-2 ЗОШ І-ІІІ ступенів. Керує студією вчитель української мови та літератури Василь Петрович Цимбалюк.
Багато конкурсних робіт просочені війною й трагічними подіями на сході.

Анна МАРТИРОСЯН, 12 років, 6 клас.

ВІДПУСТКА


мартиросян аннаЗаплакані очі в матусі.
Матуся така сумна.
Не відпускаєм татуся.
Та й як не відпустиш – війна!..
А він – молодий і завзятий,
Найкращий у світі татусь:
-Ще трішки лишилось чекати,
Принцеси мої… Я – вернусь!


Вікторія ЯЛОВИК, 14 років, 8 клас.

СВІТЛИЙ ВІРШ

вікторія яловикНарешті! Я написала світлий вірш!
Але не про трави росяні,
Не про схід сонця чи ліс осінній,
Не про море розбурхане чи впокорене,
Не про кохання у віртуальному просторі.
Я написала гімн... любові. Справжній любові!

Це – Іван. Списаний воїн АТО
(Не АТО там - війна, пошесть москальська гібридна!).
Праве око – скляне. Права нога – залізна...
Світлоока донька-школярка. Дружина – така молода! – сива-сива...
У лоні матусиному причаївся клубочок чоловічого роду
(УЗД точно знайшла якісь там прикмети – хлопчик!).
Перші кроки у завтра важкі. Але жінка:
- Я буду твоїми ногами, муже!
- А я – очима, татусю, - вторить дівчатко.
- А я – помагаєм усім, - озивається мацюсінький чоловічок,
Що звив кубельце у лоні матусиному...

Анжеліка СТАРИЦЬКА, 12 років, 6 клас.

СНІЖИНКИ

анжеліка старицька
Сніжинка
    тихесенько
               сідає
                  на вії
                     дівчинки,
Щоб не такою солоною була сльоза:
Її тата убили сєпари.
Татусь усміхається з могильного фото...
А сльози – рікою!
А сніжинки на вії – заметіллю!


Анастасія ВІЛЬЧИНСЬКА, 10 років, 4 клас.

СВЯТО ДІЛЕННЯ


вільчинська анастасіяПрабабця з осоки майструє перевесла,
Щоб кукурудзяні снопи були красиві.
А на душі якось зовсім не весело:
Мобілізацію наступну оголосили.

- Ой, не скоро вернеться онучок!
Вже й з’явились краплинки з-під вій.
Вертка правнучка лізе на ручки.
Її тато - на передовій...

А воно, сонценятко, каже весело:
- Не плачте, бабуню, печалі не час:
Поштарка пенсію вам принесла,
Свято ділення буде в нас!..

Ірина ОНУФРЕЙКО, 13 років, 7 клас.


КІБОРГИ НЕ ЗДАЮТЬСЯ


інна онуфрейко- Як там Микола? Що нового чути? - питає вчителька-сусідка про свого учня, що два місяці оце рівно, як на АТО поїхав.
- Та ніби добре все. Дзвонить два рази на тиждень. Більше не дають. Частина їхня в Житомирі. Техніку ремонтують. Він же механізатор у мене. Роботи, каже, непочатий край. Запчастин не вистачає. Волонтери щось привозять, щось точать самі.
- Добре хоч, що в Житомирі, а то скільки синочків уже вбили оті тупорилі горили. «Русскій мір» захищають, падлюки. Від кого ж його захищати?
- Нам ще з тим «міром» не один рік страждати. Скільки крівці ще вип’ють, упирі.
- Добре, Володимирівно, передавайте синові привіт. Хай бережеться. Не лізе під кулю дарма.
- Спасибі. Передам обов’язково! Щось тяжко мені з тою війною. А, може, він і не в Житомирі?..

... Аеропорт, колись красень Донбасу, здригається, немов у пропасниці, від зливи смертельної, корчиться від болю, стікає кров’ю.
За рік у Пісках, а тепер уже в аеропорту, Микола Онуфрейко, хлібороб за покликанням, звик до цього щоденного жахіття, а  от до смерті звикнути не може ніяк. Кишки вивертає, коли бачить двохсотого. Хлопці приймають за добу на себе тонни бомб і снарядів, плавиться-тріщить залізобетон, ребра аеропорту падають, а кіборги ховаються під землею, живуть, відбивають атаки й не здаються...
Хлопці просять Миколу розрядити атмосферу – струганути якогось анекдота про москалів, щоб їм колька у печінку. Він не противиться, починає.
Помирає старий бандерівець і кличе до себе священика, щоб висповідатися.
- Хтів би м, святий отче, вісповідатися перед тим, як вмру.
- То кажіть, чим с-те прогнівили Господа Бога нашого?
- Та вбив 26 москалів, 24 комуністи, підірвав...
- Зачекайте, ви спочатку висповідайтеся, а про добрі справи пізніше побалакаємо!
А це – ще один. Криївка партизанів. Старшина, перекладач і полонений «стрибок».
- Cпитай москаля, де розташована їхня частина.
- Руководитель спрашивает вас, где расположена ваша часть?
- Я не скажу!
- Москаль відповів, що не скаже.
- То скажи, що зараз ми його катуватимемо.
- Руководитель говорит, что сейчас вас будут пытать.
- Я все равно не скажу!
- Москаль каже, що все одно мовчатиме.
- То клич хлопців із жаровенькою й цвяшками.
- ?!
- А что это они внесли?
- Это жаровня. Сейчас в ней раскалят гвозди и загонят их вам под ногти.
- Нет, нет! Скажите вашему начальнику, что я все расскажу!
- Що там москаль белькоче?
- Каже, що москалі тортур не бояться.
Кіборги усміхаються: не такі вони страшні ті бандерівці, навпаки, це ж гумор. Але пекло починається знову.
- Хлопці, під землю! - скомандував «Батя».
Снаряд упав недалеко від Миколи. Залізобетонний стовп врятував його від наглої смерті. Страшний осколок гатонув у ногу. Відірвав кусень м’яса, аж іскри сипонули з очей; він упав, стікаючи кров’ю. Перед очима попливли картинки з його мирного життя на рідній Кам’янеччині: малюсінька внученька Настя, старша дочка Марина із зятем Максимом, молодша його гордість – Іринка, кохана дружина, рідна матінка, брати і вся родина...
Він був уже без свідомості, як санітари підібрали його...
... Четвертий місяць пішов, як Микола у столичному госпіталі. Чого тільки не набачився тут! І без рук, і без ніг, і скалічені всередині... У нього ще, слава Богу, набагато легше. Він і тут анекдотист номер один. Піднімає дух побратимів словом гострим. Нога болить, кульгавити доводиться, та він уже весь там – у рідненькому Заліссі-2, у мирному житті...

Теги: літературна кав’ярня, ГО "Територія розвитку"

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.