Перейти на мобільну версію сайту


15.04.2016

БУДУ СПРАВЖНЬОЮ!

У номінації «Проза» на конкурс «Літературна кав’ярня» надіслала свою творчу роботу Анастасія Демшина.
Дівчинка закінчила 9 класів Залісько-2 ЗОШ І-ІІІ ступенів, сьогодні навчається в 11 класі Кам’янець-Подільського НВК №3. До конкурсу юнку підготував учитель української мови та літератури Заліської-2 ЗОШ  І-ІІІ ступенів Василь Петрович Цимбалюк.

* * *
Про свого прадіда Олександра - землероба, пасічника й гарну людину з Божої ласки - знаю вже багато. Все розпитую Анастасія Демшинабабусю, а вона з любов'ю великою плете мереживо думок про свого батька.
- Мій батько, а твій, онучко, прадід був напрочуд людиною доброю, інтелігентною, хоча мав усього сім класів. Таким треба вродитися. Пам'ятаю, десь йому треба було відпроситися з роботи, то дали заміну - тракториста бувалого, але лінивого. Так той бувалий зорав клин, що прадідусь цілу ніч переорював після нього, а з того невдахи сміялися ще довго у селі: «На цьому далеко не поїдеш - де сядеш, там і злізеш!», «Гарно ореш, - казали згодом до наступного лейби, як Микорка на клині».
Що б не робив - орав ниву, збирав чи сіяв, чаклував біля бджілок у садочку - все з піснею на устах, з усміхом, з любов'ю... Звісно ж, музикантом був - грав на трубі у сільському оркестрі.
- Бабусю, а прадідусь мій воював?
- Не минула його лиха доля. Воював, звичайно. Був у німецькому полоні. Утік. Дуже довго і тяжко добирався до своїх. А потім виганяв фашистів із рідної землі.
- А були в нього друзі?
- Так. Друзів у нього було багато. Він завжди допомагав людям. «Поміч у свій час, як дощ у засуху», - любив повторювати народну мудрість. А ще надзвичайно любив дітей, розповідав їм казочки і різні придибенції, якісь із них придумував і сам.
- Розкажіть мені хоча б одну із них.
- Слухай тоді.
Казав батько синові:
- Треба тобі вже женитися. Взяти гарну і роботящу. Сам виберу. Я вмію розпізнавати.
Син і не перечив: воля батьків - закон.
- Набери лишень у мішки сливок та коня запрягай, - сказав синові батько.
Поїхав старий. Спинився в сусідньому селі на вулиці й почав гукати:
- Дівчата милі, жіночки хороші! Міняю сливи на сміття. Несіть-бо мерщій!
Заворушилося жіноцтво. Ніхто ще не бачив такого дурного міняйла. Несуть, хто скільки назмітав за тиждень, два, за місяць. А старий усе собі зауважує: у якої господині скільки сміття в хаті завалялося.
А ось одна дівчина принесла трішечки в хустині.
- То чого ж так мало? - усміхаючись, але ніби здивовано запитав старий. - І міняти нічого.
- Та й це, дядечку, не моє. Я у своїй хаті щодня замітаю і на город виношу. А це у сусідки позичила, бо дуже слив захотілося, - стиха відповіла дівчина.
Хитрий батько щось задоволено мугикнув собі під ніс і дав дівчині цілий мішок слив. Посадив її на воза, і поїхали вони до її оселі. Там швиденько про все зговорилися, і справі кінець.
- Цікаво! Бабусю, а скільки років на нашому обійсті живуть лелеки?
- Багато, внучко, дуже багато. Прадід твій ще був молодий, коли пара лелек облюбувала старе трухляве дерево в нашому садочку попри дорогу, а потім змайструвала гніздо.
На другий рік дерево було зрізане і поставлений бетонний стовп із привареним колесом на вершечку. Все це майстерно зробив прадідусь Олександр Тимофійович. Коли лелеки повернулися, то нова оселя їм сподобалася. Вони зробили гніздо як лялечку - і відтоді прилітають до нас щовесни. Свого життя без них я вже й не уявляю. Дивлюся на цих вірних птахів - і душа оживає: згадую маму і тата своїх, а твоїх, внучко, прабабусю й прадіда, хай їм земля буде пухом, справжніми були людьми.
- Бабусю, я також буду справжньою!
- Хай Бог тебе береже, дитино! Будь справжньою! Будь!..
Бабуся цілує внучку, а та, щаслива, біжить назустріч сонцю до вуликів, звідки лине невсипуща музика праці й любові...

Теги: літературна кав’ярня, Анастасія Демшина

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.