Перейти на мобільну версію сайту


08.04.2016

ДОХТОРКА

11-річна Анна-Марія Чоп’як родом із с.Залісся-2. Навчається дівчинка в 6 класі Заліська-2 ЗОШ І-ІІІ ступенів Гуменецької сільської ради об’єднаної територіальної громади.

Під керівництвом вчителя української мови та літератури Василя Петровича Цимбалюка школярка написала на конкурс «Літературна кав’ярня» чудове оповідання. Пропонуємо його вашій увазі.

* * *
Уже три роки, як до Марійки причепилося репя'хом «дохторка». Зараз вона у старшій групі дитсадка, на добровільних літкафеначалах, як із лукавинкою каже завідуюча, «лікар-педіатр». Дохторського начиння в неї хоч греблю гати.
Дітлахи шикуються в чергу, намагаються менше розмовляти, бо лікарка їхня дуже строга, може виписати пілюлів.
- Дихай глибше, Карп'юк, - перевіряє легені дохторка. - Ти що, не снідав?
- Снідав, - зізнається малий.
- Жалоби є?
- Є!
- Які?
- Тарас мені ногу підставив. Я носа вдарив. Виріж йому пендиціта.
- Це не по моїй часті.
- То дай йому укола, а то як скажений.
Галина Сидорівна, вихователька, що здалеку спостерігала за «сценою», підійшовши ближче, сказала:
- Прийом хворих закінчено. Збираємося, йдемо на прогулянку.
... Уже тиждень у садочку карантин, то Марійка ходить із мамою в медпункт (він недалечко від їхнього дому). Сидить собі у куточку на килимку, лікує ляльок. Тому укола, тим таблетки, у когось температуру зміряє...
Нервово подав голос телефон. Мама вислухала.
- Зараз буду. Ви зачекайте мене, Микитівно, через півгодини я повернуся. Терміновий виклик - чоловікові погано, - звернулася мама до тітки Фросі, яка щоденно в медпункті як штик.
- Добре, добре, Катерино Іванівно, їдьте й не хвилюйтеся. Мене он Марійка лікувати буде. Чи не так, доню?
- А що вас болить? - питає дівча.
- Усе болить, дочечко.
- Як це все? А мене не болить нічого!
- Ти ще молодюсінька, доню, ще рано, щоб тебе боліло. Це я все життя на фермі, руки-ноги зірвала, радикуліт дістала - хай йому грець...
- Вам, тітко Фросю, треба на курорт.
- Ой, дитино моя мила, хіба з моєю пенсією попадеш на той курорт? Про це забути треба. У нас же теперечки новий терапевт. Лікує шоком. Кожного місяця ділю ту пенсію мізерну: то за світло, то за газ, то круп купити треба, то цукру... Ще щось треба, а пенсії вже... нема. Обійдемось якось без курортів. Намасти мені, дитинко, цією маззю поперек, а то щось боліти почало.
- Зробимо. Підніміть вище сорочку.
Марійка видушила мазі, легенько змастила поперек, розтерла, щоб ввійшло у шкіру.
- Ой, зразу ж і легше стає. А ти справжня дохторка. А руки які у тебе м'якенькі!
- Руки як руки.
- Е, ні, не кажи... У тебе добрі руки. І серце в тебе добре. В мене око – рентген.
- Дякую вам, тітко!
На порозі виросла мама.
- Встигла. Врятували чоловіка. Ну що, Микитівно, дочекалися мене?
- Дочекалася, слава Богу. Піду я вже додому. Марійка твоя, хай Господь їй дарує гарну долю, і насправді підлікувала мене. Гарну дочечку маєш, голубко.
І баба Фрося поцілувала Марійку в щоки, що зарум'янилися без рум'ян.

Теги: літературна кав’ярня, Анна-Марія Чоп’як

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.